ВИМОГИ ЩОДО РІВНОЦІННОСТІ В ОПЛАТІ
У.справі Murphy6 розглядалося питання стосовно жінок, які виконують роботу, пов'язану з наданням важливіших послуг. Європейський суд визнав, що жінка може вимагати однакової заробітної платні, але не більшої за чоловіка, який виконує менш значну роботу.
Ст.119 (ЄС) не вимагає чіткої взаємодії між послугами і заробітною платнею, тільки щоб жінки отримували платню на рівні будь-якого чоловіка, чию працю можна порівняти.
1 Справа С-36/90, Botel [1992] ECR 1-3584.
2 Справа С-2262/88, Barber [1990] ECR I-1889 at 1950. Див. також
справу С-33/89, Kowalska [1990] ECR I-2591.
3 Справа 171/88, Rinner - Kuhn [1989] ECR 2743. Див. також справу
С-360/90, в якій компенсацію за відвідування підготовчих курсів було вклю
чено до платні.
4 Справа 43/75, Defrenne v. SABENA [1976] ECR 455.
290
1 Справа 129/79, Macarthys Ltd v. Smith [1980] ECR 1275.
2 Справа 143/83, Commission v. Denmark [1983] ECR 427.
Van Gerven AG підтвердила цю точку зору у справі С-200/91, Russell [1994] ECR I-4389.
4 Справа 129/79, ECR 1275 - 1289.
5 Справа 177/88, Dekker [1990] ECR 1-384.
' Справа 157/86, Murphy [1988] ECR 673.
291
У справі Дефрен суд зробив заяву, що тільки вторинне законодавство Співтовариства може захистити вимоги про рівноцінність в оплаті. Проте здається, що після розгляду справи Jenkins1 суд визнав саме рівноцінну роботу, а не тільки ідентичну працю основою для позову відповідно до ст. 119. Він виніс рішення, що Директива 75/117 (ЄС) щодо однакової оплати не запровадила нових прав і не змінила обсягу дії ст.119 (ЄС), проте сприяла її впровадженню. У справі 69/802 суд висловився чіткіше: "Ст.1 Директиви пояснює, що концепція "однакової роботи", яка міститься у § 1 ст.119 Договору, передбачає випадки "роботи, яка є рівноцінною"3. У справі Murphy така концепція поширювалась на поняття "принаймні рівноцінна робота".
Позивачами були робітниці фабрики технічного забезпечення телефонного зв'язку, які отримували меншу заробітну платню, ніж чоловік, який працював на складі запасних частин. Ірландський урядовець, котрий відповідає за рівноправність, вирішив, що робота позивачок є більш важливою і тому не є "подібною роботою" (рівноцінною роботою) за ірландським законодавством. Отже позивачки програли справу, проте Верховний суд Ірландії надіслав справу до Європейського суду, який на основі принципу "a fortiori" прийняв рішення, що в даному випадку має бути застосована ст.119 (ЄС). Якщо вона стосувалась однакової оплати за рівноцінну роботу, то її слід дотримуватися суворіше, коли позивач отримував меншу оплату за важливішу роботу, ніж відповідний чоловік. Рішення суду базувалося також на принципі ефективності. Тобто якщо ці обставини не були б передбачені у ст.119, роботодавці могли б ухилятися від виконання принципу рівної оплати, вимагаючи від працівників однієї статі виконання більшого обсягу обов'язків, ніж від іншої, і таким чином це дозволило б роботодавцю безкарно зменшувати заробітну платню. Згідно Директиви щодо однакової оплати праці Європейский суд у справі 61/814 визнав, що будь-хто "має право заявити у відповідному органі влади, що його робота є рівноцінною роботі іншого".1 Справа 96/80, Jenkins [1981] ECR 911.
2 Справа 69/80, ECR 767 at 790 - 791.
3 Справа 96/80, Jenkins [1981] ECR 911.
4 Справа 61/81, Commission v. United Kingdom [1982] ECR 2601.