НЕЙРОЕНДОКРИННІ СИНДРОМИ Передменструальний синдром (ПМС)

Передменструальний синдром (ПМС) — симптомокомплекс, який ви­никає за декілька днів до початку менструації і проявляється нервово-пси­хічними, вегетативно-судинними і обмінно-ендокринними порушеннями.

Етіологія та патогенез. ПМС виникає внаслідок порушення функції центральної нервової системи під впливом несприятливих екзо- чи ендо­генних факторів на тлі набутої чи вродженої лабільності гіпоталамо-гіпофі- зарно-оваріальної системи. Розвитку захворювання сприяють ускладнені пологи, аборти, стреси, нейроінфекції. Порушення обміну нейропептидів (дофаміну, серотоніну та ін.) у центральній нервовій системі та периферій­них нейроендокринних процесів відіграють основну роль у патогенезі пе- редменструального синдрому.

Клініка. Передменструальний синдром характеризується різноманіт­ними психопатологічними, вегето-судинними та обмінно-ендокринними порушеннями, що проявляються у лютеїнову фазу меструального циклу.

Характерною рисою його перебігу є циклічність, яка може бути пов’яза­на як з лютеїнвою фазою циклу у регулярно менструюючих жінок, так і мати певну періодичність у хворих з порушеннями меструального циклу, після гістеректомії, у пубертаті або перименопаузі.

Класифіація за ступенем тяжкості:

• легка форма — поява 3-4 симптомів за 2-10 днів до менструації та значна вираженість 1-2 з них;

• тяжка форма — поява 5-12 симптомів за 3-14 днів до менструації та значна вираженість 2-5 з них.

Класифікація за стадіями розвитку ПМС:

• компенсована стадія — поява симптомів ПМС під час лютеїнової фази менструального циклу та їх нівелювання з початком менструації, з часом його перебіг не прогресує;

• субкомпенсована стадія — перебіг захворювання з часом погіршується, симптоматика наростає, але припиняється після закінчення менструації;

• декомпенсована стадія — тяжкий перебіг ПМС — клінічна картина зберігається і після закінчення менструації, а «світлі проміжки» між зникненням та появою симптомів скорочуються.

У складі передменструальних розладів виділяють наступні симптомо- комплекси:

Психопатологічні порушення: емоційна лабільність, дратівливість, — збудження; депресія; плаксивість; апатія; погіршення пам’яті; втомлюва­ність; слабкість; порушення формули сну (безсоння/летаргія); суїцидальні думки; відчуття страху, туги; порушення лібідо; гіперчутливість до звуків, запахів.

Неврологічні симптоми: головний біль (мігрень), запаморочення, дис- координація рухів; гіперестезії; збільшення частоти/поява нападів епілепсії; кардіалгія, аритмія; збільшення частоти та поява нападів астми; явища вазо­моторного риніту.

Порушення водно-електролітного балансу: периферичні набряки; збільшення маси тіла; масталгія; здуття живота; порушення діурезу.

Гастро-інтестинальні прояви: зміни апетиту (анорексія, булімія); зміни смакових уподобань; нудота, блювання; метеоризм.

Шкірні прояви: вульгарні вугрі; зміни жирності шкіри; збільшення потовиділення; кропивниця; свербіж; гіперпігментація.

Кістково-м’язові прояви: біль у кістках, м’язах, суглобах, люмбалгія; зменшення м’язової сили.

Діагностика передменструальних розладів:

Перший етап діагностики включає виявлення циклічності маніфестації захворювання та його зв’язку з лютеїновою фазою менструального циклу. Особливу актуальність та важкість цей етап має за умови відсутності регу­лярного менструального циклу у досліджуваної жінки. В основі діагностич­ного пошуку лежить ретельний збір анамнезу, а також впровадження методу самоспостереження — ведення пацієнткою щоденника з позначками наяв­ності та інтенсивності патологічних проявів впродовж 2-3 місяців.

З метою диференціальної діагностики різних форм передменструальних розладів доцільно залучати суміжних фахівців: психотерапевта, невролога, терапевта, психіатра.

Гормональні дослідження:

• визначення сироваткових концентрацій гормонів (ФСГ, ЛГ, пролактину, естрадіолу, прогестерону, тестостерону) протягом менструального циклу — у фолікулярну, овуляторну та лютеїнову фази;

• тести функціональної діагностики у динаміці менструального циклу.

Лікування передменструального синдрому включає медикаментозну та немедикаментозну терапію.

Немедикаментозна терапія: нормалізація режиму праці та відпочинку; психотерапія, дозованні фізичні навантаження, фізіотерапія, масаж, норма­лізація режиму харчування — 5-6 разів на добу. Виключення або зменшення вживання наступних продуктів: солі, усіх видів консервів, заморожених ово­чів та фруктів, гострих сортів сиру, копченостей, солінь, чіпсів тощо, простих вуглеводів, жирів тваринного походження, алкоголю, кави, чаю, какао, коли, що містять кофеїн, який може посилити неспокій, дратівливість, відчуття напруження у молочних залозах.

Доцільне включення до раціону: вітамінів груп А, В, C, E для прийому кожного дня, макроелементів Mg, K, Ca, мікроелементів Zn, Cu, Se; полі- ненасичених жирних кислот, які містяться в оливковій, соняшниковій, арахі­совій олії, печінці тріски, несоленій ікрі; соків, в першу чергу морквяного та лимонного; чаїв з трав.

Медикаментозна терапія проводиться диференційовано відповідно до ступеня тяжкості та клінічного перебігу синдрому. Призначають препарати, які регулюють кровопостачання, метаболізм та функціональний стан ЦНС: Marae-B₆ 1-2 табл. тричі на добу, пірацетам 0,4-1,2 г на добу, інстенон

1 табл. тричі на добу. Вазоактивні препарати: екстракт гінгко білоба 1-

2 табл. тричі на добу, пентоксифілін 100,0-300,0 мг на добу. Метаболічні препарати, імунокоректори та адаптогени: ербісол №30 1,0 мл в/м щоденно, убіхінон №10 2,2 мл в/м 1 раз у 3 дні, коензім-композитум №10 2,2 мл в/м 1 раз у 3 дні. Гормональні препарати: гестагени, комбіновані оральні контра­цептиви; нестероїдні протизапальні препарати: німесулід 100,0 мг двічі на добу з 16 по 25-ий день МЦ. При набряках застосовують сечогінні препарати.

Альгодисменорея

Альгодисменорея (дисменорея) — це больовий синдром, який цикліч­но повторюється та супроводжує відторгенння ендометрія при менструації. Зустрічається у 10% - 50% жінок, залежно від віку.

Причини, що призводять до виникнення болю під час менструацій, різно­манітні. Альгодисменорея може бути зумовлена функціональними та орга­нічними причинами. До органічних належить наявність перешкод відтоку менструальної крові у вигляді перегину матки, рубцевих змін, що призвели до звуження цервікального каналу. Альгодисменорея — один із симптомів ендометріозу, генітального інфантилізму, запальних процесів у матці та яєчниках, неправильних положень матки, пухлин статевих органів. Болючі менструації бувають частіше у дівчат та жінок, які не народжували, після перших пологів альгодисменорея минає або біль стає не таким інтенсивним.

Лікування повинно бути етіопатогенетичним, спрямованим на усунен­ня причини, що викликала захворювання (протизапальне, хірургічне, гор­мональне). Якщо альгодисменорея є проявом інфантилізму, проводять за- гальнозміцнювальне лікування, теплові процедури, гормонотерапію.

Симптоматичне лікування полягає у призначенні спазмолітичних за­собів (папаверин, но-шпа, баралгін), анальгетиків, рекомендовані седативні засоби — валеріана, сибазон, магне-В₆, месулід.

Синдром полікістозних яєчників

Синдром полікістозних яєчників (синдром Штейна-Левенталя, СПКЯ) — це клінічний симптомокомплекс, що характеризується збільшенням та кістозними змінами яєчників і порушенням менструального циклу. Ендо­кринні зрушення проявляються підвищенням рівня ЛГ, андростендіону та тестостерону. В сучасній гінекологічній ендокринології уявлення про па­тогенез синдрому полікістозних яєчників значно розширились. Виділяють типову форму з оваріальною гіперандрогенією, описану Штейном і Левен­талем, центральну форму з вираженими порушеннями з боку гіпоталамо- гіпофізарної системи та поєднану форму, викликану яєчниковою та над- нирковозалозною гіперандрогенією.

Для типової форми СПКЯ характерне порушення процесів біосинтезу статевих гормонів у тканині яєчника.

Клінічна картина синдрому полікістозних яєчників проявляється у період статевого дозрівання, іноді пізніше, у віці 20-30 років. Основними симптомами є аменорея (гіпоменорея), гірсутизм, ожиріння, безплідність, збільшені та кістозно змінені яєчники. Порушення менструального циклу виражені у формі ановуляторних циклів, гіпоменструального синдрому, аме­нореї, рідше — маткових кровотеч. Через відсутність овуляції виникає безплідність. Гірсутизм є однією з постійних ознак синдрому полікістоз­них яєчників і виражається у появі волосся на обличчі, на кінцівках, пе­редній черевній стінці, навколо сосків. Ожиріння зустрічається приблизно у третини хворих і поєднується із ознаками гіпоталамо-гіпофізарних пору­шень: смуги розтягнення на животі та стегнах, підвищення внутрішньоче­репного тиску.

Діагностика. При бімануальному дослідженні виявляють матку нор­мальних розмірів або дещо зменшену, збільшені, щільні, рухомі яєчники. У хворих з ожирінням пальпаторно оцінити величину яєчників важко, тому не­обхідно вдатися до додаткових методів обстеження. УЗД дає можливість ви­явити ступінь збільшення яєчників та велику кількість кіст різного розміру (рис. 5.7).

Рис. 5.6. Полікістоз яєчника (лапароскопія)

Рис. 5.7. Полікістозні зміни в яєчнику (УЗД)

При лабораторному дослідженні кількості гормонів концентрація ЛГ може коливатися від незначно збільшеної до значного підвищення, рівень ФСГ не перевищує норму. Екскреція 17-КС на верхній межі норми або підвищена.

Тести функціональної діагностики: базальна температура монофазна, 36,5-36,8⁰C, симптоми «зіниці» та «папороті» негативні — ознаки анову- ляторного циклу.

Для уточнення діагнозу і диференціальної діагностики з іншими пато­логічними процесами в яєчниках доцільно провести лапароскопію, за по­казаннями — біопсію яєчників.

Лікування. Основними напрямками лікування синдрому полікістозних яєчників є консервативне лікування, спрямоване на нормалізацію менстру­ального циклу, індукування овуляції та відновлення репродуктивної функції медикаментозними засобами, й оперативне — з урахуванням найновіших досягнень ендоскопічної хірургії.

Мета консервативного лікування при первинному полікістозі (скле- рополікістозі) — нормалізація функції гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи, біосинтезу стероїдів та механізму овуляції, що має призвести до відновлення репродуктивної функції. Вид лікування визначається клініко- патогенетичним варіантом захворювання, віком хворої, тривалістю та сту­пенем важкості порушень у репродуктивній системі, вираженістю морфологічних змін в яєчниках та матці.

Критерії ефективності лікування', відновлення менструальної функції, поява овуляції, настання вагітності, зниження вираженості гірсутизму.

Гормональну терапію, спрямовану на нормалізацію менструальної функції, необхідно проводити під постійним контролем з використанням тестів функціональної діагностики, що дозволяють діагностувати овуля­цію, та визначенням рівня статевих гормонів.

Якщо синдром полікістозних яєчників проявляється у періоді статево­го дозрівання, лікування слід розпочинати із загальнозміцнюючої та вітамі­нотерапії, гормональну терапію дівчаткам та дівчатам до 18 років призна­чати небажано. Для нормалізації обміну статевих гормонів призначають глютамінову кислоту по 1 табл. двічі на день, пантотенат кальцію по 1 табл. 2 рази на день з першого дня менструального циклу (при аменореї першим днем вважаємо перший день приймання препарату) упродовж 20 днів, га- ласкорбін по 1 табл. 2 рази на день, вітамін E один раз (на ніч) з 14 дня циклу протягом 15 днів. Таке лікування проводять 3-6 місяців, якщо нормалі­зація менструального циклу не настає, вдаються до терапії двокомпонентни­ми гестаген-естрогенними препаратами з мінімальними кількостями статевих гормонів (мерсилон, марвелон): препарати призначають по 1 табл. на добу впродовж 21 дня (лікування починають на 5-й день менструального циклу), після 7-денної перерви курс повторюють, лікування триває 3-4 місяці.

Використовують клостильбегіт (кломіфену цитрат), кломід, тамоксифен (за схемою) протягом 3-х місяців. Після кожного циклу після прийому остан­ньої дози препарату призначають 500-1500 MO хоріогоніну (прегніл 3-5 днів).

При лікуванні вторинних полікістозних яєчників на тлі наднирниковоза- лозної гіперандрогенії рекомендують комбінувати глюкокортикоіди з кломі- феном. При резистентності до кломіфену цитрату призначають пурегон.

Для лікування гірсутизму використовують ципротерону ацетат по 100-200 мг на добу з 5-го по 14-й день менструального циклу, при невели­ких проявах гірсутизму призначають комбінований естроген-гестагенний препарат з антиандрогенною дією «Diane-35» по 1 табл. з 5-го по 26-й день циклу. Ефект настає переважно через 10-12 місяців прийому препарату.

Хірургічне лікування — найпоширеніший метод ефективного віднов­лення менструальної та генеративної функцій. Залежно від впливу на яєчник, виділяють такі види оперативного лікування: шляхом лапаротомії — клиноподібна резекція яєчників, демодуляція, декапсуляція, декортикація. Перспективними є метод ендоскопічної резекції яєчників, електропункту- ра (проколюють кістозні утворення голкоподібним електродом), термокау- теризація (після фіксації яєчників термокаутер вводять у тканину залози до занурення в мозковий шар у 6-10-ти місцях), лазерна вапоризація (засто­совують вуглекислотний хірургічний лазер, проводять вапоризацію — ви­паровування — усіх кістозних утворень під контролем відеомонітора). Переваги ендоскопічних втручань: відсутність спайкового процесу, мож­ливість візуалізації яєчників та маткових труб для виключення інших при­чин безпліддя та при потребі — можливість розтину зрощень у малому тазі, зменшення ризику кровотечі під час операції.

Реабілітація хворих після операції включає:

• систематичне ведення календаря менструацій;

• вимірювання базальної температури протягом 3-6 місяців;

• проведення кольпоцитологічного дослідження на 7, 11, 14, 21, 25 день циклу, при відсутності менструацій — 5 мазків з інтервалом у 5 днів;

• контрольний огляд через 3 місяці після операції і надалі через кожні три місяці впродовж першого року, наступного року — 1 раз на півро­ку, надалі — 1 раз на рік;

• при настанні вагітності — раннє звертання в жіночу консультацію і встановлення на облік;

• якщо через 6 місяців після операції вагітність не настала, показано при­значення комбінованої гормонотерапії; норколут з 16-го по 26-й день менструального циклу протягом 2-х місяців, далі здійснюють стимуля­цію овуляції кломіфеном.

Постоваріоектомічний синдром

Постоваріоектомічний синдром — комплекс патологічних симптомів (нервово-психічних, вегетосудинних і обмінно-ендокринних), які виника­ють після хірургічного видалення яєчників. Оваріоектомія призводить до виключення функції важливої ланки у системі гіпоталамус — гіпофіз — яєчники — матка та вимагає значної перебудови всіх органів внутрішньої секреції, зокрема надниркових залоз і щитоподібної залози. Патологічний симптомокомплекс, що виникає в процесі адаптації організму до різкого зниження кількості жіночих статевих гормонів, виникає у 60-80% проопе­рованих хворих. Чим молодша жінка і чим більший об’єм операції, тим важчий перебіг захворювання.

Клініка. Перші ознаки постоваріоектомічного синдрому виникають че­рез 2-3 тижні після операції. Дефіцит естрогенів призводить до нейровеге- тативних (припливи жару, пітливість) та психоемоційних порушень (підви­щена дратівливість, запаморочення, розлади сну). Обмінно-ендокринні роз­лади сприяють розвиткові або прогресуванню захворювань у гормонально- залежних органах та серцево-судинній системі (гіпертонічна хвороба, іше­мічна хвороба серця, дисгормональна кардіопатія). Розвиваються ожирін­ня, остеопороз, атрофічний кольпіт, цисталгія, зміни у шкірі — зниження її еластичності, випадання волосся. Прогресують атеросклероз, глаукома, по­рушується процес згортання крові.

Лікування. Проводиться поетапно з врахуванням важкості операції та наявності супровідних захворювань. Лікування включає немедикаментозну терапію — лікувальну гімнастику, прогулянки, водні процедури (душ, ванни з лікувальними травами, обливання прохолодною водою), масаж, акупункту­ру, фізіотерапевтичні методи та медикаментозну — гормональну (терапія статевими гормонами у циклічному режимі або комбінованими естроген- гестагенними препаратами) терапію. Гормональна терапія показана хворим генеративного віку. З усіх естрогенних препаратів використовують найслаб- ший — естріол (свестип) щоденно протягом 21 дня з наступною 7-денною перервою. Таке лікування показане при атрофічному кольпіті, оскільки усу­ває сухість піхви і зменшує больові відчуття під час статевого акту. Ефек­тивні також лівіал, клімен, клімонорм, екстрадерм, клімадинон.

У жінок старшого віку переваїу віддають негормональній терапії: для нормалізації функціонального ставу' центральної нервової системи застосо­вують резерпін, обзидан, стугерон, вітаміни B_p B₆, Е; при психоемоційних розладах — малі транквілізатори та нейролептики (тазепам, френолон).

Клімактеричний синдром

Клімактеричний синдром — симптомокомплекс, що ускладнює перебіг перехідного періоду. Ознаки патологічного клімаксу спостерігаються у 40- 60% жінок.

Клініка. Найбільш типовими проявами патологічного клімаксу є ней- ровегетативні ознаки: припливи жару до обличчя, голови та верхньої час­тини тіла, що супроводжуються почервонінням обличчя та інтенсивним потовиділенням, серцебиттям, запамороченням. Хворих турбують голов­ний біль, дратівливість, зниження працездатності, порушення сну. Загост­рюються хронічні захворювання: гепатохолецистит, жовчнокам’яна хворо­ба, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, погіршується пе­ребіг ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби, варикозної хвороби, оскільки виключення з процесів обміну естрогенів призводить до підви­щення рівня холестерину в крові, а зниження кількості гестагенів спричи­нює посилення згортання крові та тромбоутворення. У хворих з атероскле­розом та гіпертонічною хворобою у клініці клімактеричних розладів пере­важає церебральний компонент—головний біль, запаморочення, погіршан­ня пам’яті, безсоння. Частіше виникають гіпертонічні кризи, можливі су­динні ускладнення, крововиливи.

Особливо часто розвивається клімактеричний синдром у хворих із враз­ливою нервовою системою, у стресових ситуаціях, зокрема, зумовлених виробничими або сімейними конфліктами. Виникає астено-невротичний синдром, інколи з іпохондричною фіксацією особистості з проявами плакси­вості, відчуття страху, тривоги, пригніченості. У деяких хворих спостері­гається важка депресія, що майже не піддається лікуванню.

Дефіцит естрогенів та гестагенів зумовлює розвиток обмінних та ен­докринних порушень. До урогенітальних симптомів відносять дистрофічні зміни вульви, атрофічні (іноді навіть виразкові) кольпіти, цисталгії. Знижуєть­ся тонус м’язів тазового дна, сфінктерів сечового міхура, що може призвести до нетримання сечі, частого сечовипускання при незначній кількості сечі у сечовому міхурі. Зниження естрогенної стимуляції призводить до припинення дозрівання клітин вагінального епітелію та зменшення кількості глікогену в їхній цитоплазмі. Тому порушується, а згодом припиняється процес само­очищення піхви. При недотриманні правил особистої гігієни розвивається старечий кольпіт. Якщо жінка продовжує статеве життя, то сухість слизової призводить до мікротравм і неприємних відчуттів під час статевого акту.

До екстрагенітальних естрогенодефіцитних станів належать «сухі» кон’юнктивіти, ларингіти, що пов’язано з недостатньою секреторною здат­ністю слизових оболонок. На обличчі може розпочатися ріст окремих жор­стких волосин, інколи стає нижчим тембр голосу, що можна пояснити по­силеним синтезом андрогенів у яєчниках і надниркових залозах. У постме­нопаузальному періоді розвивається остеопороз, зумовлений втратою каль­цію і фосфору. 2/3 хворих із клімактеричним синдромом страждають на розлади ліпідного обміну різного ступеня.

Лікування. Першим етапом лікування є немедикаментозна терапія, дру­гим — медикаментозна негормональна, третім — гормональна терапія. При важких формах клімактеричного синдрому використовують всі три види лікування одночасно.

Дуже важливо переконати жінку в необхідності вести правильний спо­сіб життя, правильно харчуватися, дотримуватися режиму праці та відпо­чинку. Обов’язковими є ранкова гімнастика, заняття у групах здоров’я відпо­відно до віку, прогулянки, посильне фізичне навантаження. У домашніх умовах проводять гідротерапію — контрастний душ (чергування холодної та гарячої води є своєрідним масажем судин і запобігає прогресуванню ве- гетосудинних проявів), гарячі ванни для ніг, перед сном — заспокійливі загальні ванни помірної температури з додаванням лікарських рослин. При можливості рекомендують санаторно-курортне лікування, краще у звичній для жінки кліматичній зоні. Ефективною є фізіотерапія — гальванізація шиї та обличчя, електрофорез новокаїну на ділянку комірцевої зони. Про­цедури слід завершувати масажем шийно-плечової ділянки.

Використовують седативну терапію — френолон, етаперазин, трифта- зин, починаючи з мінімальних доз — 0,5-1 мг на добу, поступово збіль­шують дозу до досягнення сталого ефекту без появи кволості, сонливості, що свідчить про передозування препарату.

Можливі варіанти гормонотерапії:

• андрогенами — хворим з проліферативними явищами у статевих орга­нах, пов’язаними з гіперестрогенією (фіброміома матки, мастопатія, остеопороз). Андрогени протипоказані при вірильному синдромі, стійкому підвищенні артеріального тиску;

• синтетичними прогестинами у циклічному режимі;

• поєднанням естрогенів та андрогенів. В основі методу лежить синер­гічна дія цих гормонів на діенцефальну ділянку і антагоністична — на статеві органи. Андрогени зменшують проліферативну дію естрогенів, а естрогени — вірилізуючу дію андрогенів;

• поєднанням естрогенів та гестагенів — імітація менструального цик­лу: в першу половину — естрогени, у другу — прогестерон.

Тривале призначення естрогенів небажане через небезпеку розвитку гіперпластичних процесів (естрогени стимулюють проліферацію ендометрія та міометрія, а також тканин молочної залози). Естрогенні гормони не можна вважати канцерогенами, вони не є причиною розвитку раку, але якщо в тканині вже відбулася пухлинна трансформація генома, високий вміст естрогенів прискорює ріст пухлини.

У хворих із клімактеричним синдромом використовують сучасні пре­парати, що зменшують клінічні прояви або цілком їх усувають, покращу­ють самопочуття пацієнток, а деякі з них водночас є профілактикою злоякіс­них захворювань статевих органів. Застосовують препарати: прогінова-21 — 1 драже на день протягом 2-6 місяців, Цикло-Прогінова — двофазний препа­рат, що приймають з 5-го дня менструального циклу до 26-го, далі — 7 днів перерви. Препарат не є протизаплідним, тому, якщо менструація не настає, необхідно провести тест на вагітність. Ефективними є препарати клімен, клімонорм, клімактоплан, овестин, лівіал, дивіна, дивітрен, трисеквенс. По­ряд з таблетованими формами пропонують до вжитку трансдермальний гель дивігель, екстрадерм та препарат пролонгованої дії гінодіана-депо по 1 мл масляного розчину внутрішньом’язово 1 раз на ЗО днів. Ефективним є ви­користання фітоестрогену клімадинон 20 мг по 1 т. 2 рази на добу, який зменшує вегетосудинні і психічні розлади в пре- і менопаузі.

Призначення тієї чи іншої схеми гормональної терапії допустиме лише після ретельного обстеження пацієнтки з урахуванням тестів функціональ­ної діагностики стану яєчників перед лікуванням та в його динаміці.

Вірильний синдром

Вірильний синдром характеризується появою у жінки вторинних чолов­ічих статевих ознак. Захворювання може розвинутися у будь-якому віці.

Основні прояви такі:

• чоловіча будова тіла — скелета, мускулатури;

• атрофія молочних залоз;

• гіпертрофія клітора;

• поява волосистості за чоловічим типом (гіпертрихоз, гірсутизм);

• порушення менструального циклу — спочатку гіпоменструальний син­дром (оліго-, гіпо- і опсоменорея), далі — стійка аменорея.

Причинами вірильного синдрому є гіперплазія кори надниркових за­лоз (вірильний синдром наднирковозалозного генезу); пухлини кори над­ниркових залоз (вірильний синдром пухлинного генезу); синдром склерокіс- тозних яєчників (вірильний синдром яєчникового генезу), що супроводжу­ється збільшенням та кістозними змінами яєчників, порушенням менстру­ального циклу, безпліддям та гірсутизмом; маскулінізуючі пухлини яєчників

— аренобластома.

Діагностика складна. Обов’язково включає, крім основних методів гіне­кологічного обстеження, дослідження гормонального статусу хворої з виз­наченням 17-кетостероідів; проби з кортикотропіном, дексаметазоном, пред­нізолоном; УЗД яєчників і нирок; комп’ютерну томографію для діагностики пухлини; для уточнення діагнозу — лапароскопію з біопсією яєчників.

Лікування — етіопатогенетичне. Залежно від причини захворювання

— оперативне (видалення пухлини, резекція яєчника) чи консервативне (гор­монотерапія).