2. Перспективи розвитку адвокатури в Україні

На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є настільки простими, що доступні розумінню всіх, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги.

Але з розвитком культури ускладнюються відповідні юридичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян. Стає необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникає потреба в особливій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, шо надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями». Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури. Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати таким чином. Адвокатура — це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і організацій.

До середини 70-х років адвокатура України пройшла певний шлях свого реформування та пошуків найефективніших форм і методів подання юридичної допомоги громадянам і організаціям. Однак говорити про престиж адвокатури та ефективність її діяльності у 70-ті роки не доводиться, оскільки знову дала взнаки недооцінка та приниження принципів демократії, порушення прав людини, декларативний характер основних законодавчих актів.

Адвокатура все ще залишалася під пильним наглядом державних органів. Нове законодавство періоду перебудови надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньо організаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Водночас у ці роки в нашому суспільстві ще нехтувалися демократичні інститути, фактично були відсутні критика й гласність. Конституції як союзна, так і України, незважаючи на закріплені в них прогресивні положення, не змогли забезпечити їх реалізацію, чому перешкоджали недооцінка і приниження основ демократії і законності, занепад часів застою. Щодо адвокатури це виявилось у фактичному її одержавленні, про що свідчать повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегіями адвокатів. Остаточним кроком в розвиткові справжньої демократичної адвокатури в Україні стало прийняття 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України Закону «Про адвокатуру». Нарешті адвокатура набула характерних їй рис - стала професійною, громадською, самостійною організацією, яка захищає права і законні інтереси громадян і організацій. Адвокатура України повинна здійснювати свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Закон про адвокатуру та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України). Однак потрібно підкреслити, що захист обвинуваченого ні при яких обставинах не може перетворюватися в захист злочину. Адвокат не може на прохання обвинуваченого вдаватися до незаконних методів захисту, невідповідних правил процесу. З діяльності адвоката абсолютно виключені підтасовування фактів, їх спотворення, підговір свідків або постановка ним навідних питань.

<< | >>

↑

Источник: ОНЮА. Шпагралка по адвокатурі України. 2011. 2011

Еще по теме 2. Перспективи розвитку адвокатури в Україні:

- Антропология - Астрономия - Безопасность жизнедеятельности - Библиотечное дело - Биология - Военное дело - География - Зоология - История - Культурология - Литература - Математика - Медицина - Педагогика - Политология - Право России - Право України - Психология - Религоведение - СМИ и журналистика - Социология - Технические науки - Транспорт - Физика - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Этнография и демография - Юриспруденция - Языкознание -