Функції Функція законодавчої ініціативи Єврокомісії

Монополія на законодавчу ініціативу всередині “союзного стовпа” Євросоюзу е, очевидно, найістотнішим видом влади, яку має Єврокомісія1

У процесі ухвалення рішень у Співтоваристві існує подвійний зв’язок між компетенціями Ради міністрів і Європарламенту (законодавчої влади) та компетенціями Єврокомісії Справді, якщо Рада сама або Рада разом з Парламентом ухвалюють законодавчі акти, а Єврокомісія розробляє початкову пропозицію, то Рада і Європарламент не можуть здійснити своєї функції прийняття рішень, допоки Комісія не представить певної пропозиції Рада не може діяти з власної ініціативи або за вимогою однієї з держав-членів, всупереч волі Єврокомісії, а вносити зміни до пропозиції може тільки одностайним рішенням Таким чином, монополія законодавчої ініціативи, якою користується Єврокомісія, надає такій ініціативі явно більшої важливості з конституційного погляду, порівняно з правом ініціативи, яким користуються уряди в національних парламентських системах2 В кожному разі, поправки, прийняті одноголосно в Раді міністрів, не можуть радикально змінити суті пропозицій, яких вони стосуються На засіданні з 15-ти учасників дуже важко досягти одноголосно позиції, а тому на практиці Рада має очікувати від Комісії зміненої пропозиції, яка може и виправити або й відхи лити в будь який момент, перш ніж буде прийнято остаточне рішення Можливості вносити зміни та знімати їх дозволяють Комісії краще зберігати власну автономію і спільні інтереси, за

безпечуючи широке поле для оцінювання дотичних інтересів,

прямо чи опосередковано пов’язаних із и ініціативами

Кожна пропозиція має містити вказівки на “юридичну ос

нову”, тобто на статтю угоди, на якій вона базується Юридична

основа принципово важлива для перевірки лептимності певного

¦

акту й правильності застосованої процедури Вибір юридичної бази набуває особливого значення в міжшституційних вщноси нах між Єврокомісією, Радою міністрів і Парламентом, адже від неї залежить спосіб голосування в Раді (одностайно чи кваліфікованою більшістю) та роль Парламенту (проста консультація чи спільне рішення) Надання законодавчих повноважень Парламенту через Єдиний Європейський Акт (1987) і особливо через Маастрихтську (1992) та Амстердамську угоди (1997) зро било вибір юридичної бази одним із найсуперечливіших пунктів інституційної системи Співтовариства — з позиції як юридичної, так і політичної Суд ЄС мав нагоду наголосити, що вибір юри дичної бази має відбуватися на підставі об’єктивних, а не суб’єктивних, критеріїв3, а також що з двох юридичних основ, які передбачають різний ступінь участі Європейського Парламенту в нормативній процедурі, слід віддавати перевагу тій, яка краще захищає його компетенції4 Втручання Суду передбачене, аби перешкодити спробі будь якої інституції привласнити більше влади, ніж це юридично передбачено, дбаючи, між іншим, про принцип, згідно з яким кожна з інституцій мусить діяти в межах повноважень, передбачених для неї Угодою (стаття 7/1) Зго дом, після запровадження принципу субсидіарності, Комісія зо бов’язалася обґрунтовувати відповідність цьому принципу кож ноі своєї пропозицій До пропозицій Єврокомісії мають також бути додані картки, звані цільовими картками (фр fiches dfimpact), з відомостями про наслідки пропозиції для фінансової сфери, малих і середніх підприємств та довкілля

Слід уточнити, що останні поправки де в чому змінили право законодавчої ініціативи Комісії Головною інновацією стало по ложення, запроваджене в Маастрихтській угоді На підставі статті 192/2 “Європарламент може робити запит до Комісії, аби вона представила адекватні пропозиції з питань, з яких він вважає за необхідне виробити певний новий акт Співтовариства з метою впровадження положень цієї угоди”

Таким чином, Європарламентові було надано повноваження, схоже на те, яке вже мала Рада, а саме, що він

“може робити запит до Єврокомісії розпочати всі дослідні заходи які вона вважатиме необхідними для досягнення спільної мети, й надати їй відповідні пропозиції (стаття 208)

Як це часто трапляється у Співтоваристві, котре діє також і неформальними шляхами, що врешті-решт набувають юридич ного забезпечення, Маастрихтська угода лише кодифікувала практику, наявну від певного часу, зокрема, в промисловому й соціальному секторах У фінансовій сфері Комісія поділяє функ цію законодавчої ініціативи з Європейським Центробанком, тоді як у межах повноважень третього стовпа функцію законодавчої ініціативи мають Єврокомісія та держави члени У цьому остан ньому випадку слід відзначити також тенденцію до “союзнепня”, тобто до того, аби підпорядкувати процедурам першого стовпа, а отже, передати Комісії, традиційну монополію законодавчої іні ціативи По завершеній перехідного періоду Єврокомісія матиме виняткове право на законодавчу ініціативу в сфері надання при тулку, біженців, імміграції, контролю за зовнішніми кордонами та в іалузі візової політики Ідеться про надзвичайно важливі речі, тісно пов’язані з традиційними уявленнями про державну суверенність (статус осіб, становище іноземців, контроль за кордонами) надання центральної ролі Комісії в цій галузі над звичайно промовисте й відкриває нові перспективи у сфері, якою до 1992 року керували винятково уряди держав, за паяв ності слабких форм діалогу й координації

На практиці виконання права законодавчої ініціативи стало вихідним пунктом для тісної співпраці між Радою, Парламентом і Комісією, що сприяє взаємовпливу всіх трьох установ Євро комісія перебуває в постійних контактах з національними представниками через щільну мережу консультативних комітетів і робочих груп, вона часто знаходить у європейських парламента

рях ефективних спільників в обстоюванні союзних інтересів Перефразуючи Вальтера Гальштайна, першого голову Комісії, можна сказати, що рішення у Співтоваристві є наслідком і цього “постійного діалогу” між трьома установами

З іншого боку, Рада виявляє щораз більшу тенденцію об межити право законодавчої ініціативи Єврокоміси Держави члени, які здійснюють головування в Раді, подають і забезпечу ють прийняття численних висновків і резолюцій, що, не маючи юридичної ваги, однак, виявляють цілком конкретні політичні и законодавчі орієнтації, надзвичайно звужуючи поле для маневру Єврокоміси