Державна підтримка сімей з низькими доходами

Згідно з Законом України від 15.07.1999 р. № 966-XIV "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - це вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродо­вольчих товарів та мінімального набору послуг, які необхідні для нормального функціонування організму людини для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості.

Соціальна нерівність - це міра нерівномірного розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у життєвому стані різних суспільних груп. Фактичний рівень індиві­дуального добробуту й доходів у будь-якому суспільстві нерівний.

Існують декілька поглядів на причини бідності.

Бідність - результат нерівних соціально-економічних умов, які визначаються поганим харчуванням, несприятливим оточенням, низьким рівнем викладання в школах, які відвідують діти бідних, дискримінацією при працевлаштуванні та іншими чинниками. Такий погляд вимагає або підтримку, або коригування умов, які породжують бідність.

Бідність також можна визначити як наслідок поганого пристосування індивідів до умов соціального життя, тобто поведінки, яка залежить від самої людини і яку вона сама ж може змінити. Такий погляд вимагає від влади згортати соціальні програми підтримки людей з низькими доходами.

За інформацією українського відділення ООН, за межею прожиткового мінімуму (тотальної бідності) в Україні проживає 15,2 % населення. При цьому, в період з 2010 по 2011 рік рівень абсолютної бідності скоротився на 3,3 %.

Так, рівень абсолютної бідності (за межею прожиткового мінімуму) зменшився з 18,5 % за 9 місяців 2010 року до 15,2 % за 9 місяців 2011 року. Це означає, що майже 1,5 мільйона осіб вийшли зі стану бідності, і вартість їх середньодушового споживання перевищила розмір прожиткового мінімуму. Найбільш точним показником рівня життя домогосподарств вважається їх сукупні витрати.

За діючим курсом долара на 1 січня 2012 - 7,99 грн/$1 США, фактичні середньодобові витрати домогосподарства в Україні склали $12,77. При цьому середньодобові витрати на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили $4,93 на місяць ($5,53 у ІІІ кварталі), у міських домогосподарствах - $5,47 ($5,94), у сільських - $3,85 ($4,73). Що у свою чергу свідчить про погіршення рівня життя пересічних українців, особливо у сільській місцевості.

Аналіз розподілу населення та домогосподарств за рівнем се- редньодушових загальних доходів за 2011 рік показує, що рівень бідності у 2011 році дещо зменшився по відношенню до 2010 року. Але в країні бідним можна вважати майже кожного четвертого жителя [38, с. 112].

Малозабезпеченість - це неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму. У законодавстві зустрічається термін "малозабезпечена сім'я". Такою називають сім'ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Щодо причин бідності в Україні, то наша бідність знаходиться між розрахунками та політикою. Розбалансування економічних, соціальних та політичних чинників в Україні призвели до того, що виник цілий ряд працездатних людей, які готові працювати, але не можуть заробити достатню кількість коштів для утримання сім'ї.

Таким чином, причини української бідності полягають насамперед у повільній адаптації національної економіки до ринкових умов, не конкурентоспроможності низки галузей і виробництв, превалюванні низькооплачуваних робочих місць.

Доцільно виділити шляхи подолання наслідків бідності в Україні та запобігання її збільшенню:

1. Підвищення в грошових доходах населення частки оплати праці.

2. Застосування механізму соціального партнерства: профспілки разом з роботодавцями та урядом мають прийняти і затвердити Єдину методику встановлення норм і нормативів праці на підприємстві.

3. Сприяння розвитку інноваційних технологій, наприклад, шляхом встановлення нульової ставки податку для відповідних підприємств.

4. Забезпечення економічного зростання, в тому числі за рахунок впровадження інформаційно-комунікаційних технологій.

5. Сприяння формуванню середнього класу як основної соціальної групи.

6. Сприяння скороченню низькооплачуваної зайнятості, збільшенню кількості високооплачуваних і захищених робочих місць.

7. Створювання умов щодо отримання якісної освіти для обда­рованих дітей.

8. Забезпечення зростання рівня доходів громадян випереджуючими темпами порівняно з інфляцією, яке б дало можливість підвищити платоспроможний попит населення.

9. Упровадження в практику соціального управління системи соціальних стандартів з позиції нормальної життєдіяльності людини.

10. Реформування системи соціального захисту в напрямі посилення адресної державної соціальної допомоги для підтримки вразливих груп населення.

11. Прийняття дієвих заходів для виведення економіки із тіні, що сприятиме поповненню місцевих і державного бюджету і можливості збільшення ресурсів для підтримки найбільш вразливих груп населення.

При розробці стратегії подолання бідності обов'язково враховувати регіональні особливості рівня та глибини бідності. Для цього необхідно: більш точне визначення доходів від підсобного господарства; спро­щення методики розрахунку прожиткового мінімуму на регіональному рівні; визначення межі бідності окремо для великих, малих міст, сільської місцевості; дооцінка тіньових доходів на регіональному рівні, населення яких отримує додаткову ренту від свого місцезнаходження; проведення оцінки нерухомого майна як потенційного джерела доходів у великих містах при взятті на облік по бідності.

Нині в Україні склались дві основні форми соціального захисту населення, що фінансується з коштів державного бюджету:

система соціальної допомоги громадянам і сім'ям з низькими доходами;

система пільг і компенсацій, які надаються в межах великих соціально-демографічних груп за професійною та статусною ознаками.

При цьому більшість практиків та науковців нині критикують систему надання пільг і надають перевагу розвитку адресної допомоги на основі перевірки доходів.

Однак система підтримки сімей з низьким рівнем доходів є неефективною, коли не виключає з числа отримувачів допомоги працюючих, пенсіонерів та зареєстрованих безробітних. Для цього державі необхідно переорієнтувати зусилля на забезпечення основних соціальних гарантій - мінімальних розмірів заробітної плати, пенсії та допомоги по безробіттю, приділити основну увагу забезпеченню гарантій у сфері оплати праці та зайнятості, які будуть виконувати функцію профілактики бідності, аніж розвивати мережу прямої допомоги бідним - так звану адресну соціальну допомогу, що вимагає перевірки доходів.

8.5.