Китай

Головна складова – концепція заміни системи політичних вказівок і регулювань системою непрямого управління на основі директив “зверху” у сполученні з ефективною системою банківського нагляду. Основною метою всіх змін і ринкових нововведень є збереження зага- льної цілісності монетарної системи й попередження фінансових, бан- ківських і валютних криз, які відбувалися в Японії, Росії й Аргентині.

Для запобігання банківської кризи, пов’язаної з безповоротними боргами, уряд Китаю вжив наступних заходів:

• комерціалізація банківського сектора;

• створення спеціалізованих компаній по управлінню активами;

• створення “банків розвитку”.

Комерціалізація містила в собі, передусім, більшу відповідаль- ність банків при видачі кредитів, банки були зобов’язані розробити реальний рейтинг кредитоспроможності позичальників, зокрема

держпідприємств. Ця “оперативна незалежність” була гарантована державним банкам законом про китайські комерційні банки 1995 р. Було абсолютно ясно, що повномасштабне застосування принципів комерціалізації й практики відмови в кредитуванні неплатоспромож- них і непридатних до санації держпідприємств приведе до того, що приховане безробіття стане відкритим, а в країні зросте соціальна на- пруженість. Передбачалося, що політичний вплив уряду Китаю й уря- ду провінцій буде обмежено, і керівництво банків зможе сконцентру- ватися на економічному управлінні. Для зміцнення нової політики кредитування держбанкам пропонувалося в директивному порядку визначати бюджети й діяти, враховуючи рентабельність.

Банки ж повинні були адаптувати до нових умов систему мене- джменту, сформувати політику кредитування з використанням таких критеріїв, як ступінь ризику й рентабельність, а також залучити й на-

вчити необхідний персонал.

Перед комерціалізацією були поставлені наступні три завдання:

1) виведення оперативної діяльності банків з-під впливу політичних органів влади, при цьому останні залишали за собою функції на- гляду й управління;

2) отримання банками економічної незалежності;

3) здійснення тиску на нерентабельні й слабкі державні підприємства з метою їхньої санації [83].