ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я ЖІНКИ
Одним із напрямків соціальної політики держави є забезпечення правових гарантій щодо охорони здоров'я жінки та підвищення її соціального статусу.
Відповідно до «Закону України про шлюб, сім'ю та молодь», держава гарантує певний рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми.
Вагітна жінка має право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами — у терміні ЗО тижнів вагітності їй надається відпустка, яка оплачується. Підставою для допомоги є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами — 70 календарних днів перед пологами та 56 — після пологів. У разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей післяпологова відпустка продовжується до 70 календарних днів. Ця допомога надається жінкам у повному обсязі (сумарно), незалежно від того, скільки днів вони використали перед пологами.Розмір грошової допомоги усім працюючим жінкам складає 100% їхнього заробітку (доходу); безробітним жінкам вона виплачується у розмірі мінімальної заробітної платні, студенткам — місячної стипендії. Окрім того, сім'я у разі народження живої дитини має право на одноразову допомогу. Вона надається у розмірі чотирикратної мінімальної заробітної платні. Жінкам, які стали на облік у жіночій консультації до 12 тижня вагітності, регулярно відвідували лікаря і виконували його рекомендації, надається ще додаткова допомога у розмірі двократної мінімальної заробітної платні.
Незалежно від стажу роботи жінки, їй надається допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Вона виплачується у розмірі 100 % мінімальної заробітної платні. У разі народження двох і більше дітей кратність допомоги збільшується відповідно до кількості дітей.
Кабінет Міністрів України 13.09.1995 р. затвердив національну програму «Планування сім'ї», у зв'язку з чим наказом МОЗ України за № 180 від 11.06.97 p.
регламентована організація медичних центрів «Планування сім'ї та репродукції людини».В Україні саме жінці надано право вирішувати — народжувати їй дитину чи ні. У випадку небажаної вагітності жінка має право її перервати.
Згідно з чинним законодавством, вагітність до 12 тижня за бажанням жінки може перервати лікар- гінеколог у лікувальному закладі. У терміні від 12 до 28 тижнів вагітність переривають лише за наявності медичних показань, які підтверджують відповідним висновком лікувально-профілактичного закладу за місцем диспансерного нагляду за жінкою, чи соціальних показань, що обумовлені переліком Постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.1993р. за №926.
Перелік соціальних показань:
• наявність трьох і більше дітей;
• розлучення під час вагітності;
• смерть чоловіка під час вагітності;
• вагітність внаслідок зґвалтування;
• перебування жінки або її чоловіка у місцях позбавлення волі;
• позбавлення жінки материнських прав;
• наявність у жінки дитини-інваліда;
• тяжке захворювання або травма чоловіка, що зумовили його інвалідність під час вагітності дружини.
Фізіологічний стан:
• стан фізіологічної незрілості організму жінки — неповнолітня до 18 років;
• стан згасання функції репродуктивної системи жінки — для жінок віком після 45 років.
Згідно із Законом України «Про охорону праці», забороняється використання праці жінок на важких роботах та роботах із шкідливими умовами праці, а також там, де необхідно піднімати речі, маса яких перевищує граничні норми. Перелік цих робіт регламентується відповідними нормативними документами.