<<
>>

§ 3. Цивільна юрисдикція суду

У законодавстві закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Серед них є органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність).

В силу особливого характеру деяких прав або особливого положення, яке займають суб’єкти права і т.д., держава залишає частину функцій по захисту права у віданні адміністративних органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу.

Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, постає питання про розмежування компетенції щодо вирішення цивільних справ, адже це безпосередньо пов’язано із правом на судовий захист. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою слід розуміти нормативне визначення компетенції суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже як вже згадувалось суд може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).

Відповідно до ст. 15 ЦПК до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме) (ч. 3 ст. 15 ЦПК). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при допущенні вибору заінтересованої особи, за згодою сторін і недопущення такого, цивільна юрисдикція поділяється на види:

виключну;

альтернативну;

договірну;

імперативну (умовну);

за зв’язком справ.

Виключна – юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ входить виключно до компетенції суду. Так, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною і т.д.

Альтернативна – юрисдикція справи як суду, так і іншого юрисдикційного органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору до якого органу звернутися за вирішенням спору. Так, наприклад, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Договірна – юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Так, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України «Про третейські суди». У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Доволі небезспірною виступає наявність імперативної (умовної) юрисдикції.

Протягом тривалого часу під нею розумілось те, що ряд спорів можуть стати предметом судового розгляду та вирішення тільки при дотриманні «досудового вирішення спору». Однак, Конституція України визнала можливість судового захисту без додержання попередньої судової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». У рішенні Конституційного Суду України у справі громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, що раніше прийнятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудового порядку.

Такий вид юрисдикції може визнаватися, однак в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відповідно можливість судового розгляду справи) пов’язане із певними умовами чи дотриманням певного порядку. Так, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК).

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. 110 СК). І у разі подання такої заяви до суду, суд своєю ухвалою повертає таку заяву (ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судовий захист, лише законом встановлюється окремий, спеціальний, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв’язком справ.

Її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Так, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в одне провадження вимоги, які випливають з різних правовідносин, які до різних юрисдикцій. Однак, законом може визначатися такі винятки. Це, наприклад, може бути вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різних судових юрисдикцій – про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу чи особи (адміністративно-правова вимога), а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може розглядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об’єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. ** АПК).

В основу загальних правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено:

глобальність цивільної юрисдикції суду;

наявність та характер спірних правовідносин;

необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

<< | >>
Источник: А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін.

. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент,2005. – 172 с.. 2005

Еще по теме § 3. Цивільна юрисдикція суду:

  1. 34. Цивільна юрисдикція і її види.
  2. 18. Суд як обов?язковий суб?єкт цивільних процесуальних відносин. Склад суду. Правове положення суду.
  3. § 2. Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду
  4. § 8. Рішення суду в цивільному процесі іноземних держав
  5. Право законодательной инициативы принадлежит также Конституционному Суду РФ, Верховному Суду РФ, Высшему Арбитражному Суду РФ, однако
  6. 4. Поняття і сутність цивільного процесу. Види судочинства в цивільному процесі. Система цивільного процесу.
  7. 24.5. Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування рішення суду в касаційному порядку
  8. КНИГА ДРУГА Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
  9. 50.Юрисдикція держ
  10. перелік ухвал суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції:
  11. 7. Функції цивільного права це відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Цивільному праву притаманні регулятивна, охоронна та превентивна функції.
  12. 6.1. Завдання участі прокурора в цивільному процесі та його цивільно-процесуальна правосуб'єктність
  13. 29. Поняття та особливості цивільного правовідношення. Види цивільних правовідносин.
  14. 83. Незмінність складу суду та безперервність судового розгляду. Наслідки неявки до суду учасників судового розслідування.
  15. 4. Новий Цивільний кодекс і нове цивільне право України
  16. Поняття і джерела цивільного права країн загального та романо- германського права. Суб'єкти цивільного права: фізичні особи; юридичні особи; держава. Позовна давність у цивільному праві зарубіжних країн.
  17. 81. Понятие и значение стадии предания суду. Решения и порядок их принятия в стадии предания суду
  18. Процесуальне положення потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, їх представників.