ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ Уретрит
При запальних процесах у вагіні нерідко виникає запалення уретри, що може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Збудниками його є та сама патогенна мікрофлора, що викликає кольпіт (трихомонади, хламідії, грибки, іноді — гонококи).
Клінічні симптоми уретриту — біль, частіше наприкінці акту сечовипускання, різь під час сечовипускання, часті поклики до сечовипускання, нерідко — гематурія. Іноді можуть спостерігатись гнійні виділення з уретри.Діагностика базується на скаргах хворої та даних огляду: наявність гіперемії та набряку в ділянці зовнішнього вічка уретри.
Іноді уретрит набуває хронічного перебігу. Частіше це трапляється у жінок з хронічними запальними процесами придатків матки, хронічними кольпітами, ендоцервіцитами. Хронічний уретрит має подібні до гострого симптоми, проте вони виражені значно слабше, періоди загострення змінюються ремісіями. Необхідно обов'язково проводити цистоскопію.
У жінок у постменопаузі нерідко виникає сенільний уретрит, який супроводжує сенільний кольпіт. В основі цих захворювань лежить дефіцит естрогенів, у результаті якого виникають атрофічні зміни у слизовій оболонці уретри та вагіни. Вони мають надзвичайно стійкий перебіг, хворих турбує часте сечовипускання, воно стає болючим, іноді відмічається нетримання сечі. Деколи при огляді знаходять вивернену слизову оболонку уретри, яку можуть помилково прийняти за поліп.
Лікування має бути етіопатогенетичним. Враховуючи поєднану патологію, призначають ті ж антибактеріальні препарати, що й для лікування кольпіту. Крім того, проводять місцеву терапію, що включає в себе теплі сидячі ванни з відварів трав; при хронічних процесах вдаються до інсталяцій уретри 1% розчином протарголу, 0,02% коларголу, шипшинової чи об-ліпихової олії.
У випадку наявності сенільних уретритів раціонально використовувати естрогени. Їх можна додавати у вигляді масляних розчинів до мазевих основ чи емульсій і вводити у вагіну та одночасно змащувати зовнішній отвір уретри.
Курс лікування—10-14 днів. Повторюють курс лікування через 2-3 місяці. Одночасно можна проводити загальну гормонотерапію.Цистит
Запалення сечового міхура зустрічається при запальних процесах геніталій досить часто. Сечовий міхур може втягуватись у запальний процес при гострих аднекситах, особливо при формуванні тубооваріальних пухлин. Гострі цистити при запальних захворюваннях геніталій перебігають, як правило, в легкій формі. Хворі скаржаться на часті поклики до сечовипускання, різь та біль при ньому, особливо наприкінці акту сечовипускання. Іноді виникає гематурія. В аналізах сечі знаходять мікрогематурію, піу-рію, протеїнурію, бактеріурію. При хронічних запальних процесах жіночих статевих органів кожне захворювання може супроводжуватися циститом, він набуває хронічного перебігу. Нерідко відмічається загострення циститу під час менструацій.
Діагностика базується на клінічних даних. Можна проводити цистоскопію (за умови відсутності загострення), при якій знаходять набряк та гіперемію стінок сечового міхура, що має дифузний характер. Вогнищева гіперемія буває на боці запального процесу (тубооваріальноі пухлини) як симптом втягнення в процес стінки сечового міхура.
Лікування циститу, як супутнього захворювання, полягає у призначенні тих самих антибактеріальних препаратів, що використовуються для лікування основного процесу. Ефективними є нітрофуранові препарати, фторхіно-лони (норбактин, офлоксацин, ципрофлоксацин). Призначають також уро-лесан, цистенал, особливо за наявності дизуричних явищ. Якщо в процесі лікування продовжують турбувати дизуричні явища, гематурія, необхідна консультація уролога. При хронічних циститах, крім уросептиків, призначають інстиляції в сечовий міхур 0,02% розчину коларголу або 1% розчину протарголу, фізметоди (УВЧ, іонофорез, фонофорез, парафінові аплікації над лобком). Тривалість терапії контролює уролог. У постменопаузі до лікування слід додавати естрогени — вводити у вагіну естрогель, а також проводити загальну гормонотерапію (естрюл, мікрофолін).
Цисталгія
У результаті гіпофункції яєчників, гемодинамічних розладів, що виникають при запальних процесах, різноманітних нейроендокринних порушеннях, у жінок може виникати цисталгія — захворювання, що не має в своїй основі морфологічних змін.
Симптоматика захворювання подібна до циститу, проте немає змін у аналізах сечі. Не знаходять змін у сечовому міхурі при цистоскопії. Частіше ця патологія зустрічається в жінок у постменопаузі.
Клінічний перебіг характеризується кризами та ремісіями, тривалим перебігом. Основні скарги — почастішання сечовипускання, імперативні поклики та біль при акті сечовипускання. Можливий біль у ділянці промежини, уретри.
Діагноз базується на даних анамнезу, особливостях клінічного перебігу, аналізах сечі, цистоскопії. Потрібне ретельне обстеження для встановлення причини цисталгії.
Лікування проводить уролог. Воно повинно бути етіопатогенетичним, включати лікування гінекологічних захворювань, що призводять до порушення гемодинаміки в малому тазі. Проводять загальнозміцнюючу терапію, призначають седативні препарати, анальгетики, пресакральні новокаїнові блокади.
З урахуванням віку хворої, слід проводити гормонотерапію — у репродуктивному віці призначають циклічну гормонотерапію за загальноприйнятими схемами, у літньому віці — естрогени, зокрема естріол по 1-2 таб. на день протягом 3 тижнів. Можна призначати клімен у безперервному режимі.
Досить ефективним методом є голкорефлексотерапія, яка здійснює знеболювальний ефект та зменшує дизуричні явища.
Можна призначати терапію синусоїдними модульованими струмами за допомогою вагінального електрода (2-3 курси з перервами у 2-3 місяці).
Нетримання сечі
Нетримання сечі — мимовільне виділення сечі без покликів до сечовипускання. Воно буває справжнім та несправжнім. При справжньому нетриманні сечі немає порушення анатомічної цілісності сечових шляхів. При несправжньому — сеча мимовільно виділяється назовні внаслідок вроджених або набутих дефектів сечовода, сечового міхура або сечівника.
До вроджених дефектів можна віднести екстрофію сечового міхура, епіспадію, ектопію вічка сечовода в уретру або піхву. Як правило, набуті дефекти пов'язані з травмою; при цьому порушується цілісність сечових шляхів, утворюються нориці (сечовідно-піхвова, міхурово-піхвова, міхурово-ректаль-на, уретро-ректальна). Справжнє нетримання виникає як результат порушення функції сфінктерів та фіксуючого апарата сечового міхура. Проявляється переважно при підвищенні внутрішньочеревного тиску — піднятті тягарів, кашлі, чханні.Причиною цього розладу можуть бути перенесені пологові травми, опущення та випадіння жіночих статевих органів, ендокринні порушення, вроджена недостатність мускулатури сечового міхура.
Розрізняють повне та часткове нетримання сечі.
Нетримання сечі призводить до цілого ряду незручностей як фізичного, так і психологічного характеру: виникає мацерація шкіри, неприємний запах, затруднення при здійсненні статевого акту. Через ці обставини жінці доводиться залишати або змінювати роботу. Це впливає на психіку жінки, викликаючи у неї депресивний стан.
Розрізняють три ступені нетримання сечі:
• І ступінь — мимовільне виділення сечі відбувається при відносно важкому фізичному навантаженні (підняття тягарів, біг, сильний кашель).
• II ступінь — нетримання сечі виникає при незначному фізичному навантаженні (ходіння, сміх), акт сечовипускання частково збережений.
• III ступінь — сеча виділяється у стані спокою, при зміні положення тіла, уві сні. Акт сечовипускання відсутній.
Обстеження розпочинають з ретельного гінекологічного та урологічного дослідження. Про наявність нетримання сечі жінка, зазвичай, повідомляє лікарю сама. Проте за допомогою деяких прийомів можна виявити початкові прояви захворювання. Для цього під час огляду на гінекологічному кріслі жінці слід запропонувати покашляти чи натужитись. Якщо при цьому з'являються краплі сечі, можна діагностувати порушення функції сечовипускання. Відкритий і розгорнутий зовнішній отвір сечовипускного каналу може свідчити про наявність нефункціонуючої уретри.
Проводять цистоскопію, яка дає можливість виявити наявність запальних процесів у шийці, неповне змикання шийки. З'ясувавши причини нетримання сечі, визначають методику лікування.При І та П ступенях проводять консервативне лікування, що полягає в застосуванні електростимуляції м'язів діафрагми таза та уретри синусовими модульованими струмами (за допомогою апарата «Амплшульс»), вібраційного масажу попереково-крижової ділянки.
Електропроцедури проводять одночасно з лікувальною фізкультурою за спеціально розробленою методикою. Гладку мускулатуру сечового міхура і проксимальної частини уретри стимулюють а- адреноміметиками. Для лікувального контролю за справжнім нетриманням сечі використовують вагінальні песарії та діафрагми. Вони забезпечують підтримку основи сечового міхура і запобігають підвищеній рухомості його шийки та уретри при раптовому підвищенні внутрішньочеревного тиску.
У випадку II та III ступенів важкості проводять різноманітні хірургічні втручання — пластику сфінктера, зміцнення фасціальних тканин, транспозицію дна сечового міхура, колагеновий імплантант уретри тощо. Операції проводять урологи.
У менопаузі при нетриманні сечі призначають гормонотерапію — ок-тестрол 0,001, фолікулін по 10000 ОД в/м'язово. За наявності протипоказань до застосування естрогенів призначають андрогени.