ВНУТРІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та яєчники (рис. 3.2).

Рис.

1 — fundus of uteras; 2 — uterine cavity; 3 — ovarian ligament; 4 — fallopian tube; 5 — ovary; 6 — round ligament; 7 — broad ligament; 8 ■— uterine cervix;

9 — cervical canal; 10 — vaginal wall; 11 — uterine artery;

12 — Hifundibulopelvic ligament (suspensory ligament)

Піхва

Піхва (vagina, colpos)—трубчастий м’язовоеластичний орган завдовж­ки 8-10 см, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця при­кріплення шийки матки. Біля шийки матки піхва утворює заглиблення — склепіння піхви: переднє, заднє і бокові. Заднє склепіння межує з дугласовим простором. Пунктувавши його, можна отримати вміст черевної порожнини, що має важливе діагностичне значення.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому — з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

• адвентиція;

• м’язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та зовніш­нього поздовжнього шарів;

• слизова оболонка, утворена багатошаровим плоским епітелієм.

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється внаслідок пропотівання рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а також слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві є невелика кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має кислу реакцію завдяки молочній кислоті, яка утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бацил (пали­чок Додерлейна), що створюють нормальний мікробіоценоз піхви. Молочна кислота, концентрація якої у вагіні здорової жінки досягає 0,4%, знищує патогенні мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називається процесом самоочищення піхви.

Самоочищення піхви можливе лише за умови нормального функціону­вання яєчників, бо під впливом естрогенних гормонів, що виділяються ними, відбувається дозрівання епітеліальних клітин слизової оболонки і накопи­чення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна.

Якщо функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшується, піхвові бацили виділяють недостатню кількість молочної кислоти і реакція піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові патогенних бактерій та грибів. У такому випадку виникає запалення піхви — кольпіт.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чистоти піхвового вмісту. Розрізняють чотири ступені чистоти вагінального вмісту:

I ст. — у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітелі­альні клітини, реакція вмісту кисла;

II ст. — піхвових бацил менше, з’являються поодинокі лейкоцити, реакція кисла;

III ст. — піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато лейко­цитів, реакція слабколужна;

IV ст. — піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки, трихомонади, гриби), реакція лужна.

Функції піхви:

• починаючи з періоду статевого дозрівання через піхву назовні виво­диться менструальна кров;

• участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення;

• під час пологів піхва утворює родовий канал;

• бар’єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає попаданню в матку патогенних мікроорганізмів.

Матка

Матка (uterus, hystera) — м’язовий порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо сплющену в передньо-задньому напрямку. Довжина невагітної матки становить 7-8 см, з яких у дорослої жінки 2/3 припадає на тіло, а 1/3 — на шийку (у дівчаток — навпаки, що має значення для діаг­ностики генітального інфантилізму), маса — 50-100 г, товщина стінок — 1-2 см.

Розрізняють тіло (corpus), перешийок (isthmus) і шийку (collum, cervix) матки.

Наймасивніша частина матки називається тілом. Частину матки над лінією прикріплення маткових труб називають дном матки (fundus uteri).

Матка складається з трьох шарів: слизової оболонки, м ’язового шару та серозної оболонки.

Слизова оболонка матки (endometrium) складається з двох шарів: функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов’язані із менст­руальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до міометрія. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

М’язовий шар (myometrium) складається з трьох шарів м’язів, що ідуть у різних напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркулярний), внут­рішній (поздовжній). У тілі матки переважають циркулярні пучки, а в ший­ці — поздовжні.

Тіло матки має порожнину (cavum uteri). У поздовжньому розрізі по фронтальній площині порожнина матки має форму трикутника, основою якого є дно матки, а вершиною — внутрішнє вічко. Кутами трикутника біля основи є внутрішні отвори маткових труб, біля вершини — внутрішнє вічко матки. Передня та задня стінки матки дотикаються одна до одної, тому порожнина матки практично є вузькою щілиною.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з перед­ньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утворю­ючи міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий, або дугласів, простір (excavatio recto-uterina). Бокові поверхні матки не покриті очеревиною.

Перешийок — частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см. Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку матки), нижньою — гістологічне вічко матки (межа переходу слизової матки в слизову цервікального каналу). У процесі пологів перешийок разом із ший­кою матки утворює нижній сегмент матки, саме у цій ділянці проводять розріз матки під час операції кесаревого розтину, саме тут найчастіше трап­ляються розриви матки.

Шийка матки має дві частини — піхвову та надпіхвову. Піхвова частина шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду вагінальними дзеркалами.

Посередині шийки матки проходить цервікальний канал, який має два сфінктери: внутрішнє та зовнішнє вічко. Зовнішнє вічко у жінок, які не народжували, має круглу форму, після пологів воно набуває форми попе­речної щілини. Шийка матки у жінок, які не народжували, має конічну фор­му, у тих, які народжували, — циліндричну.

Матка розміщується в центрі малого таза. Поздовжня вісь матки нахи­лена допереду (anteversio). Між тілом та шийкою матки існує тупий кут близько 120°, у нормі він відкритий до переду (anteflexio).

Функції матки:

• протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функ­цію;

• упродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку фетоплацентарного комплексу;

• у пологах матка виконує функцію зганяння.

Маткові труби

Маткові труби (tubae Uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх відділах широкої зв’язки матки до бокових стінок таза. Довжина маткових труб 10-12 см.

Виділяють 4 частини труби:

• інтерстиціальну (pars interStitialis, pars Intramuralis), що проходить крізь товщу м’яза матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм;

• перешийкову (pars isthmica) — одразу після виходу труби з матки;

• ампулярну (pars ampullaris) — найширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum tubae), діаметр труби в цьому відділі до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, які називаються фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної циліндричним війчастим епітелієм, м’язового шару і серозної оболонки, що являє собою очеревину.

У дитячому віці труби довгі і звивисті. У періоді статевого дозрівання вони стають дещо коротшими, ширшими та менш звивистими внаслідок посиленого розвитку м’язового шару.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу. Найбільш інтенсивно труба скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспортування сперматозоїдів в ампулярну частину труби.

Функції маткових труб:

• в ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення;

• по маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

Яєчники

Яєчники (ovaria) — парні жіночі статеві залози. Яєчник є органом подвійної функції: внутрішньої секреції (виробляє естрогенні гормони, прогестерон) та зовнішньої (продукує яйцеклітини).

Розміри яєчників 4?2?1cm. Ці залози розміщені на задньому листку широкої зв’язки матки так, що їх ворота (hylus ovarii), через які проходять судини і нерви, вкриті широкою зв’язкою, а більша частина поверхні не вкрита очеревиною. Яєчник підтримується в черевній порожнині широкою матковою зв’язкою, власною зв’язкою яєчника та лійково-тазовою зв’язкою.

Між яєчником та трубою міститься над ’яєчниковий придаток (ероо- phoron), нижче прикріплення брижі яєчника міститься прияєчник (paroo­phoron). Ці утворення мають вигляд тонких канальців, вони є рудиментар­ними утворами, фізіологічного значення не мають, проте з них інколи розвиваються параоваріальні кісти.

Шари яєчника: кірковий шар, в якому власне відбувається розвиток фолікулів та жовтого тіла, і мозковий шар, що складається зі сполучної тканини, у якій проходять судини та нерви. Зовні він вкритий кубічним епітелієм, під яким розміщена білкова оболонка, що складається з кола­генових волокон (рис. 3.3).

Функції яєчника:

• ендокринна: виробляє жіночі статеві гормони;

• генеративна: в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та продукування яйцеклітини;

Рис. 3.3. Поперечний зріз яєчника дорослої жінки:

1 — зародковий епітелій;

2 — кірковий шар;

3 — фолікули на різних стадіях розвитку;

4 — жовте тіло;

5 — залишок жовтого тіла (біле тіло);

6 — мозковий шар;

7 — білкова оболонка

• упродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло вагітності, що забезпечує нормальний перебіг першого триместру.

Зв’язковий апарат матки та яєчників

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у ма­лому тазі забезпечується підвішувальним, фіксуючим та опорним апаратом матки. Завд яки цьому апарату матка рухома, що є однією з умов нормального розвитку вагітності, фізіологічного перебігу пологового акту, функціону­вання сечового міхура та прямої кишки. Порушення функції зв’язкового апарату є причиною неправильних положень матки, її опущення та випа­дання.

Підвіїиувальний апарат складають:

1. Широкі зв’язки матки (Hg.latum uteri) — подвійні листки очеревини, що йдуть від ребер матки до бокових стінок таза, де переходять у парієтальну очеревину. У верхніх відділах широких зв’язок проходять маткові труби, до задніх — фіксуються яєчники. Між листками широких зв’язок міститься навколоматкова клітковина, де проходять кровоносні та лімфатичні судини та нерви.

2. Круглі зв’язки матки (Hg. teres uteri) мають довжину 10-15 см, діаметр 3-5 мм. Ідуть від кутів матки, відходячи наперед і нижче від місця прикріплення маткових труб до внутрішніх отворів пахових каналів, пройшовши їх, розгалужуються в товщі лобкового горба та великих статевих губ. Функція: забезпечують нахил матки допереду (anteflexio).

3. Власні зв’язки яєчників (Hg. ovarii proprium) ідуть від дна матки, починаються нижче від місця прикріплення маткових труб, до яєчників.

У товщі цієї зв’язки проходять яєчникові судини.

4. Підтримувальна зв ’язка яєчника, або лійково-тазова зв ’язка (Hg. infun- dibulo-pelvicum), — дистальна частина широкої зв’язки матки, що переходить в очеревину бокової стінки таза. Вона утримує ампулярний кінець труби у підвішеному стані, до яєчника по ній підходять судини (a. et V. ovaricae).

Фіксуючий та закріплюючий апарат матки складають:

1. Основна, або поперечна, зв’язка матки (Hg. transversum s. cardinale), складається з віялоподібно розміщених сполучнотканинних та гладенько- м’язових елементів, що йдуть від нижнього відділу матки на рівні її внутрішнього вічка до стінок таза.

2. Крижово-маткові зв ’язки (Hg. sacro-uterinum) складаються з гладких м’язових та фіброзних волокон. Вони йдуть від задньої поверхні шийки матки приблизно на рівні внутрішнього вічка, охоплюють з боків пряму кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижів. Функція: утри­мують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час пологів.

Опорний (підтримуючий) апарат матки — м’язи тазового дна.

Кровопостачання статевих органів

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілками внутрішньої статевої артерії (a. pudenda interna) і частково — стегнової (рис. 3.4). Внутрішня статева артерія — парна судина, що відходить від a. Hiaca interna.

Маткова артерія (a. uterina) відходить від підчеревної артерії, нарівні внутрішнього вічка розгалужується на дві гілки, більша з яких (ramus ascendens a. Uterinae) піднімається вгору по ребру матки і живить тіло матки і маткову трубу (ці гілочки анастомозують з гілками яєчникової артерії). Менша гілка (ramus descendens a. Uterinae) постачає кров’ю шийку матки і верхню третину піхви.

Яєчникова артерія (a. ovarica) — парна судина, відходить від черевної аорти (ліва яєчникова артерія може відходити від ниркової), постачає кров’ю яєчник, маткову трубу та частково матку, завдяки анастомозам.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють сплетення в ділянці клітора, у товщі широких зв’язок, навколо сечового міхура, тому травми статевих органів супроводжуються значними кровотечами.

Рис. 3.4. Кровопостачання тазових органів:

1 — aorta abdominalis;

2 — a. iliaca communis;

3 — a. iliaca externa;

4 — a. iliaca interna;

5 — a. uterina;

6 — a. ovarica;

7 — rami tubarii;

8 — a. Hiesenterica

inferior;

9 — a. pudenda

interna

Лімфатична система

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів, які розміщені за ходом кровоносних судин. Основними колекторами лімфи є:

• від зовнішніх статевих органів — пахові лімфатичні вузли;

• від шийки матки — підчеревні, здухвинні і крижові лімфатичні зв’язки; •. від тіла матки та труб — верхні і нижні поперекові лімфатичні вузли.

Знання з анатомії лімфатичної системи надзвичайно важливі для діагностики стадії злоякісних процесів жіночих статевих органів. При онкологічних процесах ракові клітини, що відриваються від первинного вогнища росту, передусім потрапляють у лімфатичні вузли малого таза і затримуються ними. При цьому лімфовузли збільшуються в розмірах. Ба­р’єрна роль лімфовузлів важлива також при запальних захворюваннях органів малого таза та інших патологічних процесах.

Іннервація статевих органів

Іннервація статевих органів здійснюється від нервових сплетень, що локалізуються в черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижнього підчеревного (тазового), матково-піхвового, яєчникового. Тіло матки отри­мує переважно симпатичну іннервацію, шийка матки та піхва іннервуються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи іннервує статевий нерв (п. pudendus).

Тазова очеревина

Парієтальна очеревина, що вистеляє внутрішню поверхню черевної стінки, опускаючись у малий таз, переходить на верхівку сечового міхура, далі йде по задній його поверхні. На рівні внутрішнього маткового вічка вона переходить на передню поверхню тіла матки і утворює міхурово- маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). При фізіологічному положенні матки ця заглибина має вигляд щілини, оскільки нахилене допереду тіло матки щільно прилягає до задньої стінки сечового міхура. Дно цієї заглибини утворює міхурово-маткова складка (plica vesico-uterina). Від міхурово- маткової складки очеревина піднімається вгору, покриває тіло матки, далі опускається в таз, утворюючи позаду матки більш глибоку — матково- прямокишкову заглибину (excavatio recto-uterina), або дугласів простір.

З боків від матки очеревина утворює подвійну складку, що складається з двох листків, — дуплікатуру. Вона являє собою широку зв’язку матки.

Клітковина малого таза

Позаочеревинний простір таза виповнений клітковиною — тканиною, що оточує органи малого таза. Навколо матки, піхви, сечового міхура та прямої кишки клітковина утворює скупчення, які, залежно від місця розта­шування, мають відповідні назви:

• навколоміхурова (паравезикальна);

• навколоматкова (параметральна) розміщується з боків від матки між листками широкої зв’язки;

• навколопіхвова (паравагінальна);

• навколопрямокишкова (параректальна).

Усі ці скупчення, зливаючись, переходять одне в одне.

За своїми функціями тазова клітковина є м’яким еластичним футляром, що забезпечує рухомість закладених у неї органів, у клітковині проходять кровоносні та лімфатичні судини, нижні відділи клітковини, в яких з’явля­ється велика кількість фіброзних волокон, разом з фіксуючим та підтриму­ючим апаратом беруть участь в утриманні матки та піхви у фізіологічному положенні.