§ І Об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у сфері господарювання

Відповідно до статей 41, 54 Конституції України, кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності й захист майнових і немайнових прав та інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Правовому регулюванню використання в господарській діяльності об'єктів права інтелектуальної власності присвячена велика кількість нормативно-правових актів. Окрім згадуваних статей Основного Закону України, цьому питанню присвячені глава 16 ГК України, книга четверта Цивільного кодексу України та низка спеціальних законів України, які регламентують особливості правового регулювання відносин з використання окремих об'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 154 ГК України, відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються ГК України та іншими законами. Положення ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, що передбачені ГК України та іншими законами.

З метою детальнішого врегулювання відносин з використання об'єктів права інтелектуальної власності Кабінетом Міністрів України

1 Андрейцев В, І. Право екологічної безпеки. - К., 2002. - С 7. 1 Ми б загинули, коли б не гинули (під рубрикою: «Економіка: «за» і «проти») // Урядовий кур"єр. - 2003. - 18 жовтня.

та іншими центральними органами державної виконавчої влади затверджено ще цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, шо регламентують порядок здійснення окремих процедур.

Загальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що використовуються в господарській діяльності, містить ч.

Право інтелектуальної власності, з огляду на існуючу сутнісну спільність ряду об'єктів та традиційність законодавчого регулювання відносин з їх використання, розподіляється на кілька інститутів, першим з яких, теж за вже усталеною традицією, визнається так знане «авторське право».

Незважаючи на той факт, шо об'єктом регулювання авторського права є відносини з реалізації прав на використання результатів творчої діяльності у сфері науки, літератури і мистецтва, якими ВИ інаються відповідно наукові, літературні чи мистецькі твори, останні мають безпосереднє значення й для здійснення господарської діяльності в таких сферах господарювання, як, наприклад, видавнича діяльність, діяльність засобів масової інформації тощо. Окрім того, не слід ігнорувати й ту обставину, що правове регулювання використання такого об'єкта права інтелектуальної власності, як комп'ютерні програми, які прямо зазначаються у ст. 155 ГК України, нині здійснюється в межах авторського права. Виходячи з цього, можна стверджувати про наявність достатніх підстав для висновку про віднесення об'єктів авторського права до тих об'єктів, які використовуються в господарській діяльності.

Основним нормативно-правовим актом, що регламентує відносини з використання результатів творчої діяльності у сфері науки, літератури та мистецтва, є Закон України від 23 грудня 1993 року «Про авторське право і суміжні права»1 (в редакції Закону від 11 липня 2001 року2). Щодо відповідних сфер господарської діяльності та різновидів об'єктів авторського права піддягають застосуванню також закони України «Про кінематографію» від 13 січня 1993 року1, «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 року*, «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 року5 та низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір», постанова Кабінету Мі-ністрів України від 28 вересня 1998 року «Про державний реєстр видавців.

1 Відомості Верховної Ради України.

4 Там само. - 1997. - № 32. - Ст. 206.

5 Там само. - 2000. - № 24. - Ст. 183.

124

125

виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції» та постанова Кабінету Міністрів України віл 14 січня 2004 року «Про державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів».

Результат інтелектуальної творчості у сфері н;іуки, літератури та мистецтва (твір) є охороноздатним за наявності таких критеріїв: по-перше, він повинен бути результатом творчої діяльності, по-друге, повинен існувати в будь-якій об'єктивній формі. Визначальним у цьому тандемі критеріїв охороноздатності творів є критерій творчості, якою визнається розумова (інтелектуальна) діяльність особи, що закінчується створенням творчо самостійного результату у сфері науки, літератури чи мистецтва. Така діяльність ще називається продуктивною, на підміну від діяльності, яка пов'язана лише з відтворенням уже відомих думок, зразків і т. ін. за правилами формальної логіки або іншими відомими закономірностями. Ця діяльність називається репродуктивною. Таким чином, на практиці визначення творчості в основному полягає у встановленні факту самостійності створення нового результату розумової діяльності.

Суб'єктами авторського права, відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права», t: автори творів, тобто фізичні особи, які своєю творчою працею створили твір, та інші особи, які отримали права на використання твору на підставах, передбачених чинним законодавством України. Д.іи суб'єктів господарювання такою підставою переважно є договір, відповідно до якого вони придбавають або отримують у користування той чи інший об'єкт авторського права. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 429 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності можуть виникнути в суб'єкта господарювання і на підставі дії кількох умов, а саме, наявності трудових відносин між ним та автором і відсутності домовленості між ними про тс, шо майнові права на створений під час виконання трудових обов'язків результат творчої діяльності будуть належати виключно творцеві тошо.

У межах авторського права зазначеними вище нормативно-правовими актами регламентується також використання в господарській діяльності об'єктів суміжних прав, до яких, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, відповідно до ст.

Суб'єктами суміжних прав є: по-перше, виконавці творів, виробники фоно- та відеограм, організації мовлення, по-друге, особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань, фонограм, відеограм чи передач (програм) організацій мовлення.

Момент виникнення прав на об'єкти авторського права та суміжних прав, строки їх чинності тошо визначаються відповідними положеннями Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ЦК України.

126

Важливим інститутом права інтелектуальної власності є так зване «право промислової власності», або «патентне право», шо регламентує використання у сфері господарювання таких об'єктів, як винахід, корисна модель та промисловий іразок. Головними критеріями, шо послугували об'єднанню вказаних об'єктів права інтелектуальної власності в межах одного інституту, є, по-перше, те, шо ці результати творчої діяльності обов'язково повинні бути промислово придатними, тобто мати змогу використовуватися в промисловості, а по-друге — шо охороняються ці об'єкти та права на них за допомогою однієї й тієї ж правової форми — патенту, у зв'язку, власне, з чим і використовується інша назва цього інституту: «патентне право».

Відносини у сфері здійснення та захисту прав на об'єкти права промислової власності регламентуються відповідними положеннями Господарського та Цивільного кодексів України, Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року1, Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 року2 та низкою иідзаконних нормативно-правопих актів, зокрема: Положеннями «Про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи» віл 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр деклараційних патентів України на корисні моделі» від 20 червня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів України на промислові зразки» від 12 квітня 2001 року, «Про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи» від 14 листопада 2001 року, «Про Державний реестр деклараційних патентів України на секретні корисні моделі» від 14 листопада 2001 року.

Відповідно до ст.

1 Відомості Верховної Ради України. - 1994. - N» 7. - Ст. 32.

2 Там само. - Ст. 34.

127

З пикорік-кінним різних критеріїв винаходи та корисні моделі можуть бути диференційовані на види. Якщо винахід (корисна модель) містить інформацію, віднесену до державної таємниці, то винахід (корисна модель) є секретним. У разі, коли винахід (корисна модель) створено працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця та з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то йдеться про так знаний «службовий» винахід (корисну модель), за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», під промисловим зразком розуміють новий та промислово придатний результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання будь-якого виробу.

Охорона надкться правам на винахід, корисну модсльта промисловий зразок, що не суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідають умовам патентоздатності. Під патентоздатністю розуміють наявну внаслідок інтелектуальної творчої діяльності у сфері технічного вирішення завдання чи художнього конструювання виробів здатність до набуття якості самостійного об'єкту правової охорони за допомогою видачі патенту. Кожен з об'єктів права промислової власності має свій перелік умов патентоздатності, які, разом з тим, мають схожі риси.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною. Винахід чи корисна модель визнаються новими, якщо вони не є частиною рівня техніки, що включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до патентного відомства, або, якщо заявлено пріоритет, до дати їх пріоритету. Рівень техніки включає також зміст будь-якої іншої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій ре-дакції, в якій цю заявку було подано раніше.

Винахід, корисна модель визнаються промислово придатними, якщо їх може бути використано в промисловості або в іншій сфері господарської діяльності.

Винахід мас винахідницький рівень, якщо для фахівця цей рівень не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. Слід звернути увагу, що йдеться про так званий «середній» рівень фахової оцінки наявності чи відсутності в об'єкта винахідницького рівня, тобто до нього не повинно ставитися завищених вимог.

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність

його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі додати подання заявки до патентного відомства, або, якшо не заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки», патент визначається як охоронний документ, то засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Залежно від різновиду об'єкта права промислової власності, на який видається патент, та рівня експертного дослідження винаходів, розріз-няють: патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на секретний винахід, деклараційний патент на корисну модель, деклараційний патент на секретну корисну модель, патент на промисловий зразок. При цьому відмінність між патентом на винахід та деклараційним патентом на винахід полягає в тому, що деклараційний патент видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід, тоді як для отримання патенту потрібно проведення також і так званої кваліфікаційної експертизи положень заявки.

Ще одним інститутом права інтелектуальної власності є інститут засобів індивідуалізації учасників господарських відносин та їх товарів (робіт, послуг), який об'єднує такі об'єкти, як: комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (знак для товарів та послуг), географічне зазначення походження товарів.

Регламентують використання в господарській діяльності вказаних об'єктів права інтелектуальної власності відповідні положення ГКта ЦК України, Закони України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року1 та «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 року5, Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 року № 116 (в редакції наказу Держпатенту № 72 від 20 серпня 1997 року), Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України № 576 від 3 серпня 2001 року, Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, затверджене наказом цього ж Міністерства від 13 грудня 2001 року.

Окрім вищеназваних результатів творчої, інтелектуальної діяльності, є ще ряд об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути ви-

1 Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 36. 1 Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 267.

128

5 Господарче право України

129

користані суб'єктами господарювання для досягнення їх статутних цілей. Це так звані «нетипові» об'єкти права інтелектуальної власності, тобто ті об'єкти, існування яких визнається чинним законодавством України, але вони не включені до трьох попередніх інститутів. Серед таких нетипових об'єктів права інтелектуальної масності слід, зокрема, назвати: наукове відкриття, раціоналізаторську пропозицію, комерційну таємницю, топографію (компонування) інтегральної мікросхеми, породу тварин та сорт рослин.

Стаття 457 ЦК України містить визначення наукового відкриття, під яким розуміють встановлення невідомих раніше, але таких, шо об'єктивно існуюють, закономірностей, властивостей та явиш матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання. На відміну, наприклад, від об'єктів права промислової власності, наукове відкриття не обмежується сферою техніки, на факт його визнання не впливає умова промислової придатності і, нарешті, наукове відкриття не є результатом створення чогось нового, а є результатом творчої діяльності з пізнання існуючих закономірностей розвитку явиш навколишнього світу. Як ознаки наукового відкриття можна виокремити: абсолютну світову новизну, фундаментальність та достовірність, шо межує з істинністю. Притаманна науковому відкриттю об'єктивність щодо певних закономірностей розвитку навколишнього світу дозволяє стверджувати те, шо проведення господарської діяльності без урахування здійснених відкриттів є майже неможливим.

Відповідно до ч. 2 ст. 458 ЦК України, права на наукове відкриття засвідчуються дипломом та охороняються у порядку, встановленому законом.

Під раціоналізаторською пропозицією, згідно зі ст. 481 ЦК України, розуміють визнану юридичною особою пропозицію, шо містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в будь-якій сфері діяль-ності цієї юридичної особи. Безумовно, серед потенційних сфер діяльності юридичної особи, щодо яких може бути подана раціоналізаторська пропозиція, є і господарська діяльність. Виходячи з цього, обгрунтованим видається визнання її ще одним об'єктом права інтелектуальної власності, шо може бути використаний суб'єктом господарювання у своїй діяльності. Являючи собою переважно технологічне (технічне) вирішення змін у конструкції виробів, технології виробництва та техніки, шо застосовується, змін у складі матеріалів, раціоналізаторська пропозиція мас значні відмінності від винаходу та корисної моделі. По-перше, відсутнє визнання існування цього об'єкта права інтелектуальної власності за допомогою дій державних органів, тобто певної публічної процедури, шо притаманне винаходу та корисній моделі; по-друге, як регулюючий акт до відносин, пов'язаних з використанням прав на раціоналізаторську пропозицію, може бути застосований локальний акт, тобто такий, шо стосується лише внутрішніх відносин

130

суб'єкта господарювання, якому подана ця пропозиція; по-третє, реалізація та захист прав на раціоналізаторську пропозицію здійснюється без застосування правового інституту патенту.

Відсутньою є і процедура державної реєстрації такого об'єкта права інтелектуальної власності, як комерційна таємниця, можливості використання якої в господарській, в першу чергу, підприємницькій діяльності, безсумнівні, оскільки піл комерційною таємницею розуміють інформацію (відомості) будь-якого характеру, шо стосуються різноманітних аспектів підприємницької діяльності особи і мають дійсне або потенційне значення у зв'язку з її недоступністю третім особам (ч. 1 ст. 505 ЦК України). В основі сутності цього об'єкта права інтелектуальної власності перебуває своєрідна монополія особи на певне знання. Це знання мас важливе значення у процесі підприємницької діяльності цієї особи, оскільки тим чи іншим чином сприяє досягненню її головної мети — отриманню прибутку. Основною ознакою комерційноїтаємниці є її універсальність, бо цим поняттям може бути охоплена майже вся інформація (відомості), що стосується різноманітних аспектів діяльності особи, за винятком тієї інформації (відомостей), яка прямо зазначена п чинному законодавстві України як така, шо не становить комерційноїтаємниці.

Топографія (компонування) інтегральної мікросхеми (ІМС) являє собою зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Тобто топографія (компонування) ІМС лише втілюється в носії ІМС і матеріально являє собою розміщену в різних частинах об'єму ІМС таких її складових, як: елементи, міжслементні з'єднання та контактні площадки. Виходячи з визначення топографії (компонування) ІМС, слід її відрізняти віл поняття самої ІМС. Охороні відповідно до Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» підлягає право саме на топографію (компонування) ІМС. Але цим законом не охороняються права на ідеї, способи, системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографію (компонування) ІМС.

Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топо-графії (компонування) ІМС на матеріальному носії.

Топографія (компонування) ІМС підлягає правовій охороні шляхом проведення процедури державної реєстрації та видачі свідоцтва.

Сортом рослин, як об'єктом права інтелектуальної власності, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», визнається окрема група рослин. Різновидами сорту, на які можуть набу-ватися права, є: клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сортові рослин присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр.

б* 131

Сорт рослин вважається охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він с: новим, вирі шильним, ш)норідним та стабільним.

Авторство на сорт рослин, тобто немайнопі права автора (селекціонера), підтверджуються свідоцтвом, а майнові права особи, яка ними володіє, — патентом.

Закон України «Про племінну справу у тваринництві», шо регулює відносини у сфері захисту прав на такий об'єкт права інтелектуальної власності, як порода тварин, не МІСТИТЬ ви іначення ЦЬОГО поняття. Натомість ст. 1 цього Закону містить визначення поняття селекційного досягнення як створеної в результаті цілеспрямованої творчої діяльності групи племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка мас нові високі генетичні ознаки і стійко передає їх нащадкам. Таким чином, породу тварин можна розглядати як найбільш значущий різновид об'єктів права інтелектуальної власності (племінні (генетичні) ресурси) у племінній справі.

Суттєвими ознаками породи тварин як об'єкта права інтелектуальної власності є наявність стабільності, однорідності породи та високі генетичні апастивості. Використання в господарській діяльності цього об'єкта здійснюється особами на підставі племінного свідоцтва (сертифіката), який, відповідно лост І Закону України «Про племінну справу у тваринництві», є документом встановленої форми, що свідчить про походження, продуктивність, тип та інші якості племінних (генетичних) ресурсів на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногене-тичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом.