ВСТУП
За оцінками експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), стан здоров’я людини великою мірою залежить від способу життя, в тому числі від харчування. Світовий досвід свідчить, що нераціональне та незбалансоване харчування є одним з найважливіших факторів ризику у виникненні серцево-судинних та онкологічних захворювань, діабету, ос- теопорозу, карієсу, виснаження та інших патологічних станів.
Це було підтверджено на Самміті Тисячоліття, який проходив у Йоганнесбурзі у вересні 2002 року. На Самміті проголошено 8 найважливіших першочергових цілей у розвитку людства до 2015 року, з яких, зокрема, на забезпечення добробуту та харчування населення спрямовані на викорінення злиднів і голоду і продовольче забезпечення.Питанням харчування людства було присвячено також Римську міжнародну конференцію, П’ятдесят третю та П’ятдесят п’яту (2000 і 2002 роки) сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, Глобальний форум з питань продовольства (2002 рік).
На світовому рівні визначено основні проблеми у сфері харчування, що потребують розв’язання, зокрема: наявність харчових продуктів у достатній кількості; доступність харчових продуктів для всіх верств населення; безпечність харчових продуктів для здоров’я; раціональне харчування.
Проблема продовольчої безпеки України в період трансформації її економічної системи та соціального устрою на засадах ринкових відносин є тією сферою суспільного буття, що не втрачає актуальності на будь-яких стадіях трансформаційного періоду її розвитку. Наявність як позитивних, так і негативних тенденцій у сфері виробництва і рівня споживання продовольства мають безпосередній вплив на стан добробуту і рівня життя всього населення України. В даній сфері різновекторні процеси, що притаманні розвитку економіки країни, діють на всі складові народногосподарського комплексу, але особливо важливими є чинники, що впливають на розвиток продуктивних сил народногосподарського комплексу, зокрема тих факторів, що відносяться до сфери забезпечення продовольчої безпеки.
Україна відноситься до країн, в яких адміністративно-територіальні інституції володіють структурними складовими з розвинутим продовольчим комплексом і яким притаманні як позитивні, так і негативні явища у забезпеченні продовольчої безпеки на відповідній території, але кожна з них має суттєві відмінності і особливості свого розвитку.
Враховуючи позитивні зрушення в українському суспільстві протягом останніх років, наслідком яких є розвиток фермерських структур і інших суб’єктів сільськогосподарського виробництва різних форм власності, проблема розробки засад забезпечення продовольчої безпеки особливо актуальною.Питаннями вирішення продовольчої безпеки займалась потужна когорта вчених, які внесли посильний вклад у розробку теоретико-методичних основ та прикладних аспектів цієї проблеми, серед яких можна виділити В. І. Суперсона, П. П. Борщевського, О. Д. Гудзин- ського, О. І. Гойчук, Б. М. Данилишина, М. І. Долішнього, С. І. Дорогунцова, Р. А. Івануха, А. С. Лисецького, І. І. Лукінова, М. М. Паламарчука, М. Д. Пістуна, Д. К. Прейгера, П. Т. Саблука, М. Й. Хорунжого, О. М. Шпичака, Л. Г. Чернюк, М. Г. Чумаченко, В. В. Юр- чишина та інших. Серед зарубіжних науковців слід відзначити В. Агаєва, Л. Абалкіна, І. Богданова, А. Богомолова, З. Іл’їну, Б. Кумахова та інших. Проте дослідження проблем продовольчої безпеки, з позицій адаптації національного законодавства до вимог правових актів Європейського Союзу ще не була предметом окремого наукового дослідження, що обумовлює новизну та актуальність даної роботи.