Європейський Союз

Питанням продовольчої безпеки у політиці Європейського Союзу приділяється надзвичайно багато уваги. Ще у Договорі про заснування Європейської Спільноти було визначено, що діяльність Спільноти охоплює, зокрема, спільну політику в сфері сільського господарства і рибальства, сприяння досягненню високого рівня здоров’я та сприяння посиленню розвиткові прав споживачів.

Однак, не зважаючи на той факт, що вказані Директиви відіграли безсумнівно позитивну роль у підвищенні безпеки продуктів харчування, коло їх регулювання охоплювало лише окремі питання продовольчої безпеки. Це викликало необхідність розробки і затвердження правових актів в інших сферах безпеки харчування, їх постійному оновленню відповідно до результатів наукових досліджень. У 70-х роках значна увага приділяється безпеці матеріалів, що контактують із харчовими продуктами. Так, Директива 76/893/ЄЕС визначила, що матеріали та предмети не повинні передавати харчовим продуктам будь-яких своїх складників у кількостях, що можуть становити загрозу здоров’ю людини; а Рада згідно з процедурою, передбаченою статтею 100 Договору, ухвалює в Директивах спеціальні положення, що застосовуються до певних груп матеріалів і предметів (окремі Директиви); оскільки ці положення можуть включати окремі обмеження на переміщення певних складників в харчові продукти або на них. Рішенням Комісії 74/234/ЄЕС створюється Науковий Комітет з Харчування.

Регламентом Ради № 123/67/ЄЕС від 13 червня 1967 року про спільну організацію ринку м’яса свійської птиці було створено єдиний ринок щодо такого сектора. Однак, оскільки торгівлі перешкоджали розбіжності між санітарними вимогами стосовно м’яса свійської птиці у державах—членах, імплементація такого Регламенту не мала бажаної дії. Щоб усунути ці розбіжності, належало наблизити положення санітарної політики держав—членів. Предметом вказаного наближення стали, зокрема, стандартизація санітарно-гігієнічних вимог щодо м’яса свійської птиці у бойнях та протягом зберігання і транспортування. Санітарні правила щодо виробництва і розміщення на ринку свіжого м’яса свійської птиці було встановлено Директивою Ради від 15 лютого 1971 року (71/118/ЄЕС).

Директивою Ради 72/462/ЄЕС від 12 грудня 1972 року про проблеми санітарного та ветеринарного огляду при імпорті великої рогатої худоби, свиней та свіжого м’яса з третіх країн було визначено, що м’ясна продукція повинна вироблятися, зберігатися та транспортуватися в умовах, що всіляко відповідають санітарним нормам; а необхідність отримання дозволів установами виробництва та обробки покликана полегшити нагляд за виконанням цих умов.

У наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття приймається низка правових документів, які встановлюють контроль за здоров’ям свиней та крупного рогатого скота, які надавали гарантію безпечності продуктів тваринного походження для споживача. Крім того, ці правові акти регламентували питання реєстрації і захисту здоров’я тварин. Серед правових актів, що приймаються у цей період, необхідно також назвати Директиву Ради 88/657/ЄЕС від 14 грудня 1988 року, яка встановлює вимоги до торгівлі продуктами з рубленого м’яса, м’яса шматками меншими за 100 г та приготованим м’ясом, Директиву Ради від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—членів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107/ЄЕС), Директиву Ради 89/437/ЄЕС від 20 червня 1989 року про гігієну та проблеми здоров’я, спричинені продуктами та розміщенням на ринку яєчних продуктів, Директиву Ради 91/67/ЄЕС від 28 січня 1991 року щодо умов здоров’я тварин, контролю розміщення на ринку водних тварин та продуктів, Директиву Ради 91/492/ЄЕС 15 липня 1991 року, яка встановлює здорові умови для продуктів та розміщення на ринку живих двостулкових молюсків, Директиву Ради 91/493/ЄЕС від 22 липня 1991 року, яка встановлює здорові умови для продукції та розміщення на ринку рибних продуктів, Директиву Ради 91/494/ЄЕС від 26 червня 1991 року, про здоров’я тварин керуючись торгівлею всередині Спільноти також імпортом з третіх країн свіжого пташиного м’яса, Директиву 91/495/ЄЕС від 27 листопада 1991 року, яка стосується здоров’я населення та проблем здоров’я тварин, спричинених продукцією та розміщенням на ринку кролятини та фермерського м’яса, Директиву 92/45/ЄЕС від 16 червня 1992 року про здоров’я населення та проблеми здоров’я тварин пов’язані з вбиванням диких видів та розміщенні на ринку м’яса диких тварин, Директиву 92/46/ЄЕС від 16 червня 1992 року, яка встановлює правила по здоров’ю для продукції та розміщення на ринку сирого молока, топленого молока та молочних продуктів. Однак контроль за додержанням ветеринарного законодавства покладався на відповідні національні органи.

Директивою Ради 93/43ЄЕС від 14 червні 1993 року про гігієну харчових продуктів було встановлено загальні правила гігієни для харчових продуктів та відповідно до цих правил процедури контролю. Досвід показав, що ці правила та процедури становлять стійку основу для гарантування безпеки харчових продуктів. В контексті спільної сільськогосподарської політики було прийнято багато Директив, які встановлюють специфічні правила охорони здоров’я для виробництва і розміщення на ринку продуктів. Ці правила охорони здоров’я зменшили торгові бар’єри для зазначених продуктів, сприяючи створенню внутрішнього ринку із забезпеченням високого рівня захисту громадського здоров’я. Таким чином, відбулося спрощення адміністративних процедур щодо переміщення продуктів харчування і продовольчої сировини у межах Співтовариства з одночасним встановленням вимог до безпечності і якості означеної продукції. Однак протягом наступних років відбулося кілька подій, які засвідчили певну недосконалість положень європейського законодавства в сфері безпеки харчування: отруєння діоксанами, спалахи енцефалопатії великої рогатої худоби, ящуру, сальмонельозу і лі- стерії.