Інформаційні технології, їх вплив на традиційні процесуальні цінності і розуміння сутнісних характеристик цивільного судочинства
У науковій літературі інформаційна технологія визначається як процес, що використовує сукупність засобів і методів збору, накопичення, обробки і передачі даних (первинної інформації) для отримання оновлених даних про стан об'єкта, процесу або явища (інформаційного продукту)1.
Таким чином, інформаційні технології розглядаються як процес, система зв'язків, що дозволяє збирати, обробляти, аналізувати, узагальнювати та систематизувати інформацію, тобто вчиняти певні маніпуляції з інформаційними ресурсами та базами даних.
У законодавстві та світовій практиці інформаційні технології визначають дещо по-іншому. Так, у міжнародних актах зазначається, що інформаційна технологія - це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, практичні додатки, а також пов'язані з усім цим соціальні, економічні і культурні проблеми[1238] [1239]. У національному законодавстві визначення інформаційної технології міститься в Законі України «Про Національну програму інформатизації», відповідно до якого це цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування[1240]. Отже, розуміння інформаційних технологій подвійне - з одного боку, це певна сукупність методів роботи з інформацією, а з другого - обладнання та обчислювальна техніка, за допомогою якої здійснюється така робота. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що інформаційні технології в діяльності органів державної влади передусім застосовуються при реалізації інформаційної діяльності, яка сьогодні супроводжує майже всі управлінські процеси. Інформаційна діяльність в юриспруденції визначається як нормативно врегульована сукупність процесуальних дій, спрямованих на одержання правової інформації стосовно певної юридичної ситуації шляхом здійснення комплексу інформаційно-правових, інформаційно- пошукових, інформаційно-комунікативних і інформаційно-аналітичних заходів та уникнення дезінформації з метою об’єктивного неупере- дженого розгляду справи, встановлення істини та документального оформлення прийнятих процесуальних рішень1. Суди як суб’єкти юридичної діяльності виступають активними учасниками інформаційних відносин, адже практично на всіх стадіях судового процесу виникає необхідність у зверненні до інформаційних ресурсів, їх застосуванні при прийнятті рішень. Дослідники обґрунтовано вказують на те, що українська система судочинства та судоустрою переживає етап розвитку та змін. Впровадження цих змін значною мірою зорієнтовано ухваленням Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр.[1241] [1242], а також змінами до Конституції в сфері правосуддя та галузевого законодавства. Необхідність вдосконалення судоустрою та судочинства є нагальною потребою українського суспільства. Підвищення якості (рівня) правосуддя і його відповідність європейським стандартам, незалежність, підзвітність та прозорість судочинства є метою постійної роботи у напрямі європейської інтеграції. Одним із елементів зазначеної вище Стратегії 2015-2020 років виступає розбудова системи «електронного правосуддя», що сприятиме підвищенню ефективності, забезпеченню швидкого та спрощеного судочинства[1243]. Політичним керівництвом країни визнається, що серед першочергових реформ, які необхідно впровадити, особлива увага приділяється судовій реформі, метою якої є утвердження такого правопорядку, який ґрунтується на високому рівні правової культури в суспільстві, діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин на засадах верховенства права та захисту прав і свобод людини, а в разі їх порушення - справедливого їх відновлення в розумні строки. Із цього приводу науковці зазначають, що, беручи участь в інформаційному обміні суди загальної юрисдикції, з одного боку, є виробниками і розповсюджувачами судової інформації, з другого - масовими споживачами правової інформації та потенційними користувачами нових інформаційних технологій судової інформації. Враховуючи те, що об'єктом інформаційного обміну та інших видів інформаційної діяльності судів є інформація, то ключовим питанням тут виступає правовий режим відповідної інформації. Правовий режим судової інформації, на думку І. Є. Туркіної, слід розглядати як систему норм, що регулюють порядок створення судової інформації, порядок її передачі та отримання (включаючи встановлення режиму вільного або обмеженого доступу) і питання захисту прав суб'єкта щодо зазначеної інформації[1244] [1245]. Суди у своїй діяльності мають справу з різними видами інформації, яка за законодавством України поділяється на приватну та публічну. Приватна інформація надходить до судів разом із зверненнями осіб. Вона міститься в позовних заявах, поданих документах, повідомляється в усній формі. Публічною інформацією визнається відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом1. За режимом доступу вся публічна інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом (конфіденційну, службову, таємну). Якщо ж під час розгляду справи виникне загроза розповсюдження відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність, ці особи можуть заявити клопотання про закритий розгляд справи. В особливому порядку також досліджуються відомості, що містяться в особистих листах, паперах, записах телефонних розмов тощо (частинах 3-4 ст. 6 ЦПК). Отже, законодавством України передбачається диференційований підхід до інформаційної діяльності суддів залежно від правового режиму інформації, що виступає предметом такої діяльності. Метою такого підходу є передусім захист інформаційних прав осіб та охорона інформації з обмеженим доступом заради забезпечення національної, комерційної та особистої безпеки. У діяльності судів та інших органів судової системи застосовуються різні види інформаційних технологій, які можна класифікувати за певними критеріями. Так, К. В. Юдкова залежно від того, на вирішення яких завдань спрямовані інформаційні технології, виділяє такі: 1) інформаційні технології глобального типу, які об’єднують методи і способи формалізації інформаційних ресурсів та використовуються суспільством; 2) інформаційні технології, які є платформою для подальшого використання конкретних інформаційних технологій або використовуються в окремих галузях виробництва, науки тощо; 3) спеціальні інформаційні технології, що спрямовані на вирішення конкретних завдань, як то планування, облік, аналіз на базі «платформенних» інформаційних технологій1. За сферою застосування інформаційні технології умовно поділяють на чотири групи: 1) системи обробки трансакцій (операцій з базою даних) - призначені для ефективного відображення предметної області в будь-який момент часу; 2) системи підтримки прийняття рішень - за допомогою комплексу запитів здійснюється аналіз даних в різних аспектах: часових, просторових і под.; 3) інформаційно-довідкові системи базуються на гіпертекстових документах і мультимедійних засобах; 4) офісні інформаційні системи - призначені для перетворення паперових документів в електронні, автоматизації діловодства і управління документообігом[1249] [1250]. Аналіз національного законодавства України та інформаційних Інтернет-ресурсів судової влади показує, що в сучасному цивільному процесі застосовуються різні види інформаційних технологій з метою: 1) автоматизації процесу створення та обігу процесуальних та інших документів (різноманітні комп’ютерні програми формування та передачі документів); 2) швидкого поширення публічної інформації з відкритим доступом, підвищення прозорості та відкритості судової влади (офіційні сайти, Єдиний державний реєстр судових рішень); 3) забезпечення точності та детальної фіксації судового процесу з можливістю такої перевірки законності його проведення (технічні засоби фіксації судового процесу); 4) захисту від зловживання суддями своїм становищем шляхом запровадження автоматизованої системи розподілу справ між ними; 5) створення можливості безпосередньої участі осіб у судовому процесі у режимі відеокон- ференції; 6) створення умов для економії часу та коштів при зверненні до суду із інформаційними запитами та позовними заявами, отримання можливості сплати судового збору через Інтернет (можливості електронної пошти, Інтернет-банкінгу тощо); 7) автоматизації процесу збору, систематизації та виведення статистичних даних про роботу судів усіх інстанцій. Отже, інформаційні технології в цивільному судочинстві відіграють без перебільшення важливу роль. Їх можна визначити як системно організовану сукупність інформаційно-комунікативних процесів, методів та засобів збору, накопичення, зберігання, обробки та систематизації інформації, за допомогою яких забезпечується відкритість та доступність процесуальних судових, нормативно-правових та інших документів, автоматизація процесу документообігу та фіксації судового процесу, прискорення обігу інформації в судах та ін., що сприяє підвищенню ефективності здійснення правосуддя в цивільному судочинстві. Запровадження інформаційних технологій у судочинстві розпочалось ще в 1999 р. з підписанням Радою Європи Декларації про європейську політику в галузі нових інформаційних технологій1. В Україні ці процеси розпочались дещо пізніше, зокрема, з 2006 року з прийняттям Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів»[1253] та в 2007 р. Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»[1254]. У цих актах було враховано положення Декларації ООН «Побудова інформаційного суспільства - глобальне завдання в новому тисячолітті»1. При цьому реальний механізм впровадження інформаційних технологій в судочинстві було визначено в Стратегічному плані інформатизації судової системи України, розробленому робочою групою з питань інновацій Державної судової адміністрації спільно з колегами із США[1255] [1256]. У 2005 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про доступ до судових рішень», в якому передбачалось створення Єдиного державного реєстру судових рішень[1257]. На виконання цього Закону України Кабінетом Міністрів України розроблено Постанову «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» від 25 травня 2006 р. № 740[1258], а наказами Державної судової адміністрації від 13 червня 2006 р. № 59 та від 14 травня 2008 р. № 27 відповідно затверджено Кодифікатор відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу через офіційний веб-портал судової влади України в Інтернет[1259] та Інструкцію про порядок виготовлення, надсилання, реєстрації, обліку та зберігання на паперових носіях та в електронному вигляді копій судових рішень, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень[1260]. У січні 2016 р. затверджено нову редакцію наказу «Про затвердження Інструкції з підготовки та надсилання, приймання та обробки, оприлюднення та зберігання електронних копій судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень»1. Постановою Кабінету Міністрів України № 400 від 1 липня 2016 р. внесені зміни до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Постановою КМУ № 740 від 25 травня 2006 р., в частині надання повного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень працівникам Національного антикорупційно- го бюро України. Дозвіл на отримання такого доступу, а також його анулювання дається на підставі рішення директора НАБ України[1261] [1262]. Перед цим, у 2011 р., на виконання п. 17 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було запроваджено автоматизовану систему документообігу. Для цього Радою суддів України затверджено Положення про автоматизовану систему документообігу суду[1263]. Отже, Україною вже зроблені певні кроки на шляху до створення умов для повноцінного функціонування системи «Електронний суд». Проте експерти та деякі науковці вказували на ряд недоліків, зокрема: незручність інтерфейсу Єдиного державного реєстру судових рішень[1264], застарілість обладнання, що застосовується в судах, у зв'язку з чим виникає неможливість використання деяких судових програм тощо[1265]. Тому з метою удосконалення інформаційних технологій у судочинстві та на виконання ряду рекомендацій Ради Європи в сфері впровадження інформаційних технологій у діяльність суду, зокрема таких, як: Рекомендація № R (95) 11 стосовно відбору, обробки, подання та архівації судових рішень у правових інформаційно-пошукових системах; Рекомендація Rес (2001) 3 щодо надання судових та інших юридичних послуг громадянам з використанням новітніх технологій; Рекомендація Rес (2011) 2 щодо рентабельності розробки і зміни конструкції судових і юридичних інформаційних систем, в Україні було розроблено Концепцію галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи. У ній проголошувалось, що головною метою Програми завдяки вдосконаленню інформаційно-телекомунікаційної системи судів є: якісне поліпшення рівня судового захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб; підвищення доступності, зростання довіри до органів правосуддя, поліпшення думки населення про суди, їх ролі та соціальної значимості; формування позитивного іміджу судової системи в цілому; підвищення правового рівня інформованості населення, їх ділової активності щодо забезпечення захисту своїх прав, свобод і законних інтересів у судовому порядку1. Проведений А. Л. Пласкар аналіз нормативно-правових актів, присвячених регулюванню процесу реалізації згаданого вище Проекту, дозволив вченому зробити висновок, що його втілення відбуватиметься у два етапи: 1) направлення процесуальних документів суду учасникам судового процесу засобами електронного зв'язку та надсилання судових повісток у вигляді SMS-повідомлень; 2) внесення відповідних змін у процесуальне законодавство; матеріально-технічне забезпечення проекту, повноцінний обмін електронними документами між судом і учасниками процесу; можливість направлення електронних запитів інформації та отримання електронних відповідей на них; використання електронних платежів для оплати судових витрат тощо[1266] [1267]. Проте у ряді провідних країн світу (Австрія, Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, США) вже активно застосовуються на практиці можливості електронного (віртуального) судочинства, заснованого на всебічному використанні в процесі відправлення правосуддя сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікацій. Так, наприклад, у США запровадження ідеї електронного документування у судах розпочалося у 70-х рр. ХХ ст. Спочатку це відбувалося на рівні державного експерименту у формі опрацювання системи відкритого доступу до судових електронних реєстрів Public Access to Court Electronic Records (PACER). Пізніше вказана система стала базою для усієї системи електронного правосуддя. За допомогою цієї системи можна відстежити рух своєї справи та ознайомитися з рішеннями, а також із датою та часом судових засідань. У той же час, за твердженнями окремих вчених, в Україні інформатизація судочинства поки що зводиться тільки до автоматичного розподілу судових справ, вибіркового фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, автоматизованої системи документообігу, функціонування якої до сьогодні не виведено на пік потужності, та окремих випадків віртуального процесу з використанням відеоконференцзв'язку, які, по суті, стали додатковими стосовно традиційних процедур взаємодії суду й учасників судового процесу1. Як зазначає з цього приводу О. О. Вдовіна, окремі елементи електронного суду наявні в кожному суді. Це, наприклад, система електронного діловодства, а також Єдиний реєстр судових рішень. Головне питання, яке ставиться вченим, полягає в тому, наскільки готові до електронного документообігу самі учасники процесу. Очевидно, що впровадження інформаційних технологій передбачає доступ до них обох сторін. Однак зараз не всім сторонам судочинства може бути надано такий доступ[1268] [1269]. Отже, можемо виснувати, що процес впровадження інформаційних технологій у судочинстві успішно запущений і поступово набирає обертів у його практичній реалізації: вже активно застосовується елек- тронні способи обміну процесуальними документами, суттєво удосконалено та підвищено можливості користування Єдиним державним реєстром судових рішень та ін. Разом з тим деякі проблеми в цій сфері все ще залишаються та потребують вирішення не тільки на законодавчому, а і технічному та методологічному рівнях. У контексті цього дослідження нас цікавить вплив інформаційних технологій на традиційні процесуальні цінності та розуміння сутнісних характеристик цивільного судочинства. Варто зауважити, що такі технології мають значний вплив не тільки на зміст традиційних засад цивільного судочинства, але і на обсяг гарантій їх реалізації. Такий висновок цілком узгоджується з думкою Л. А. Тичинської, яка зауважила, що вивчення цивільних процесуальних категорій провадиться в розвитку, залежно від матеріальних умов життя суспільства, його економічної основи, у взаємодії з юридичними й іншими суспільним явищами у всіх діалектичних зв'язках і суперечностях1. Кореспондує наш висновок і з точкою зору, висловленою В. В. Бонт- лаб, про те, що основними ознаками принципів (засад, основ) цивільного процесуального права є такі: а) обумовленість розвитком суспільства, держави і права; б) наукова обґрунтованість; в) сконцентрованість, логічність і лаконічність; г) система керівних ідей, положень і концепцій, які відображають сутність цивільного процесуального права; д) спрямованість на ефективність і доступність цивільного судочинства; е) спрямованість на посилення системи соціально-економічних і, зокрема, цивільних прав і свобод; є) спрямованість на забезпечення розвитку дієвого цивільного процесуального законодавства, практики його застосування[1270] [1271]. В аспекті впливу інформаційних технологій на засади цивільного судочинства необхідно вказати на те, що такий вплив випливає із самих ознак принципів правосуддя, зокрема таких, як науковість, спрямованість на ефективність здійснення судочинства та ін. Тобто інформаційні технології сприяють досягненню самої мети правосуддя. Тож проаналізуємо характер впливу інформаційних технологій на окремі традиційні засади цивільного судочинства. І почнемо з однієї з головних засад - принципу законності. Не вдаючись до детального аналізу цього принципу, лише побіжно нагадаємо, що його зміст полягає у двох основних моментах: 1) здійснення правосуддя в порядку, визначеному актами процесуального законодавства; 2) під час здійснення правосуддя судді зобов’язані керуватися нормами матеріального законодавства та виносити рішення на їх основі та у відповідності із їх положеннями. Впровадження інформаційних технологій у сферу цивільного судочинства призвело до розширення змісту принципу законності. Так, процесуальний аспект цього принципу був доповнений вимогами щодо: 1) автоматизованого розподілу цивільних справ між суддями, що, крім іншого, забезпечує об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді; 2) повної фіксації цивільного процесу за допомогою технічних засобів, яке здійснюється секретарем судового засідання. Недотримання цих вимог є посяганням на принцип законності і може розцінюватися як його порушення. Відповідно до п. 3.4 Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання) після закінчення судового засідання секретар або інший працівник апарату суду: зберігає, роздруковує, підписує Журнал судового засідання або виготовляє та підписує Протокол судового засідання та приєднує до справи; створює архівну копію фонограми; перевіряє якість запису архівної копії фонограми; архівну копію фонограми передає архіваріусу; створює робочу копію фонограми; робочу копію фонограми долучає до судової справи[1272]. Таким чином, фіксація судового процесу технічними засобами створює додаткову гарантію перевірки дотримання законності під час розгляду цивільної справи. Для цього учасникам цивільного процесу надано право знайомитись із технічним записом. З цією метою використовується робоча копія фонограми. Крім того, у разі необхідності технічний запис може бути наданий для ознайомлення членам органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів (за новим законодавством - це Вища рада правосуддя) для перевірки фактів, наведених у скарзі. Фіксація судового процесу технічними засобами є більш надійним способом з точки зору достовірності (неможливості фальсифікації або її ускладнення), повноти та детальності відтворення інформації про хід судового процесу. Тому законодавчо закріплена вимога щодо обов’язкової фіксації цивільного процесу (навіть у випадку закритого судового розгляду) є додатковою гарантією законності розгляду справи. Важливе значення має вплив інформаційні технології на таку засаду цивільного судочинства, як своєчасність розгляду справи. Своєчасність судового розгляду передбачений у ст. 6 ЄКПЛ, у національному законодавстві визначений шляхом встановлення конкретних процесуальних строків, а також у випадку їх нечіткого визначення, вказівкою на те, що строки повинні бути розумними. Водночас, як справедливо зауважують науковці з цього приводу, однією з головних проблем у розвитку судової системи сьогодні є завантаженість судів та перевантаження працюючих у них суддів. До можливих засобів вирішення зазначеної проблеми вчені відносять використання інформаційно-комп’ютерних технологій на основі системного підходу до їх впровадження. Це, на думку науковців, надасть можливість збалансувати різні щаблі судової системи, спрямувати основні сили безпосередньо на вдосконалення роботи суддів. На найнижчій ланці системи інформаційно-комп’ютерних технологій має бути створене інтегроване інтелектуальне комп’ютеризоване робоче місце судді, що має включати в себе понад десяти спеціальних техніко-про- грамних елементів, інтегрованих у підсистеми вищих рівнів[MCCLXXIII]. Крім комп’ютеризації робочого місця судді, дотриманню своєчасного розгляду справи сприяє також впровадження автоматизованого документообігу та інших елементів електронного судочинства. Слід погодитись із О. О. Вдовіною, яка зазначає, що використання систем електронного документообігу у сфері взаємодії державних установ з громадянами й підприємствами дозволяє істотно зменшити витрати часу і ресурсів як громадян, організацій та підприємств, так і державних органів, удосконалити процес пошуку й одержання інфор- мації від органів державної влади, розширити канали взаємодії держави і громадян, підвищити якість цієї взаємодії1. Подібна думка висловлена і Л. Р. Сердюком. Вчений вказує на те, що повномірне запровадження електронного судочинства не тільки зробить судовий захист доступнішим, а й зменшить навантаження на суддів і як наслідок на працівників апаратів судів. Законодавче врегулювання норм навантаження суддів надасть можливість провести розрахунки навантаження, визначити нормативну кількість суддів і працівників апарату судів, здійснювати фінансування судової системи відповідно до цих показників[1274] [1275]. Отже, інформаційні технології забезпечують суттєву економію часу та коштів, за рахунок чого зменшується навантаження на суддів та бюджетні витрати. Зокрема, механізм економії часу заснований на тому, що більшість операцій, спрямованих на створення документів, направлення їх адресатам, аналіз статистичної судової інформації та іншого здійснюються автоматично або напівавтоматично. Фінансова економія виражається у тому, що зменшується потреба у здійсненні поштових пересилок, знижуються затрати на придбання канцтоварів, а також - на оплату непродуктивної праці. Узагальнюючи позитивний вплив інформаційних технологій на принцип своєчасності судового розгляду, наведемо думку Н. В. Куша- кової-Костицької, яка цілком справедливо стверджує, що електронна система судочинства має ряд очевидних переваг: своєчасність інформування юристів; економія робочого часу співробітників судів; економія витрат на друк документів тощо. Серед її ключових особливостей на сьогодні треба відзначити такі: електронне заповнення позовних документів; он-лайн консультація з інформації і документів, що використовуються в процесі судочинства; проведення он-лайн засідання; електронні запити та надання електронних копій; можливість використання певної електронної адреси, на яку користувачі системи можуть отримувати інформацію з канцелярії суду або від юристів[1276]. Інформаційні технології мають найбільший вплив на такі засади цивільного судочинства, як: гласність, відкритість цивільного процесу, публічність та прозорість судової влади. Гласність та відкритість правосуддя відповідно до законодавства України означає, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Науковцями зауважується, що принцип гласності означає, що розгляд у цивільних судах є відкритим, що забезпечує присутність на слуханні справи будь-якої особи, тобто передбачається можливість вільного доступу в зал судового засідання не тільки осіб, що беруть участь у справі, але й всім іншим особам, що виявили бажання бути присутніми при вирішенні спору. З метою висвітлення ходу процесу і його результатів у залі можуть бути присутніми працівники засобів масової інформації1. При цьому у ст. 11 Законопроекту «Про судоустрій і статус суддів» законодавець вказує на принцип гласності та відкритості судового процесу, визначаючи зміст цього принципу в таких положеннях: 1) ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи; 2) кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом; 3) розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом; 4) учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби; 5) проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду; 6) при розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом[1277] [1278]. Як бачимо, зміст принципу гласності та відкритості судового процесу порівняно з тим, що визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. не змінився. Однак, варто зауважити, що змісту цього принципу із набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. був розширений положенням про те, що інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом[1279]. Стаття 6 ЦПК, крім положень, передбачених ст. 11 Законопроекту «Про судоустрій і статус суддів», до змісту принципу гласності та відкритості судового процесу додає: 1) розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито; 2) ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи; 3) рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні; 4) особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Таким чином, принцип гласності та відкритості здійснення цивільного судочинства у контексті впливу на його зміст інформаційних технологій був розширений за рахунок: 1) встановлення обов'язкового розміщення інформації про суд, у якому розглядатиметься справа, учасників судового розгляду та іншої інформації на офіційному веб- порталі судової влади України; 2) закріплення права учасників відкритого судового процесу на здійснення в залі судового засідання фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом; 3) встановлення обов'язкової фіксації судового процесу, навіть закритого, технічними засобами; 4) закріплення права учасників судового процесу брати участь у засіданні в режимі відеоконференції. Така засада судочинства, як публічність, також розширена за рахунок впровадження інформаційних технологій: 1) публічне проголо- шення рішення суду у відкритих судових засіданнях було доповнено відкритим доступом кожного до Єдиного реєстру судових рішень, де ці рішення розміщуються; 2) доповнено можливістю, у передбачених законом випадках, публічного поширення інформації про хід судового розгляду та прийняті у ньому рішення через засоби масової інформації; 3) інформація про суд, його керівництво, суддів та керівників апарату суду, його адреса, новини та інша інформація стають відкритими не тільки при безпосередньому зверненні за місцем його розташування, а також і на інформаційних сайтах судової влади. Отже, соціальна цінність цього принципу виявляється у збереженні в ньому загальних вимог громадянського суспільства до прозорості та відкритості державної влади, гарантуванні доступу до публічної інформації. При цьому із впровадженням інформаційних технологій з'явилась можливість із мінімальними затратами отримати будь-яку публічну інформацію про суд та суддів, що в ньому працюють, резонансні справи, які розглядались цим судом тощо. Додатково слід вказати, що впровадження інформаційних технологій підвищило точність статистичної інформації, що фактично виражається в отриманні суспільством більш достовірної інформації про стан здійснення судочинства, зокрема цивільного, його якість тощо. Наступний принцип - безпосередність здійснення правосуддя, який означає, що правосуддя здійснюється у присутності сторін, яких стосується ця справа, або у передбачених випадках у присутності їх представників. Він також означає, що суд повинен безпосередньо дослідити докази по справі (ст. 159 ЦПК). Проте зміст цього принципу був розширений за рахунок закріплення у ст. 1581 ЦПК права брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Це право реалізується за клопотанням осіб, які виявили таке бажання, однак це не позбавляє права цієї особи бути безпосередньо присутньою в залі судового засідання. За клопотанням виноситься ухвала суду, що не підлягає оскарженню. При цьому зі змісту ст. 1581 ЦПК слідує, що з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції може звернутися будь-яка особа, яка виявила бажання бути присутньою під час розгляду справи (з дотриманням вимог гласності та відкритості). Для судового процесу в режимі віддаленої присутності судового процесу, як зазначає М. М. Ясинок, характерним є те, що справи роз- 520 глядаються в режимі відеоконференцзв'язку. Тобто всі учасники процесу бачать один одного і спілкуються «живою» усною мовою в режимі «реального» часу, але при цьому знаходяться на відстані один від одного. Така інформаційна технологія судочинства для судів загальної юрисдикції у взаємозв’язку «апеляційні суди - Верховний Суд України» є реальністю сьогодення, бо якихось технічних труднощів щодо втілення такої ідеї в практичне життя немає1. На практиці кількість випадків участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції збільшилась за період 2015-1016 рр. Такий висновок можна зробити на підставі аналізу судових рішень, що розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень[1280] [1281]. Ще одним принципом, який тісно пов’язаний із попереднім, є принцип доступності правосуддя в цивільному судочинстві. Так, О. М. Овчаренко у своєму монографічному дослідженні доходить висновку, що доступність судового процесу можна оцінити через такі його характеристики, як-от: а) розумний строк розгляду справи; б) максимально можлива простота процесу; в) доступ до судового рішення; г) виконання судового рішення[1282]. Впровадження інформаційних технологій суттєво вплинули на гарантування реалізації цього принципу. Зокрема, як правильно зауважує Л. Р. Сердюк, упровадження електронного судочинства суттєво впливає на територіальну доступність судових послуг шляхом віртуа- лізації проведення судових процесів у будь-якому суді та в будь-якій судовій справі[1283]. Крім того, рівень доступності правосуддя частково підвищився за рахунок інших можливостей системи електронного суду: отримання інформації безпосередньо з офіційних сайтів судової влади; можливість отримання відповідей на електронні запити інформації в електронному вигляді; можливість отримання електронної копії судового рішення та ін. Впровадження інформаційних технологій суттєво вплинуло на принцип змагальності сторін. Відповідно до ст. 10 ЦПК цей принцип полягає в тому, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК. Розвиток інформаційних технологій призвів до збільшення кількості джерел доказів. Зокрема, як вказується у ст. 65 ЦПК, речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Особливим джерелом доказу в цивільному процесі може бути електронний документ. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. У міжнародному документі Комісії ООН з права міжнародної торгівлі поняття електронного документа формулюється як інформація, утворена, надіслана, отримана або збережена електронними, оптичними чи подібними засобами, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграми чи телекопіювання1. У Великій енциклопедії електронний документ визначається як сукупність даних у пам'яті обчислювальної системи, що призначена для перегляду і прослуховування людиною за допомогою програмних і апаратних засобів[1284] [1285]. У ЦПК відсутні спеціальні норми, які регламентують процедуру збирання, подання, дослідження та оцінки електронних документів. Тому в адміністративному судочинстві застосовуються загальні правила придатності електронних доказів як засобів доказування. Ці правила викладені в ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідно до цієї статті юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Встановлені такі вимоги до електронних документів, у тому числі як доказів в адміністративному судочинстві: 1) електронні документи передаються та отримуються з дотриманням встановленої законодавством процедури, що передбачає також перевірку цілісності документа; 2) містять реквізити, обов’язковість яких визначена законодавством (електронний підпис, позначення часу утворення документа тощо); 3) можливість неодноразового відтворення та використання документа у тій формі, в якій він був утворений (ст. 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Крім вимог до змісту та форми електронних документів як доказів, законодавство також встановлює вимоги до порядку їх зберігання. При зберіганні електронних документів обов’язковим є додержання таких вимог: 1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання; 2) забезпечити можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, надісланий або одержаний; 3) у разі наявності повинна зберігатись інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його надсилання чи одержання[1286]. На практиці при дослідженні електронних документів та інших технічних носіїв інформації виникає необхідність у залученні експертів до цього процесу. Оскільки потрібен їх висновок щодо достовірності відповідного доказу, в деяких випадках - розшифрування його змісту. Тож у судових рішеннях часто обґрунтування, здійснене на підставі електронних засобів доказування, додатково підкріплюється висновками експертиз. Водночас ряд науковців справедливо вказують на недосконалість сучасної системи електронного документообігу, недостатню її надійність та безпеку в органах державної влади1. Ними зазначається, що лише глобальне застосування технології електронного безпапе- рового документообігу, яка об'єднує в єдиній мережі органи влади, спроможне забезпечити швидкий цілісний обмін документами, що ведеться за єдиними оптимальними правилами й регламентами, об'єднує всі типи документів (у тому числі ті, що містять інформацію з обмеженим доступом), скеровується єдиною загальнодержавною довідниковою базою[1287] [1288]. На цій підставі вважаємо, що для вирішення проблем, що на сьогодні існують у сфері дослідження електронних документів та інших технічних носіїв інформації як доказів у цивільному судочинстві, необхідно вжити такі заходи: 1) доповнити ЦПК нормами, в яких слід визначити поняття та вимоги, що ставляться до електронних документів як доказів, порядок їх подання, витребування та забезпечення тощо; 2) узагальнити судову практику використання електронних документів як доказів у цивільному судочинстві та виробити єдині правила в цій сфері; 3) у законодавстві щодо проведення судової експертизи уточнити види експертизи, що призначаються для визначення достовірності та справжності електронного документа (технічна експертиза електронного документа, фотоекспертиза справжності копії електронного документа тощо), та загальні правила їх призначення та проведення; затвердити список акредитованих експертних установ та експертів у цій галузі знань. Таким чином, узагальнюючи висновки, отримані за результатами проведеного в цьому підрозділі дослідження, слід зазначити, що вплив інформаційних технологій на традиційні процесуальні цінності полягає в такому: 1) розширення змісту більшості з традиційних принципів цивільного судочинства (законність, гласність, відкритість та публічність, доступність, своєчасність та ін.); 2) підвищення гарантій забезпечення практичної реалізації принципів законності (автоматичний розподіл справ між суддями, повна фіксація процесу технічними засобами), гласності та публічності (розміщення судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень, поширення інформації на офіційних сайтах судової влади), своєчасності (автоматизація документообігу, впровадження окремих елементів електронного документообігу) та ін.; 3) прискорення поширення інформації про органи судової влади, підвищення точності та достовірності статистичних даних. У зв'язку з цим можна виснувати, що розуміння сутнісних характеристик цивільного судочинства також зазнало змін. Зокрема, вже складно уявити діяльність судів без можливостей комп'ютерної та іншої оргтехніки, а висвітлення інформації про діяльність судової влади не тільки в засобах масової інформації, але і на офіційних вебсайтах, стало звичною справою. Водночас говорити про те, що сьогодні повністю сформувалась і успішно функціонує система електронного правосуддя ще зарано. Потребує не тільки розширення сфери застосування можливостей електронного судочинства, але і удосконалення тих його елементів, що вже активно використовуються, передусім з точки зору забезпечення їх безпеки, захисту від несанкціонованого втручання в роботу інформаційних систем тощо.