3. Види принципів державного управління

Серед загальних принципів державного управління можна виділити такі: законність, демократизм, публічність, єдиноначальність і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість, ефективність.

Законність - всі органи виконавчої влади та їх посадові і службові особи повинні чітко дотримувати норм права. Громадяни повинні мати гарантоване право, згідно з яким ніхто не може бути примушений робити те, що не пе­редбачено законом.

Демократизм - передбачає формування такої системи управління, яка б базувалася на демократичних засадах її здійснення в інтересах усіх або переважної більшості громадян, можливості їх максимального залу­чення до обговорення важливих державно-управлінських рішень, відкри­тості інформації, рівного доступу громадян до державної служби.

Публічність - відкритість виконавчої влади, прозорість діяльності апарату державного управління для грома­дян через право впливу останніх на діяльність органів влади та їх посадо­вих осіб; урахування думки громадськості при прийнятті державно-управлінських рішень; громадський контроль за діяльністю управлінського апарату та інші види контролю за дотриманням конституційне закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Єдиноначальність і колегіальність - розумне поєднання в управлінській діяльності методів одноособового керівництва призначеним або обраним керівником, який наділяється значною службовою компетен­цією і несе персональну відповідальність за результати роботи державно­го органу, та широкої колегії - групи осіб, які мають рівні права і обов'язки або дорадчі права з питань, що належать до компетенції органу виконав­чої влади.

Централізація і децентралізація - апарат державного управління по­винен бути побудованим на засадах розумного співвідношення централізації та децентралізації влади, оскільки порушення даного балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків.

Плановість - полягає в обов'язковому плануванні діяльності будь-якого органу та його структурного підрозділу, у створенні планів соціаль­но-економічного і культурного розвитку окремих населених пунктів, тери­торій, регіонів, галузей народного господарства, проектуванні та реаліза­ції програм вирішення тих чи інших проблем.

Ефективність - вибір найбільш дієво­го в конкретних умовах управлінського рішення.

Структурно-цільо­ві принципи пов'язані з цілями державного управління і включають у себе такі принципи:

1) принцип єдності цілей управління означає чітке визначення цілей і функцій органу виконавчої влади, уникнення їх дублювання та супереч­ностей;

2) принцип обмеження цілей передбачає звуження кола проблем, які є гранично необхідними для досягнення найкращого результату в конкретній сфері управління;

3) принцип вибірковості цілей передбачає підпорядкованість часткових, локальних цілей стратегічним;

4) принцип послідовності у реалізації цілей передбачає перетворення результатів втілення в життя одних цілей в основу інших;

5) принцип розподілу цілей відповідно до потреб об'єктів управління означає перетворення цілей державного управління у завдання, які є основою для встановлення управлінських функцій окремим органам вико­навчої влади.

Принципи побудови організаційних структур спрямовані на побудову раціональної організаційної структури апарату державного управління, яка забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Серед них можна виділити такі:

1) єдність мети;

2) первинність функцій і вторинність структури;

3) функціональна замкнутість підрозділів апарату управління;

4) простота організаційної структури;

5) єдність керівництва;

6) оптимальність норми керованості;

7) оптимальність централізованих і децентралізованих форм управ­ління;

8) принцип зворотного зв'язку.

До структурно-функціонального виду принципів державного управ­ління, пов'язаного з організацією функціональної структури державного управління можна віднести такі:

1) диференціації та фіксування функцій у формі правових норм шляхом закріплення управлінських функцій у компетенції органів виконавчої влади;

2) сумісності, що передбачає сумісність однорідних управлінських функцій у межах компетенції одного органу, а також сумісності функцій даного органу з функціями інших органів у межах підсистеми або органі­заційної структури державного управління в цілому;

3) концентрації, тобто надання певному органу таких функцій та від­повідних ресурсів, які б забезпечили здійснення цим органом організацій­но-регулюючих дій відносно об'єктів управління;

4) комбінування, спрямований на виключення дублювання і паралелі­зму управлінських функцій, що виходять із різних управлінських суб'єктів організації;

5) відповідності управлінських дій реальним потребам і запитам об'єктів управління.

До структурно-процесуальних принципів, що регулюють здійснення управлінської діяльності, належать такі принципи:

1) відповідності елементів управлінської діяльності (методів, форм і стадій) функціям органів виконавчої влади;

2) конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати;

3) стимулювання раціональної й ефективної управлінської діяльності.

Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів системи виконавчої влади, а тому їх комплексне дотримання гарантує впорядкування управлінської системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток.