ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ НА PAK
Догляд за хворими на рак є, мабуть, найтяжчим серед обов’язків середнього медичного працівника. Особливо це стосується хворих із задавненими формами захворювання. Надання допомоги таким пацієнткам вимагає від фельдшера, акушерки особливих професійних та душевних якостей, такту, любові до людей та до своєї справи.
Акушерка повинна пам’ятати, що догляд за такою жінкою, моральна підтримка навіть у безнадійній за прогнозом ситуації є не лише її професійним обов’язком, але й актом християнського милосердя.
Основним методом лікування є хірургічний, і догляд за хворими в початкових стадіях раку є практично доглядом за прооперованою хворою (див. розділ «Оперативні методи лікування в гінекології»),
У випадках задавненої хвороби лікування здебільшого симптоматичне. Догляд полягає у ліквідації або зменшенні больових відчуттів, які у таких пацієнток бувають надзвичайно сильними і постійними. Допомогти в таких випадках можуть лише наркотичні аналгетики.
Медична сестра має постійно піклуватися про чистоту шкіри хворої, запобігати появі пролежнів, які є джерелом нових страждань і показником поганого догляду. Дуже важко доглядати хворих у термінальній стадії хвороби, особливо із сечостатевими та каловими норицями. Такі хворі поширюють довкола себе нестерпно неприємний запах, тому їх доводиться класти в окремі палати, ізольовуючи від інших хворих. Відтак роль середнього медичного персоналу ще більше зростає, бо медичні працівники тепер стають практично єдиними людьми, з якими спілкується хвора.
Кілька разів на добу таких хворих слід підмивати, видаляти продукти розпаду пухлини, застосовуючи засоби, що мають дезодораційні властивості (перманганат калію). У палаті можна користуватись освіжувачами повітря з приємним, але несильним запахом. Слід частіше змінювати положення тіла хворої, якщо вона неспроможна самостійно рухатися, обмивати її шкіру розчинами фурациліну, відварами трав, протирати спиртом, особливу увагу звертаючи на ті ділянки, де найчастіше утворюються пролежні — поперек, сідниці, лікті, п’яти.
Деонтологія. Спілкування з хворими на рак, особливо у невиліковних стадіях, — найважче для медичного працівника випробовування на професійну зрілість та придатність. Тут важливо усе: і зовнішній вигляд, і манера розмовляти, і такі душевні якості, як здатність до співпереживання, тактовність, вміння переконати, пожаліти, і, найголовніше, відчути, чого від тебе чекає хвора — співчуття, підтримки чи, навпаки, не хоче, щоб її жаліли. Тому акушерка повинна бути добрим психологом.
Не потрібно перешкоджати спілкуванню хворої з родичами, але варто перед візитом попередити їх про те, щоб вони не травмували психіку хворої надмірним жалем, плачем, розмовами про безнадійність її стану. Користь чи, навпаки, шкідливість таких відвідин залежить від стосунків у сім’ї. Досвідчена акушерка повинна знати реакцію хворої на спілкування з різними відвідувачами, і якщо хтось із них дратує хвору або викликає пригнічений стан, не варто пускати його до неї вдруге.
Під час догляду за важкохворими важливо, щоб своїм зовнішнім виглядом акушерка, особливо молода, не дратувала хвору, якій земні принади уже недоступні. Одяг медичного працівника повинен бути акуратним, чистим, але скромним, не можна одягати занадто коротких кокетливих халатиків, недопустима яскрава косметика, різкий запах парфумів — це дратуватиме хвору і порушить психологічний контакт із цією акушеркою, навіть якщо вона чудовий професіонал. Доглядаючи хворих з виразками, розпадом пухлини, не можна показувати своєї відрази мімікою чи жестами. Якщо це важко, краще одягнути маску. Рухи повинні бути максимально обережними, щоб не завдавати хворій додаткових страждань.
У нашій країні не прийнято повідомляти хворим на рак їхній діагноз навіть тоді, коли все, здавалося б, зрозуміло: хвору прооперовано, лікується вона в онкодиспансері тощо. Акушерка повинна за всяку ціну уникати розмови про діагноз хворої, навіть якщо вона сама, провокуючи персонал, говорить, що знає свою хворобу, що жити їй залишилося недовго і таке інше.
Необхідно спрямувати розмову в інше русло, сконцентрувавши увагу на симптомах і запевняючи хвору, що важливо, наприклад, щоб припинилася кровотеча, піднявся рівень гемоглобіну чи кількість лейкоцитів. Про кожну таку маленьку перемогу слід одразу інформувати жінку, і незначні, на перший погляд, події — покращання аналізу крові чи припинення кровотечі — сприйматимуться хворою як добра прогностична ознака і вселятимуть надію на краще.Неправда, що хворі на рак, знаючи про свою хворобу, стають байдужими і втрачають віру в одужання. Якщо таке трапляється, це свідчить про погану роботу лікаря та фельдшерів, акушерок. Хворі вірять в можливість одужання завжди, до самого кінця. Вони ладні повірити навіть в чудо, тому інколи вдаються до послуг знахарів та інших сумнівних цілителів, до найрізноманітніших неперевірених і навіть ризикованих методів лікування.
Рятівна властивість людської психіки заперечує можливість близької смерті для себе самого. Завжди присутня думка: «Таке може трапитись будь з ким, тільки не зі мною. Обов’язково станеться щось таке, що мене врятує!» Цю думку треба підтримувати у хворої якнайдовше, пам’ятаючи безсмертні слова, які вимовив великий гуманіст лікар В. Даль біля ліжка вмираючого Пушкіна: «Spiro. Spero» («Дихаю. Сподіваюсь»).
Перелік контрольних питань:
■ особливості догляду за хворими з пухлинами геніталій.