Висновки

Цивільне судочинство (цивільний процес) у сучасних правових реаліях України уособлює певну специфічну типологічну структуру, яка з точки зору теорії у структурно-функціональному відношенні від­биває багатофакторний влив соціальних і правових обставин на модер­нізацію правової системи та правосуддя, необхідність імплементації фундаментальних загальновизнаних міжнародних норм і принципів з огляду на процеси глобалізації, які зачепили і правову сферу життя суспільства, і формування якісно нового рівня судової практики.

У зв'язку з цим очевидно, що модернізація цивільного судочинства як перспективний тренд для розбудови подальшої процесуальної по­літики вдосконалення цивільного судочинства залишається нагальною. Очікувані зміни Конституції України в частині правосуддя та прийнят­тя нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мають сприяти осмисленню руху щодо подальшої модернізації цивільного судочинства і значною мірою стати її основою.

Стосовно цього проведене монографічне дослідження, концепту­ально орієнтоване на динамічні характеристики судової влади у ци­вільному судочинстві, дозволило насамперед констатувати, що мо­дельно судова влада має розкриватися через сукупність специфічних фундаментальних ознак: винятковість, доступність, легітимність, особливу предметну сферу функціонування, провіденціальність, про­цесуальну форму здійснення, особливий статус судових рішень у системі рішень органів влади.

Вкрай важливим виявляється також те, що з точки зору наукового прогнозу і оцінок у визначенні процесуальної політики, орієнтованої на модернізацію правосуддя та забезпечення його ефективності, прин­ципового значення має не лише вдосконалення цивільної процесуаль­ної форми, що було насправді пріоритетним у наукових дослідженнях 526

останніх десятиріч. Головне полягає у тому, що в основному пробле­матика цивільного процесу більшою мірою тяжіє до дослідження формалізму судових процедур та інститутів цивільного процесуально­го права, зважаючи на те, що, на наш погляд, у професійній свідомос­ті панує той стереотип, що сфера цивільного судочинства (цивільного процесу) є занадто формалізованою, а тому тут превалює не дозволе­ний, а дозвільний тип правового регулювання.

Разом із тим сучасні правові реалії потребують орієнтації і на достоїнства формалізму цивільно-правового регулювання, тобто до­тримання цивільної процесуальної форми як теоретичної моделі цивільного судочинства, власне судових процедур, тощо, але не менш важливо - на більш фундаментальні для ефективного судочинства цінності - органічну імплементацію загальновизнаних норм і прин­ципів у сфері правосуддя - права на судовий захист, права на спра­ведливий судовий розгляд, принцип правової визначеності тощо, що потребує осмислення певної реконструкції цивільного судочинства і нового погляду на сферу цивільного процесу як систему судових та несудових цивілістичних процедур, що врешті-решт обслуговують інтереси правосуддя і органічно сприяють інституалізації судової вла­ди у сфері приватного права. За таких обставин слід прогнозувати гармонізацію та очікуваний синергетичний ефект розширення юсти- ціарної сфери цивільного судочинства і сектору правосуддя у цивільних справах з точки зору оптимізації цивільного процесу відповідно до потреб імплементації і у законодавчу, і у судову практику конституцій­них та міжнародно-правових стандартів судового розгляду та ефектив­ності цивільного судочинства.

Крім того, без перебільшення, при такому погляді на процесуаль­ну сферу певним чином розширюються уявлення, власне, про теоре­тичну цінність конструкції цивільної процесуальної форми як інстру­менту раціонального засвоєння наукознавчих проблем цивільного процесуального права в умовах домінування прав людини і очевид­ного запиту суспільства щодо справедливого правосуддя та ефектив­ного судового захисту. Тобто на методологічному рівні очевидно, що проблема формалізму й ефективності правосуддя в теоретико-при­кладному плані стає засадничою і наскрізною. Тут можна згадати Ш. Монтеск’є, який писав: «Якщо на суддівські формальності диви­тися як на перепони, що ускладнюють громадянину захист своїх прав і інтересів, то можна знайти їх дуже багато. Якщо ж суддівські фор­мальності розглядати з точки зору свободи і безпеки громадян, то виявимо, що їх дуже мало, оскільки усі складнощі, недоліки і тяга­нина (зволікання) і самі помилки правосуддя є тією ціною, яку гро­мадянин платить за свободу»^[MCCLXXXIX].

Вкрай принциповим для сучасної правової реальності у процесу­альній системі і у контексті конституційних змін стосовно правосуддя, і щодо виконання міжнародних зобов’язань України залишається про­блема диференціації правосуддя та наявність різновидів судових юрис­дикцій і диференційованої системи процесуального законодавства (ЦПК, ГПК, КАС). Як свідчить реальна практика законодавчих змін у системі судоустрою та регулюванні сфери процесуального права, незважаючи на прийняті у різні часи програмні документи, закони судоустрійного характеру та процесуальні кодекси, врешті-решт, на нашу думку, не були результативними. Що стосується процесуальної сфери в цілому, то очевидно за цей час були створені по суті дублюю­чі нормативно-правові акти - відповідні процесуальні кодекси, які по суті будуються на загальній теоретичній конструкції і процесуальних інститутах.

Подолання переобтяження законодавства дублюючими норматив­ними актами - нагальна і важлива проблема. З огляду на необхідність імплементації конституційних змін у частині правосуддя та нового законодавства про систему та статус суддів об’єктивно виникає питан­ня уніфікації процесуального законодавства, пошуку моделей такої уніфікації та як його результат - оптимізація. Зараз, як відомо, активно опрацьовуються пропозиції внесення змін до процесуальних кодексів. Ці зміни мають чисельний характер, але з точки зору системного під­ходу, орієнтованого на фундаменталізацію механізмів впровадження права на справедливий судовий розгляд та ефективний судовий захист, цивільне судочинство та цивільний процес потребують структурних змін відповідно до модернізації процесуальної сфери правового регу­лювання у цілому. Тут доречно, з точки зору найближчих перспектив, оцінити концепцію уніфікації процесуального законодавства і розроб­ки єдиного цивільного процесуального кодексу, а, можливо, і судового кодексу, що є більш проблематичним, виходячи зі сталих традицій та професійної правосвідомості. Це пов'язано з тим, що зараз не відчу­вається розуміння того важливого факту, що основні судоустрійні зміни мають бути підтримані відповідними змінами процесуальної системи і формуванням якісно нового рівня професійних юридичних практик і особливо рівня судової практики.

Виходячи із сутності системно-функціонального підходу до до­слідження реалізації судової влади у цивільному судочинстві, пред­метом теоретичних узагальнень і специфічною методологією стала авторська теоретична конструкція концептуалізації динамічних харак­теристик судової влади у сфері цивільного судочинства, каналів євро­пеїзації цивільного судочинства, перш за все, в умовах фундаменталі- зації права на справедливий судовий розгляд стосовно сфери право­суддя у цивільних справах та суміжній юстиціарній сфері (арбітраж, медіація тощо), і виконання судових рішень, що забезпечує ефектив­ність правосуддя, сприяє універсалізації принципу верховенства права у судовому правотлумаченні і правозастосуванні при реалізації судової юрисдикції, судового розсуду, легітимізації судових рішень та їх кон- ституалізації. Така теоретична конструкція визначила не лише напря­ми наукового пошуку, який здійснено у цій монографії, але й дозволи­ла виявити деякі принципові, наріжні проблеми розвитку цивільного судочинства у контексті очікуваних конституційних змін щодо право­суддя, виходячи з доктринальних положень стосовно єдності судової влади та гармонізації законодавства у процесуальній сфері, модерні­зації статусу судді у цивільному судочинстві, тенденцій у розвитку досудових процедур у цивільному судочинстві, інстанційності та за­безпечення єдності судової практики, інформаційних технологій та їх впливу на традиційні процесуальні цінності і розуміння сутнісних характеристик цивільного судочинства.