Виключне положення Мета

Даний пункт є визначальним, оскільки дозволяє країнам- членам застосовувати відповідні заходи з метою захисту своїх інтересів. Країни-члени мають застосовувати усі можливі заходи для заборони чи обмеження випуску на ринок товарів з маркуванням СЕ або ж вилучення їх з ринку, якщо ці товари можуть нести загрозу безпеці та здоров’ю людини чи іншим суспільним інтересам, визначеним відповідними директивами.

Виключне положення є способом забезпечення однорідності ринкового нагляду на всій території ЄС. Дане положення дозволяє виносити на рівень Співтовариства рішення країни-члена щодо товару, що вважається небезпечним, шляхом надсилання через Комісію повідомлення іншим країнам-членам, яким, таким чином, надається можливість застосовувати такі ж заходи на своїй території.

Виключне положення являє собою право країни-члена обмежити свободу руху товару чи випущення товару на ринок. Формально, виключне положення - це порядок, згідно з яким відповідність є умовою законності застосування заходів на національному рівні, які відступають від права на продаж товарів на ринку та свободи руху товарів.

У кожній із директив „Нового підходу” зазначено наступне виключне положення: якщо держава вважає, що певний товар із маркуванням СЕ становить небезпеку для людей, домашніх тварин чи власності, вона вдається до необхідних заходів шляхом заборони випущення товару на ринок чи обмеження його продажу. Ця країна має повідомити про такі заходи Комісію, яка (за умови визнання правомірності такої ініціативи з боку цієї країни) після консультацій з Постійним Комітетом звертається до інших країн-членів з метою застосування ними, у свою чергу, подібних заходів.

2. Гіпотеза ймовірності

На основі даного положення країна-член, що застосовує обмежувальні заходи щодо зазначених товарів, має повідомити про ці заходи Комісію, на яку покладено функцію винесення рішення щодо доцільності застосування таких заходів.

Причинами, через які товар може не відповідати основним вимогам щодо безпеки, можуть бути:

• нездатність товару відповідати основним вимогам певної секторальної директиви;
• невірне застосування стандартів. Якщо товар супроводжується певною сертифікацією (сертифікат чи знак відповідності, результати тестів тощо), виданою незалежним органом чи самим виробником, країна має застосувати необхідні заходи. Вона повинна повідомити Комісію та інші країни-члени, відповідно;
• недоліки у самих стандартах. У такому випадку країна- член чи Комісія проводить консультації із Постійним Комітетом, який негайно винсить рішення. В залежності від цього рішення Комісія повідомляє країни-члени про необхідність вилучити стандарт чи залишити його в дії. Коли це необхідно, відповідному органу стандартизації видається новий мандат.