1.2. Україна

Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека. Для України проблема продовольчої безпеки набуває особливої гостроти, що пов’язано з подіями в ХХ столітті, протягом якого народ нашої держави пережив кілька революцій, війн, голод у 30-х і 40-х роках, черги за продуктами у 80-х роках, радіоактивне забруднення значної території країни внаслідок Чорнобильської аварії, відсутність повноцінного харчування у більшої частини населення через бідність у 90-х роках минулого століття.

Проблема продовольчої безпеки, як справедливо зазначає О. І. Гойчук, не має кон’юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки [1]. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах ЄС.

Швидкі зміни економічної і політичної ситуації в світі, тенденції розвитку світового сільського господарства та складність вирішення продовольчої проблеми на міжнародному рівні вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки. Україна має чітко визначити параметри продовольчої безпеки і на цій основі розробити стратегію та напрями розвитку агропромислового комплексу з урахуванням раціонального використання його потенціалу та посилення експортної орієнтації.

Перехід до ринкової економіки, реформування аграрного сектора відповідно до вимог економічних законів ринку зумовлюють особливу увагу до формування системи продовольчої безпеки в нових умовах. Саме нині, коли особливо чітко проглядаються як недоліки та помилки в аграрній реформі, так і елементи тих позитивних результатів, заради яких здійснювалися кардинальні економічні перетворення, актуальним є питання розроблення наукових засад формування системи продовольчої безпеки країни, яка відповідає принципам функціонування ринкової економіки і яка, як пріоритет агропродовольчої політики держави, має визначати напрями її здійснення.

Необхідність визначити стратегічні напрями агропродовольчої політики держави, що забезпечує ефективний розвиток агропромислового комплексу як основи продовольчого забезпечення населення відповідно до раціональних норм харчування на основі підвищення фізичної і економічної доступності продуктів харчування різних соціальних груп населення, вимагає розроблення відповідних теоретико-методологічних основ продовольчої безпеки, формування її концепції, кількісних та якісних параметрів продовольчої безпеки, організаційно- економічних і соціальних механізмів забезпечення.

Правове регулювання безпеки продуктів харчування здійснюється відповідно до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про дитяче харчування», «Про ветеринарну медицину», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про пестициди та агрохімікати», «Про захист рослин», «Про захист прав споживачів» та інших, низки підзаконних нормативно-правових актів, в яких регламентуються питання продовольчої безпеки.

Розвиток спеціального законодавства України в сфері безпеки та якості харчових продуктів розпочався у 1992 році, з прийняттям Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 року № 2498-XII, який визначає загальні правові, організаційні та фінансові засади функціонування ветеринарної медицини, вимоги щодо ветеринарно-санітарної якості та безпеки продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, охорони довкілля, а також повноваження державних органів, права і обов’язки юридичних та фізичних осіб у сфері забезпечення ветеринарного і епізоотичного благополуччя, карантину тварин, здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду. Вказаний Закон останнім часом викликав багато нарікань правознавців та практиків з приводу його невідповідності міжнародним та європейським стандартам, і Законом України № 361-V від 16.11.2006 року його було викладено у новій редакції.

У 1997 році було прийнято Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР (у чинній редакції Закону України № 2809-IV від 06.09.2005 року він має назву «Про безпечність та якість харчових продуктів»).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 332-р було затверджено Концепцію поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення. У Концепції зазначається, що харчування населення є глобальною соціально-економічною проблемою, розв’язання якої потребує консолідації зусиль на світовому, національному та регіональному рівні.

За даними Держкомстату (2003 рік), найбільша частка сукупних витрат домогосподарств припадає на харчування (близько 62 відсотків), але рівень споживання ними основних харчових продуктів залишається низьким, а раціони харчування — незбалансованими. Порівняно з 2000 роком на 10—15 відсотків скоротилося споживання м’ яса, овочів, фруктів, яєць. При цьому фактичне споживання цих біологічно цінних продуктів залишається нижче фізіологічних норм. У той же час збільшилося споживання картоплі та рослинних жирів (на 10—15 відсотків).

Такі порушення режиму харчування у поєднанні з гіподинамією є основною причиною розвитку ожиріння (за останні 10 років майже у 2 рази).

Загальнодержавними на сьогодні є проблеми туберкульозу, хвороб органів травлення, новоутворень, ендокринних захворювань і порушень обміну речовин, патології вагітних та ряду інших захворювань, розв’язання яких неможливе без поліпшення харчування населення.

Зростає кількість хворих, які страждають на хронічну патологію, хвороби з обтяжливим перебігом, що потребує особливо витратних технологій лікування.

Особливе занепокоєння викликає стан харчування дітей. Сучасні наукові дослідження підтверджують, що завдяки повноцінному харчуванню у дитячому віці формуються механізми, які зумовлюють стан здоров’я у майбутньому.

Досвід багатьох країн світу свідчить, що спрямоване на забезпечення всіх груп населення повноцінне, раціональне харчування дає позитивні результати в зниженні рівня захворюваності та поліпшенні показників його здоров’я.

Метою Концепції є забезпечення зміцнення та збереження здоров’я населення, здійснення профілактики захворювань, пов’язаних з порушенням харчування, поліпшення демографічної ситуації в Україні.

Держава відповідальна за створення соціально-економічних умов, за яких людина може задовольнити свої потреби у повноцінному харчуванні, а також забезпечення функціонування дієвої системи контролю і нагляду за якістю та безпекою продовольчої сировини і харчових продуктів.

Предметом особливої уваги з боку держави є раціональне харчування дітей, як і стан їх здоров’я.

Одним із найважливіших є принцип розвитку найбільш перспективних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень з метою розширення знань про функції їжі, особливості її біологічної дії на організм, потреби людини в харчових речовинах та енергії, про новітні технології виробництва харчових продуктів, продовольчої сировини тощо.

Для досягнення поставленої мети необхідно створити відповідні соціально-економічні умови, зокрема: забезпечити доступність харчових продуктів у достатній кількості і в широкому асортименті для всіх верств населення; забезпечити функціонування ефективної державної системи контролю за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини;

— здійснювати систематичне вивчення стану харчування дитячого і дорослого населення; підвищити рівень культури харчування з урахуванням національних традицій і світового досвіду; посилити пропаганду серед населення принципів раціонального харчування; збільшити обсяги використання у вітчизняному виробництві харчової продукції високоякісної сировини і мінімізувати використання з цією метою генетично модифікованої сировини.

Виконання завдань, спрямованих на досягнення мети Концепції, можливе шляхом: у сфері забезпечення доступності харчових продуктів у достатній кількості: поступового зростання розміру мінімальної заробітної плати, стипендій, пенсій та купівельної спроможності населення; забезпечення функціонування системи надання адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення, дітям, вагітним, людям похилого віку та певним категоріям непрацездатних громадян; забезпечення повноцінним харчуванням у навчальних закладах дітей із сімей, які потребують соціальної допомоги, та реабілітації дітей у закладах цілодобового перебування (будинки дитини, дитячі будинки, інтернати, притулки тощо); забезпечення гарячим харчуванням усіх дітей у загальноосвітніх навчальних закладах; у сфері розвитку вітчизняного виробництва харчових продуктів та продовольчої сировини: удосконалення технологій виробництва та обігу харчових продуктів; розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів (насамперед для дітей) з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства; розроблення економічних заходів стимулювання виробництва продуктів з високою харчовою та біологічною цінністю; у сфері забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини: функціонування дієвої системи контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини на всіх етапах їх виробництва та обігу; гармонізації вимог законодавства з питань якості та безпеки продовольства з міжнародними (ВООЗ, ФАО, ВТО, ЄС); законодавчого врегулювання питань виробництва та обігу продовольчої сировини, отриманої з використанням біотехнологій, у тому числі з генетично модифікованої, а також харчових продуктів та кормів для продуктивних тварин, вироблених з її використанням; створення сучасної інструментальної та аналітичної бази контролю якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини; впровадження систем перевірки якості на виробництвах харчових продуктів і продовольчої сировини; впровадження сучасних технологій та обладнання, що виключають можливість бактеріального, хімічного і фізичного забруднення; у сфері виробництва продовольчої сировини: більш тісної співпраці сільського господарства з харчовою промисловістю; створення високопродуктивних та екологічно збалансованих агроекосистем, що забезпечить підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва; визна- чення сприятливих сировинних зон для виробництва продуктів дитячого харчування та інших спеціальних харчових продуктів; удосконалення технологій переробки та зберігання продовольчої сировини з метою досягнення максимального збереження її якості та зменшення втрат біологічної цінності; розвитку вітчизняного виробництва вітамінів, преміксів, мінеральних та інших харчових речовин для збагачення ними харчових продуктів; створення виробництва харчового білка і білкових сполук для збагачення ними харчових продуктів; сприяння розробленню нового покоління діагностичних і лікувальних засобів, переважно на біологічній основі, для боротьби з поширенням хвороб сільськогосподарських тварин, у тому числі вірусного походження; сприяння розробленню нових технологій з метою збільшення виробництва збалансованих кормів для тваринництва; розроблення новітніх безвідходних технологій, у тому числі виробництва повноцінних продуктів харчування і високоякісних кормів для тваринництва; у сфері виробництва харчових продуктів: розвитку виробництва продуктів з високою харчовою і біологічною цінністю, в тому числі збагачених макро- та мікронутрієнтами; створення виробництва продуктів дитячого харчування, у тому числі ентеральних; створення технологій виробництва якісно нових спеціальних харчових продуктів з цілеспрямовано зміненим хімічним складом (для окремих вікових груп, для профілактики захворювань і підвищення стійкості організму до негативного впливу довкілля з різними видами забруднювачів, для спортсменів, військовослужбовців та певних груп населення, що перебувають в екстремальних умовах); у сфері забезпечення раціонального харчування населення: вивчення стану фактичного харчування; проведення моніторингу стану інфекційної та неінфекційної захворюваності, пов’язаної з харчуванням; забезпечення систематичного перегляду норм фізіологічних потреб населення в основних харчових речовинах та енергії; надання державної підтримки грудного вигодовування; здійснення заходів, спрямованих на профілактику та ліквідацію дефіциту вітамінів, макро- і мікроелементів; розроблення науково обґрунтованих раціонів харчування дітей у загальноосвітніх навчальних та оздоровчих закладах; здійснення аліментарної профілактики професійних захворювань у категорій осіб, що працюють у шкідливих умовах; здійснення профілактики інфекційних та неінфекційних хвороб, пов’язаних з харчуванням; розроблення науково обґрунтованих раціонів харчування хворих; визначення та забезпечення державної підтримки перспективних напрямів наукових досліджень у сфері раціонального харчування; створення відповідного кадрового потенціалу з питань у сфері нут- риціології та дієтології; відновлення української школи лікарів-дієтологів та мережі кабінетів дієтології; відновлення елементів дієтичного харчування у закладах громадського харчування; створення національного довідника з питань хімічного складу харчових продуктів; розширення пропаганди серед населення принципів раціонального харчування; підвищення рівня культури харчування з урахуванням національних традицій і світового досвіду; у сфері підвищення культури харчування та пропаганди принципів раціонального харчування: поліпшення інформування населення з питань культури харчування; розроблення програм навчання для спеціалістів у галузі медицини, освіти, громадського харчування, виробництва харчових продуктів; включення питань раціонального харчування і здорового способу життя до навчальних програм у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах; створення освітніх програм для масового інформування населення; створення інформаційно-видавничих програм, організація науково-популярних видань.

Визначною подією у розвитку національного законодавства в сфері харчування стало прийняття Закону України «Про дитяче харчування» від 14.09.2006 № 142-V Цей Закон визначає стратегічні загальнодержавні пріоритети у сфері забезпечення грудних дітей та дітей раннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим харчуванням з метою реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я і життя, а також організаційні, соціальні та економічні засади державної політики у цій сфері.

Однак, не зважаючи на наявність достатньої кількості законів та чисельних підзаконних нормативних актів в сфері безпеки харчування, сьогодні спостерігається наявність невідповідності багатьох положень національних правових актів вимогам європейського законодавства, що спричинює труднощі під час експорту української харчової продукції та гальмує інтеграційні процеси, пов’язані з європейським вибором України. Сутність цих суперечностей буде викладено у наступних розділах цього науково-практичного посібника.