ОСОБЛИВОСТІ ДЕОНТОЛОГІЇ В ГІНЕКОЛОГІЇ
Обравши за фах мистецтво медицини, людина як особистість та як фахівець ставить перед собою особливі завдання, реалізувати які можна лише за умови високих моральних якостей та певних рис характеру, набувати та вдосконалювати які лікар повинен протягом усього свого життя.
Лікарську етику трактують як науку про норми вчинків та поведінки лікаря у сфері його професійної діяльності. У системі цінностей кодексу лікарської етики на першому місці стоїть почуття професійного обов'язку.
Високі моральні норми були притаманні представникам лікарської професії з давніх часів. Вони були продекларовані два тисячоліття тому безсмертними рядками присяги Гіппократа, і в усі часи, в усі історичні епохи нові покоління медиків їх неухильно дотримувалися. Особливості професійної діяльності лікаря вимагають надавати медичну допомогу хворим незалежно від їх національної, расової, партійної належності. Про це говорить присяга Гіппократа: «В який дім я не увійшов би, я увійду туди для користі хворого, уникаючи всього злого, неправедного та згубного...» Ті самі вимоги ставить перед сучасним лікарем, який розпочинає професійну діяльність, Женевська декларація: «Я не допущу того, щоб міркування релігії, національності, раси, партійно-політичної належності чи соціального стану закривали від мене мій обов'язок та мого пацієнта».
Складовою частиною медичної етики є медична деонтологія — вчення про обов'язок медичного працівника, що регламентує поведінку медиків, взаємовідносини з хворими, колегами, місце лікаря у суспільстві. Вона теоретично обґрунтовує вчинки лікаря при виконанні своїх професійних обов'язків.
Робота акушера-гінеколога вимагає від лікаря особливих професійних та душевних якостей, оскільки жінкам, а надто хворим жінкам, притаманна надмірна вразливість, тому кожне слово лікаря, яке, як відомо, може бути
водночас і ліками, і отрутою, повинно бути зважене, продумане, кожна скарга уважно вислухана, кожна проблема, що у хворої виникає, вчасно виявлена та розв'язана.
Робота гінеколога є особливою ще й зважаючи на те, що гінекологічні проблеми торкаються дуже делікатної, часто інтимної сфери. Великої майстерності потребує опитування хворої, оскільки, збираючи анамнез, лікар повинен з'ясувати наявність у пацієнтки та її родичів венеричних, психічних, онкологічних захворювань. Причинами гінекологічних проблем іноді бувають сімейні незгоди, нерегулярне статеве життя. Про такі речі жінці непросто говорити з незнайомою людиною, навіть якщо ця людина має лікарський диплом. Вміння знайти контакт із хворою, переконати її, що не задля цікавості, а виключно з метою діагностики ви ставите їй іноді запитання, що стосуються особистого життя, — ознака лікарського професіоналізму. Таке опитування не можна проводити у багатомісній палаті в присутності інших хворих чи навіть лікарів, слід створити відповідну обстановку в кабінеті, в оглядовій. Анамнез — це, висловлюючись мовою психологів, «керована розмова», проте керувати нею потрібно непомітно для хворої, спрямовуючи її розповідь у потрібному напрямку у вигляді невимушеної бесіди. Це складно, мистецтву збирання анамнезу потрібно вчитися усе життя, проте неможливо стати хорошим діагностом, не вміючи опитувати хворих. Слід пам'ятати, що якість і надійність анамнестичних даних часто визначає правильність діагнозу, а відтак і лікування.
Розмовляючи з хворою, лікар повинен бачити перед собою не лише хворий орган, а хвору людину, особистість з притаманними їй переживаннями, страхами, відчуттями як фізичними, так і психологічними. Гінекологічний огляд для деяких жінок є непростим випробуванням, і до кожної хворої лікар повинен знайти індивідуальний підхід. Природна сором'язливість жінки не повинна бути травмована під час огляду, тому в оглядовій не місце стороннім, двері слід тримати зачиненими, краще, якщо гінекологічне крісло буде відділене ширмою. Лише за таких умов створюється атмосфера довіри між лікарем та жінкою, без якої часто не можна з'ясувати причини хвороби, а отже і вчасно вилікувати.
Для встановлення діагнозу нерідко доводиться вдаватися до додаткових методів обстеження. Їх застосування має бути виправданим, не завдавати хворій додаткових страждань, дослідження повинні бути мінімально болючими та травматичними. Усі призначення, аналізи, обстеження повинні бути обов'язково виконані. Невчасне виконання процедур, призначень, взяття аналізів розцінюється хворими як недбалість, неуважне ставлення до їхнього здоров'я і погіршує результат лікування.
Результати огляду та аналізів, зокрема дослідження вагінальної мікрофлори, може повідомляти хворій тільки лікар. Про те, що у мазку виявлені збуцники захворювань, які передаються статевим шляхом, не повинен дізнатися ніхто, крім самої хворої, за жодних умов не можна інформувати про це її родичів.
Особливе значення мають лікарські обходи, особливо з участю вищих за посадою лікарів. У таких випадках кожна хвора в палаті уважно прислухається до усього сказаного лікарями, сприймає кожне слово як істину або вирок, бо саме під час таких обходів вирішують проводити операцію чи ні, виписувати хвору із стаціонару, чи ні, яке лікування призначити тощо. Тому інформація про хвору повинна бути точною, вичерпною, але не надмірною. Окремі питання варто вирішити в кабінеті без присутності хворих. Потрібно намагатися приділити однакову увагу всім хворим, враховуючи при цьому характер та психологію кожної пацієнтки, оскільки одна жінка від надмірної уваги може злякатися і сприйняти стан свого здоров'я як надмірно важкий, а інша від надто, на її думку, лаконічної характеристики та рекомендацій може подумати, що її стан недооцінюють.
Часто жінку хвилює, яким чином перенесене захворювання може вплинути на її статеву та репродуктивну функції. Особливо це стосується хворих після операцій на матці та її придатках. Інформацію про об'єм операції та її наслідки має право давати хворій тільки лікар-куратор, але часом жінка намагається отримати додаткові дані від середнього медичного персоналу, інших лікарів. Цього у жодному разі не слід робити, так само як і обговорювати призначення лікаря, тактику лікування чи висловлювати сумнів у доцільності операції.
Якщо хвора лікувалася у кількох лікарів, то навіть не погоджуючись із діагнозом чи методами лікування колеги, лікар, який пам'ятає про деонто-логічні вимоги та лікарську честь, повинен у тактовній формі спрямувати режим та лікування у потрібному напрямку, не обговорюючи з хворою помилку іншого лікаря та за жодних умов не засуджуючи його.
Якщо лікар вчинить інакше, то це буде грубим порушенням етики, крім того, такі дії травмують психіку хворої, руйнують довіру хворої до лікарів та медицини взагалі. Бо якщо міг помилитися один лікар, де гарантія, що не помилиться й інший? Така хвора може перестати ретельно виконувати призначення лікаря, що значно погіршує ефективність лікування. Отже, лікар повинен дбати не лише про чистоту власного білого халата, але й про підтримання честі та авторитету своїх колег, керівництва клініки, лікарів інших спеціальностей, які залучаються до лікування хворих як консультанти, середнього медичного персоналу та медицини в цілому.
Проте, звідси не випливає висновок, що помилки медичних працівників, незалежно від їхнього рівня, можна приховувати. Навпаки, помилка, допущена лікарем чи медичною сестрою, фельдшером, акушеркою, повинна бути якнайшвидше виявлена, визнана та виправлена. Приховування помилок або ускладнень, що виникли під час виконання своїх професійних обов'язків медичними працівниками (наприклад, перфорація матки під час аборта, передозування ліків), може призвести до важких або й непоправних наслідків для здоров'я пацієнтки. Кожен такий випадок повинен стати темою для обговорення у колі колег, вжиття адміністративних чи, якщо необхідно, юридичних санкцій, та у жодному разі не предметом обговорення поза межами лікувального закладу.
Законом роботи у гінекологічному та, врешті, у будь-якому стаціонарі повинна бути співпраця лікаря, середнього медперсоналу та самої хворої у боротьбі із спільним ворогом — хворобою, і за такої умови високий професіоналізм, ретельність і точність у виконанні призначень, дотримання лікувально- охоронного режиму та принципів деонтології призведуть до очікуваного результату — видужання хворої, її реабілітації, відновлення менструальної, статевої та репродуктивної функцій жінки.
Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування жінок.