Необхідність захисту права

Спір про право частіше всього виникає у зв’язку з правопорушенням, але може виникнути і при відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності.

У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кінця було б безцільним, оскільки процес не здатен виявити який-небудь вплив на правове положення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т.п.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наявність названих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв’язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідований. Дійсно у даному випадку відпав сам предмет спору, однак заявник (заінтересована особа) не позбавлені можливості захистити свої порушені права у зв’язку із заподіянням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, при наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб’єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості чи встановлений спрощений порядок розгляду. Наприклад, віднесення до ведення органів реєстрації актів цивільного стану справ про розірвання шлюбу (ст. 106, 107 СК). І напроти, є ряд категорій справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішуються у порядку цивільного судочинства.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. При встановленні того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства суддя за загальним правилом заяву або відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі подання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК, суд постановляє ухвалу про повернення заяви (п. 5 ч. 3 ст. 121 ЦПК).

У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи закритті провадження у зв’язку з тим, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (не належить до цивільної юрисдикції) суд (суддя) зобов’язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті іншими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого органу чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судовому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.

Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви можуть бути оскаржені.