Економічна природа трудових ресурсів

В умовах сучасного розвитку суспільства актуальним стає питання щодо сутності трудового потенціалу, проблем його формування та вдосконалення механізму функціонування ринку праці.

Під потенціалом взагалі маються на увазі можливості індивіда, підприємства та суспільства взагалі, які ще не виявилися, але можуть бути використані для вирішення різноманітних питань.

Взагалі трудовий потенціал відображає можливості участі працівників у суспільно корисній діяльності та характеристику їх якостей (здібностей, ставлення до праці, творчої активності, ініціативності, можливостей і готовності працювати).

Трудовий потенціал - це сукупна чисельність громадян пра­цездатного віку, які за наявністю таких ознак, як стан здоров'я, психофізіологічні особливості, рівень освіти, інтелектуальний рівень здатні та мають намір працювати.

Виходячи зі здатності працювати трудовий потенціал можна поділити на працездатне та непрацездатне населення. Непрацездатни­ми особами в працездатному віці є інваліди першої та другої груп, а працездатними особами в непрацездатному віці - підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

Категорією ринкової економіки є поняття "трудові ресурси", яке вміщує широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси є особистою формою вираження людських ресурсів. Характерною рисою людських ресурсів є те, що вони водночас є і ресурсами економічного розвитку, і людьми, що споживають матеріальні блага і послуги.

Трудові ресурси - це працездатне населення, яке володіє фізичними та розумовими здібностями й знаннями, необхідними для здійснення суспільно корисної діяльності.

До трудових ресурсів відносять:

населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї та 2-ї груп та непрацюючих осіб, що одержують пенсію на пільгових умовах;

працюючі особи пенсійного віку;

працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством молоді люди віком від 15 років можуть бути прийняті на роботу у вільний від навчання час на неповний робочий день у разі згоди роботодавців з батьками.

Усе населення, відповідно до рекомендацій МОП, поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення - це частина населення, яка зайнята суспільно корисною працею, а саме виробництвом товарів і наданням послуг. Економічно активне населення складається із зайнятих і безробітних, що тимчасово не мають роботи, але прагнуть її одержати.

До цієї групи населення належать особи у віці 15 - 70 років. Вони можуть виконувати роботу за наймом, одержуючи заробітну платню або працювати самостійно. До економічно активного населення також належать члени домашнього господарства, що працюю без оплати праці, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Економічно неактивне населення - це та частина населення, яка не входить до складу трудових ресурсів. До цієї категорії належать: учні, студенти, що навчаються в навчальних закладах на денній основі; пенсіонери; особи, що одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю; особи, що зайняті домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими; особи, що припинили роботи з причини неможливості її знайти; інші особи, яким немає необхідності працювати.

Кожний працездатний громадянин прагне забезпечити гідний рівень життя собі та своїй родині. Для цього необхідно працювати, тобто мати пристойний заробіток за висококваліфіковану працю. Тоді людина зможе задовольнити потреби своєї родини у різноманітних соціальних благах, серед яких: раціональне харчування, житло, оздоровлення, отримання освіти, народження й виховання дітей та багато іншого.

Але в транзитивній економіці інститути ринку праці мають не досить сформований характер. Формування нових інститутів ринку праці повинне спиратися на соціально-економічну ефективність державної політики. Тобто ефективна зайнятість для основної активної частини населення, практично означає можливості забезпечення високої якості життя без допомоги держави.

У країнах з транзитивною економікою основні перетворення на ринку праці повинні торкнутися таких інститутів, як ринок праці, право на працю, інститут працевлаштування, інститут соціального забезпечення. Особливості розвитку інституціональних форм на ринку праці пояснюється національними особливостями інституціонального та соціально-еконо­мічного середовища ринку праці.

3.2.