МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ З ХВОРИМИ В ГІНЕКОЛОГІЇ
Медична деонтологія — це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника під час виконання своїх професійних обов’язків. Моральне обличчя медичного працівника, основні принципи його поводження формувалися й удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно від політичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій.
а також соціально-економічних і класових відносин у країні. Величезна роль у визначенні основних проблем медицини і як науки, і як моральної діяльності належить основоположнику наукової медицини Гіппократу, його численним учням та послідовникам наступних поколінь, зокрема таким видатним діячам медицини, як І. П. Павлову та М. І. Пирогову. Свій вклад у розвиток деонтології та етики внесли визначні вчені сучасності Я. П. Соль- ський, О. Т. Михайленко, Г. К. Степанківська, В. І. Грищенко та інші.Медична деонтологія дуже тісно пов’язана з медичною етикою. Із сучасних позицій медична етика, мораль—категорії, що визначають принципи поведінки медичного працівника в суспільстві. Медична етика — один із видів професійної та частина загальної етики. Її слід розглядати як історично сформоване зведення моральних вимог, норм поведінки, що випливають із завдань медичного працівника. Медична етика — це вчення про мораль медпрацівників, їхню поведінку, стосунки з хворими, з колегами, із суспільством. Вона теоретично обґрунтовує вчинки середнього медичного працівника у сфері його діяльності. Складовою частиною медичної етики є деонтологія — вчення про обов’язок медичного працівника.
Порушення правил деонтології іноді може призвести до виникнення такої патології, як ятрогенія—психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника. Тому важливим принципом є дотримання основного деонтологічного правила — не зашкодити при діагностиці або лікуванні.
Фельдшери, акушерки надають лікувально-профілактичну допомогу жінкам на фельдшерсько-акушерських пунктах, у жіночих консультаціях, маніпуляційному кабінеті та операційній, у гінекологічному відділенні акушерсько-гінекологічного об ’ єднання.
За визначенням ВООЗ (1967), «Медична сестра — це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчання, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати у своїй країні дуже відповідальну роботу із сестринського обслуговування з метою зміцнення здоров’я, запобігання хворобам і догляду за хворими».
Основною функцією акушерки є догляд за хворими та виконання призначень і вказівок лікаря, під керівництвом якого вона працює. Професіоналізм акушерки полягає в чіткому виконанні своїх обов’язків, бо від цього значною мірою залежить ефективність лікування. Високий рівень фахових знань та вмінь, точність у виконанні призначень, тактовність, людяність, уважність, самовладання, чуйність — ці якості конче необхідні фельдшеру, акушерці. Останніми роками роль середнього медичного персоналу значно зросла. Акушерки та фельдшери почали працювати зі складною технікою, виконувати відповідальні маніпуляції. Це вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення ними своїх знань.
Проте надзвичайно важливим залишається спілкування з хворими. Особливістю роботи в акушерстві та гінекології з деонтологічної точки зору є необхідність врахування своєрідності жіночої психіки. Фельдшер, акушерка своїми діями, поведінкою та словом повинна зробити все, щоб у хворої був оптимістичний настрій, впевненість у швидкому одужанні чи сприятливому закінченні пологів, якщо йдеться про породіллю. Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, висловлювати свої прогнози щодо термінів лікування, розповідати про об’єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар. Якщо у фельдшера чи акушерки виникли сумніви щодо правильності лікарських призначень, вона повинна негайно звернутися до лікаря-куратора, в жодному разі не обговорюючи це з хворими або іншими особами.
Робота в гінекологічному відділенні вимагає від середнього медичного персоналу особливої уваги до хворих, зважаючи на те, що гінекологічні проблеми торкаються дуже делікатної, часто інтимної сфери.
Природна сором’язливість жінки не повинна бути травмована під час огляду, тому в оглядовій не місце стороннім, двері слід тримати зачиненими. Лише за таких умов створюється атмосфера довіри між лікарем та жінкою, без якої часто неможливе з’ясування причин хвороби, а отже, і вчасне лікування. Результати огляду та аналізів, зокрема мазків, може повідомляти хворій тільки лікар. Якщо у мазку виявлені збудники захворювань, які передаються статевим шляхом, це не повинно стати відомим нікому, окрім самої хворої, за жодних умов не можна інформувати про це її родичів. Часто жінку хвилює, яким чином перенесене захворювання може вплинути на її статеву та репродуктивну функції. Особливо це стосується хворих після операцій на матці та придатках, Інформацію про обсяг операції та її наслідки надає хворій тільки лікар, але іноді пацієнтка намагається отримати додаткові дані від середнього медичного персоналу. Цього в жодному разі не слід робити, так само, як і обговорювати призначення лікаря, тактику лікування чи висловлювати сумніви щодо доцільності операції. Такі вчинки є грубим порушенням етики, окрім того, вони травмують психіку хворої, руйнують її довіру до лікарів та медицини взагалі, бо якщо міг помилитися один лікар, де гарантія, що не помилиться й інший? Така хвора може перестати ретельно виконувати призначення лікаря, що значно погіршує ефективність лікування.Проте звідси не випливає висновок, що помилки медичного персоналу, незалежно від рівня, можна приховувати. Навпаки, помилка, допущена лікарем чи фельдшером, акушеркою, має бути якнайшвидше виявлена, визнана та виправлена. Приховування помилок або ускладнень, що виникли під час виконання професійних обов’язків медичними працівниками (наприклад, перфорація матки під час аборту, допущена лікарем, або введення акушеркою під шкіру чи у м’язи розчину, який вводять лише внутрішньовенно), може призвести до тяжких або й непоправних наслідків для здоров’я пацієнтки. Кожен такий випадок має стати темою обговорення у колі колег, потрібно вжити адміністративних чи, якщо необхідно, юридичних санкцій.
У жодному разі це не повинно бути предметом обговорення поза межами лікувального закладу. Законом роботи в гінекологічному та, врешті, в будь- якому стаціонарі повинна бути співпраця лікаря, середнього медперсоналу та самої хворої у боротьбі зі спільним ворогом — хворобою. За такої умови високий професіоналізм, ретельність і точність у виконанні призначень, дотримання лікувально-охоронного режиму та принципів деонтології приведуть до очікуваного результату — видужання хворої, її реабілітації, відновлення менструальної, статевої та репродуктивної функцій жінки.Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування жінок.
Основою діяльності акушерки, фельдшера є спілкування з хворими. Вони повинні виробити навички професійного цілеспрямованого спілкування, яке є основою їхніх стосунків з пацієнтками. Під час розмови з хворою важливі такі моменти:
• Акушерка і фельдшер мають підтримувати контакт із хворою очима, але не дивитися пильно їй в очі.
• Вираз обличчя середнього медичного працівника повинен виявляти інтерес до того, що говорить пацієнтка, можна трохи нахилитися вперед і періодично хитати головою на знак згоди.
• Відстань між фельдшером, акушеркою і пацієнткою при розмові не повинна перевищувати 1 м і не бути меншою, ніж 45 см. Чим інтимні- ших сторін життя торкається опитування, тим ближче потрібно схилитися до хворої і тихіше розмовляти, тоді створюється атмосфера довіри і відвертості, але слід пам’ятати, що вторгнення в інтимну зону (до 45 см) люди розцінюють по-різному. Лише особам, з якими встановлено тісний емоційний контакт, можна наближатися до людини в інтимну та надін- тимну зону (до 15 см). При відсутності такого контакту і довіри у деяких пацієнтів може виникнути страх та агресивність.
• Дуже важливим є вміння слухати пацієнтку. Необхідно подумки тримати зворотний зв’язок, оцінюючи інформацію, промовлену вголос і слухати «між рядками», вловлюючи прихований зміст.
Час від часу слід критично оцінювати попередню частину розмови.• Акушерка чи фельдшер повинні сконцентрувати всю свою увагу на іншій людині. Всі чинники, які відволікають їх від проблем пацієнтки, необхідно на час розмови з хворою усунути. На їх обличчі не може бути виразу стурбованості своїми власними негараздами, оскільки хвора може оцінити це як загрозу для себе.
• Під час опитування пацієнтки неприпустимо займатися сторонніми справами, перекладати папери на столі, заповнювати документацію, що не стосується цієї хворої тощо. Можна і потрібно занотовувати скарги пацієнтки та її проблеми, заповнювати її медичну карту, лист контролю показників функцій її організму. Це хворі сприймають як вияв уваги і важливості інформації, яку вони надають медичному працівнику.
• Виявляйте до хворої щиру зацікавленість, повагу і турботу, співпереживайте, намагайтеся зрозуміти її проблеми.
• Не поспішайте з висновками та інтерпретаціями. Своїми сумнівами поділіться з лікарем, що лікує хвору, лише він може дати остаточну оцінку її стану та напряму сестринського догляду.
Під час спілкування з пацієнтками акушерка та фельдшер повинні пам’ятати, що у всіх людей різні типи психіки, тому поведінкові реакції можуть бути різними. Хвороба — завжди екстремальний стан для людини, фельдшер чи акушерка повинні це враховувати і бути готовими до того, що не всі пацієнти однаково реагують на ситуацію. Можливі варіанти:
1. Впевнений індивід. Людина не лякається проблем, зустрічає їх віч- на-віч, здатна до адекватної оцінки ситуації, до боротьби з хворобою.
2. Пасивний індивід. Намагається втекти від вирішення проблеми, дозволяє іншим вирішувати за себе, невпевнена в собі.
3. Агресивний індивід. Вважає власні права вищими за права оточуючих, робить вибір за себе і за інших, намагається досягти мети, часто за рахунок інших. Поведінка ворожа, агресивна, проте за цим інколи криється невпевненість у собі, страх перед проблемою і необхідністю її розв’язати.
Акушерка, фельдшер повинні знайти індивідуальний підхід до кожної пацієнтки залежно від реакції її психіки.
При зустрічі із невпевненою в собі пацієнткою вся поведінка середнього медичного працівника має бути спрямована на соціальну підтримку — вербальну та невербальну. Вербальна підтримка полягає у заохоченні всіх починань пацієнтки, спрямованих на боротьбу з хворобою, за кожне зусилля, за кожен крок до одужання хвору потрібно похвалити. Слід помічати всі зміни на краще і говорити про це пацієнтці у формі похвали або компліменту («Ви сьогодні виглядаєте значно краще», «Як личить Вам ця зачіска!», «У Вас чудовий колір обличчя!»).Для ефективного вербального спілкування акушерка та фельдшер повинні використовувати такі прийоми:
• усміхатися пацієнткам;
• привітатися з хворою;
• назвати себе;
• звертатися на «Ви», на ім’я або на ім’я та по батькові (залежно від віку);
• тон звертання має бути дружнім;
• розмовляти доступною для пацієнтки мовою;
• не зловживати медичними термінами;
• вибрати темп мовлення, доступний для пацієнтки;
• правильно вибрати час для спілкування;
• стежити за інтонацією голосу, вона повинна відповідати тому, що ви хочете сказати;
• правильно вибрати тембр голосу та силу звуку залежно від теми розмови;
• інструкції для пацієнтки повинні бути чіткими та зрозумілими;
• не використовувати натяки;
• не обіцяти неможливого;
• якщо відчуваєте, що хвора вас не зрозуміла, повторіть сказане та уточніть, чи є запитання;
• у кінці розмови переконайтеся, що у хворої не залишилось невирішених проблем на даний момент.
Невербальна підтримка — дотик, посмішка, кивок голови під час зустрічі та розмови.
Не варто вважати, що впевнений у собі пацієнт спроможний сам вирішити свої проблеми. Людина, яка не скаржиться і не вимагає до себе особливої уваги, також потребує підтримки медичного персоналу, заохочення та добрих слів.
Найважче працювати з агресивними пацієнтами. При контакті з такими хворими акушерка повинна пам’ятати, що не слід сприймати агресивність пацієнта як особисту образу. Під час виконання професійних обов’язків навіть неприємні нам особисто люди є передусім пацієнтами, тобто людьми, які страждають, і через те можуть бути нестриманими, говорити і чинити неприйнятні для інших речі. Якщо хвора вас образила, поводилася агресивно, слід заспокоїтися, глибоко вдихнути, порахувати до десяти. Якщо акушерка, фельдшер відчувають, що можуть не стриматися і сказати щось неприємне у відповідь, краще вийти з кімнати, випити води, розповісти про інцидент колезі, лікареві, з яким ви працюєте. За будь-яких обставин необхідно подолати в собі почуття особистої неприязні до пацієнтки, знайти сили спокійно, стримано поговорити з нею, запевнити її в тому, що акушерка все одно виконуватиме свої професійні обов’язки щодо неї так само ретельно, як і раніше.
Іноді середнім медичним працівникам доводиться розмовляти з пацієнтками на теми, які зумовлюють певні труднощі. Зокрема, це хвороби, що передаються статевим шляхом, небажана вагітність, аборт. Важко також знайти контакт з хворими на злоякісні пухлини, безплідність. Спілкування з такими пацієнтками вимагає від фельдшера, акушерки особливої чуйності, уваги, такту і високого професіоналізму.
Перелік контрольних питань:
■ поняття про гінекологію;
■ основні етапи розвитку гінекології;
■ медична деонтологія;
■ особливості спілкування з хворими в гінекології.