Тема 7. Німецька класична філософія та її панраціоналізм

План

1. Загальна характеристика німецької класичної філософії.

2. І. Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та етичні погляди.

3. Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.

4. Філософські погляди Й.Г. Фіхте та Ф.В. Шеллінга.

5. Антропологічний матеріалізм  Л. Фейєрбаха.

Література

1. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М.: Мысль, 1986. – 332 с.

2. Кант И. Критика чистого разума. – Симферополь: Реноме, 1998. – 528 с.

3. Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец немецкой классической философии. – М.: Политиздат, 1986. – 62 с.

Основні поняття:

Апріорі— знання, отримане до й незалежно від досвіду.

Антиномія— положення, теза й антитеза якого доказові в рівному ступені.

Апостеорі— знання, отримане в результаті досвіду.

Категоричний імператив— моральний закон практичного розуму з орієнтацією на обов’язок  і доброчесність.

Ноумен— «річ у собі», явище, дане нам через відчуття. Але ноумен це не реальний об'єкт, що викликає феномен, а об'єкт нашого розуму, відомий нам через уяву.

Трансцендентальне— апріорна здатність мислення, що забезпечує можливість досвідного  знання.

Трансцендентне— те, що перебуває за межами можливостей свідомості й пізнання.

Феномен— явище світу, що осягається за допомогою відчуттів, «річ для нас».

1. Загальна характеристика німецької класичної філософії. Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804 рр.), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814 рр.), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854 рр.), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 рр.), Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872 рр.).

По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості.

По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності.

По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку.

По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.

По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. Для побудови своїх філософських систем мислителі німецької класики виходили з таких принципів: принципу розрізнення закономірностей розвитку природи і культури, принципу активності суб'єкта, принципу історизму.