Юридичний контроль

У “правовій спільноті”, якою є Європейський Союз, діяль ність всередині системи мусить підлягати юридичному контролю, що має певні особливості на рівні Співтовариства, з огляду на специфіку системи й інтеграцію між юридичними системами ЄС та окремихдержав-членів

Ми вже згадували про можливість розв’язання конфліктів на передсудовому етапі86, що дозволяє Суду ЄС уточнювати спільне право й забезпечувати його внутрішню когерентність для уникнення п’ятнадцятьох різних інтерпретацій того самого корпусу норм

У загальному плані юридичний контроль Суду ЄС і Суду

87

першої інстанції надає взаємні гаранти союзним інституціям, державам-членам, громадянам і юридичним особам щодо до тримання зобов’язань, які випливають із права Співтовариства Крім того, цей контроль Гарантує законність дій Союзу при виконанні функцій урядування, позадоговірну відповідальність Співтовариства за збитки, спричинені індивідам та установам, права й інтереси окремих осіб, які можуть бути уражені в правах актами або їх браком з боку інституцій, відповідальність держав членів за збитки, яких зазнали їхні громадяни внаслідок незасто- сування союзних законодавчих актів (відома “справа Франко-

вича’T-

ТОЙ факт, що юридична відповідальність перед окремими особами стосується як національних, так і союзної адміністрацій, є прямим наслідком специфіки національної виконавчої фази спільної політики, яку інколи, наприклад, у галузі конкуренції, провадить Комісія, — а взагалі доручається національним адміністраціям.

Вище вже згадано про функцію квазіюридичного контролю Комісії як “зберігана угод” через процедуру виявлення порушень з боку держав-членів. Повідомлення про порушення можуть також виходити від держав-членів, які мають заздалегідь отримати мотивований висновок Єврокомісії, навіть якщо це й трапляється дуже рідко. Через свій мотивований висновок Єврокомісія може здійснювати “вплив посередництва й охолодження сторін”89 у конфліктах, а може також і впливати.на волю певної держави продовжувати чи ні процедуру.

Передбачений, серед іншого, і контроль за леґітимністю законодавчих актів, прийнятих спільно Парламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Європейського Центробанку й дотримання принципу законності в указах ЄС (стаття 230). Скарги можуть надійти з боку Єврокомісії, держави-члена або Ради. Також і Європейський Центробанк, і Європейський Парламент (як ми побачимо далі), і Суд аудиторів можуть подавати скарги для захисту власних прерогатив90, тоді як фізичні та юридичні особи можуть оскаржувати як рішення, прийняті щодо них, так і ті, які, хоча й виглядають як постанови або рішення, прийняті стосовно інших осіб, насправді прямо й безпосередньо їх стосуються.

Суд ЄС має компетенцію виголошувати свої рішення з таких скарг: щодо некомпетентності, в разі недотримання розподілу повноважень між різними інституціями або відсутності повноважень союзних інституцій у цьому секторі; на порушення форм; на порушення угоди чи будь-якого іншого правила, що стосується його виконання91; на невідповідне використання влади в разі, коли певна установа здійснює свої владні функції для досягнення цілей, відмінних від тих, для досягнення яких вони їй надані, або застосовує процедуру, відмінну від передбаченої угодою, з метою створення специфічних гарантій на користь третьої сторони9/ Якщо Суд ЄС встановить, що оскаржений акт справді містить одне з цих порушень, він оголошує його анульованим і той перестає мати юридичний вплив на всіх (erga omnes), а не лише на учасників судового процесу, від моменту, коли він був виданий (ex tunc). Так само на підставі угоди інституція або інституції, що видали свого часу згодом анульований акт, або ухилення яких було визнане невідповідним угоді, мають вжити усіх необхідних заходів для виконання вироку.

В разі, коли всупереч передбаченим угодою зобов’язанням, Європейський Парламент, Рада або Комісія “ухилилися б від виконання постанови суду”, касаційне оскарження дає можливість державам-членам та іншим установам “звертатися до Суду ЄС для констатації такого порушення” (стаття 232/1).

Суд ЄС вживав право юридичного контролю і для уточнення відносин та розподілу повноважень між різними інституціями Союзу, діючи як конституційний суддя ЄС з метою підсилення й розвитку інституційної системи Євросоюзу. Наприклад, у славнозвісному випадку Ізоглукозіо43 Суд заявив, що в процедурі консультації Рада не може приймати певний акт без того, щоб Європарламент не висловив щодо нього власної думки. У цьому разі Рада не використала всіх можливостей отримати думку Парламенту. Зокрема, Рада не вимагала застосувати термінову процедуру, передбачену внутрішнім регламентом Парламенту, ані не вимагала скликання позачергової сесії асамблеї. З іншого боку, Європарламент має поважати зобов’язання легальної співпраці між інституціями й мусить, у свою чергу, вживати всіх необхідних заходів для вираження власної думки, особливо в термінових випадках94. Таке рішення дозволило Парламенту здійснювати певний тиск на Раду навіть тоді, коли до нього просто звертаються по консультацію, — затримуючи прийняття документа з вираженням власної думки У недавньому судовому процесі між Великобританією та Єврокомісією, Суд ЄС конста тував, що Комісія, яка фінансувала пілотний проект боротьби з бідністю без необхідної юридичної бази, насправді може фінансувати лише “неістотні види діяльності” в разі, коли немає екс- плщитного акту на дозвіл витрат з боку бюджетних органів, Ради й Парламенту40 У такий спосіб, поле для автономних дій Єврокоміси в галузі як опрацювання специфічних програм та ініціатив, так і управління ними було дуже істотно обмежене