§ 5. Виконання доручень іноземних судів

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.

Суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій на основі законодавства України (ст. 426 ІД ПК) з додержанням встановленого ЦП К процесуального порядку вручення повісток (статті 90-96), розшуку відповідача (ст. 97), допиту свідків (статті 41-45, 182-187), огляду на місці (статті 49, 55, 189), проведення експертизи (статті 57, 61, 190). Порядок зносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами.

Обсяг правової допомоги, яка може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, ст. 426 ЦПК визначає у загальному вигляді. Більш широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав — членів СНД.

Цей перелік покладено в основу визначення обсягу процесуальних дій, у виконанні яких надається допомога, у двосторонніх міжнародних договорах України (з незначними корективами у бік їх розширення та уточнення). Так, у ст. 4 Договору між Україною і Республікою Польща встановлено, що сторони надають взаємну правову допомогу щодо підготовки, пересилки та вручення документів, допиту підозрюваних і підсудних, а також виконання інших процесуальних дій. Договором між Україною і Республікою Молдова передбачається вилучення та накладення арешту на майно, пересилка та видача предметів і документів, виконання доручень про вручення документів, а також складання та надсилання актів і документів (ст. 4). В обсяг правової допомоги за Договором між Україною і Литовською Республікою включено також надання відомостей про судимість обвинувачених (ст. 3). Згідно з Договором між Україною і КНР договірні сторони мають вручати на прохання судові та позасудові документи, допитувати учасників справи, свідків та експертів, провадити експертизу та огляд на місці, а також виконувати інші процесуальні дії по збиранню доказів (ст. 14).

Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо вчинення інших процесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, виходячи з положень ст. 426 ЦПК України та ст. 6 Конвенції держав — членів СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави.

За Договором між Україною і КНР відмова в наданні правової допомоги можлива, якщо запитувана договірна сторона вважає, що це завдасть шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку останньої чи суперечитиме основним принципам її законодавства (ст. 11). Аналогічно вирішено це питання й в інших міжнародних договорах України.

З питань надання правової допомоги суди різних країн зносяться між собою за посередництвом центральних органів, наприклад. Міністерство юстиції України з Міністерством юстиції Республіки Молдова (ст. З Договору між Україною і Республікою Молдова). Для цього подається клопотання (доручення), зміст і форма якого визначені Конвенцією держав — членів СНД і відповідно до неї двосторонніми договорами України. Таке клопотання складається у письмовій формі і повинно містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назву справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена та прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття, а в кримінальних справах, — у міру можливості місце і дату народження, імена їх батьків, а щодо юридичних осіб — їх назву і місцезнаходження; 5) імена, прізвища та адреси представників осіб, вказаних у п. 4; 6) зміст клопотання і необхідну для його виконання інформацію, зокрема імена, прізвища, адреси свідків, якщо вони відомі.

У дорученні про вручення документа мають бути також зазначені точна адреса одержувача і назва документа. Клопотання про надання правової допомоги засвідчується підписом компетентної посадової особи і скріплюється печаткою запитуючої сторони (ст. 7 Конвенції держав — членів СНД, ст. 6 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст.

Клопотання складаються державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на англійську чи російську. Переклад на російську мову передбачений Договором між Україною і КНР.

Сторони можуть застосовувати двомовні бланки для клопотань про надання правової допомоги (ст. 6 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 6 Договору між Україною і Республікою Польща)

Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його та заінтересовані сторони про місце і час виконання клопотання, щоб вони могли мати можливість бути присутніми при його виконанні у відповідності з законодавством держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. При неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причин його невиконання (ст. 8 Конвенції держав — членів СНД, ст. 7 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 8 Договору між Україною і Республікою Грузія).

Якщо у справі, яка знаходиться в провадженні суду однієї договірної сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопотанням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені заходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводиться інформація про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (компенсація витрат на переїзд, проживання і нестриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо).

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної сторони або якщо додано засвідчені переклади на мову запитуваної сторони.

Конвенцією держав — членів СНД встановлено, що держави, які її підписали, мають право вручати документи власним громадянам і допитувати їх через свої дипломатичні представництва або консульські установи (ст. 12). Гаагською конвенцією з питань цивільного процесу також передбачається, що вручення документів у цивільних або торговельних справах особам, які перебувають за кордоном, здійснюється в договірних державах на прохання консула запитуючої сторони, надіслане органу влади, визначеному запитуваною стороною. Всі труднощі, які виникають у зв'язку з таким проханням, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 1). Гаагська конвенція закріпила визначений внутрішнім законодавством континентальної Європи порядок, згідно з яким доручення про надання правової допомоги виконується, якщо інше не передбачено міжнародним договором, при одержанні його дипломатичним шляхом на умовах взаємності за законами своєї країни. Не виконуються доручення, відповідно до яких підлягають виконанню заборонені в державі процесуальні дії. Воно не повинно порушувати закони і публічний порядок цієї держави. Процесуальна форма викладу клопотання не має вирішального значення.

В англо-американському праві існує інший порядок, зокрема допит свідків, які перебувають за кордоном, провадиться призначеним судом США уповноваженим (комісіонером).

За законодавством США американські суди виконують доручення іноземних судів, які можуть передаватися дипломатичним шляхом через відповідний департамент, а також безпосередньо судам. Районні федеральні суди можуть виконувати доручення про допит свідка і витребування документів незалежно від того, чи буде рішення іноземного суду визнано і виконано в США. Виконання доручень іноземних судів провадиться відповідно до Федеральних правил цивільного процесу, а у морських справах — за окремими правилами.

На основі правил Гаагської конвенції з питань цивільного процесу 1954 р. були розроблені та прийняті інші міжнародні конвенції.

Серед них можна виділити Гаагську конвенцію про вручення за кордоном судових і несудових документів у цивільних і торговельних справах від 15 листопада 1965 p., учасницями якої є Англія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Малаві, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Турція, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Словаччина, Швеція, Японія.

Новелою Конвенції в регулюванні порядку вручення документів є призначення кожною державою — учасницею центрального компетентного органу, якому доручається приймати клопотання про вручення документів, що надходять від інших держав — учасниць, здійснювати контроль за виконанням таких клопотань. Договірні держави можуть призначати декілька центральних органів чи визначати інші компетентні установи по прийняттю клопотань про вручення. Конвенція допускає можливість пересилки документів дипломатичним шляхом, а також їх вручення особам, які проживають за кордоном, через дипломатичні представництва та консульські установи. Конвенція не виключає, якщо держава вручення не заявить заперечення, можливості пересилки судових документів особам, які знаходяться за кордоном, безпосередньо поштою; пересилки документів, які надсилаються працівниками юстиції, іншими службовцями або компетентними особами безпосередньо відповідним працівникам держав місця вручення; вручення документів кожному учаснику судового процесу безпосередньо через працівників юстиції, інших службовців або компетентних осіб держави місця вручення. Держави — учасниці можуть домовитися використати для вручення судових документів інші шляхи їх пересилки, зокрема безпосередні зносини між їх органами (ст. 10). Конвенцією встановлено підстави для відмови у виконанні доручень про вручення судових документів; безплатне вручення документів; спеціальні правила, спрямовані на захист інтересів відсутнього відповідача (статті 12 і 16).