ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЄС

Незважаючи на те, що про верховенство права ЄС безпосередньо у Договорі не йдеться, Європейський суд сформулював цей принцип, виходячи з зобов'язання забезпечувати застосування права ЄС, що міститься у ст.5 (ЄС)2.

У вищезгаданій справі Ван Генд єн Лоос право Співтовариства розглядалось як правопорядок, окремий від країн — членів Є С Однак у справі 6/643 було запроваджено доктрину верховенства. Ця справа стосувалась колізій, що виникли між деякими положеннями Договору та законом Італії про націоналізацію електричної компанії, прийнятим пізніше. У міланському суді відповідач пан Коста, викликаний за відмову сплатити свій рахунок (символічну суму 1925 ліри, або приблизно 1 долар США), доводив, що компанія порушила законодавство ЄС. Позивач вважав, що "lex posterior" (італійський закон стосовно націоналізації електричної компанії), був прийнятий пізніше, ніж італійський акт про ратифікацію, який інкорпорував право ЄС. Отже, перший мав пріоритет. Італійський суд направив до Європейського суду і до власного

1 119631 ECR 1 at 12.

Див. нижче. 3 Справа 6/64, Costa [1964] ECR 585.

52

конституційного суду запит щодо пріоритетності права. Цього разу Європейський суд чітко підтвердив принцип верховенства, пославшись на справу Ван Генд: країни ЄС "обмежили свої суверенні права". Звернувшись до Договору, він заявив, що ст.189 (ЄС) вказувала на передачу повноважень інститутам Співтовариства; ст.5 (ЄС) наголошувала на зобов'язанні країн-членів дотримуватися законодавства ЄС. Суд дійшов висновку: "Інтегрування до права кожної країни ЄС положень, які вироблені у Співтоваристві і відповідають духу Договору, унеможливлює пріоритетність односторонніх заходів над правовою системою, визнаною на основі взаємності.

Отже законодавство, що створюється на підставі Договору, є самостійним джерелом права і не може через його оригінальну і своєрідну природу, внутрішні законодавчі акти тлумачитися у будь-якій формі без того, аби не позбавити його особливостей права ЄС і не поставити під сумнів юридичну базу Співтовариства".

У справі 11/701 колізія виникла між регламентом ЄС та положеннями конституції Німеччини. Позивач оскаржував положення регламенту, що ніби-то порушує принцип пропорційності, закладений у конституції Німеччини, і на цій підставі вимагав його скасування. Звичайно, будь-який закон, що порушує конституцію, є недійсним, оскільки в ієрархії юридичних норм конституція займає вищий щабель і є законом прямої дії. Право ЄС було інкорпоровано у законодавство Німеччини через закон і ратифікаційний акт. У конституції ж не існувало положення, що право ЄС може мати переважну юридичну силу: ст.24 передбачала лише передачу суверенних повноважень міжурядовим інститутам. Отже перед судом (адміністративний суд м. Франкфурта) постало питання: якщо існує протиріччя між регламентом і конституцією Німеччини, то чому належить пріоритет? Німецький суддя звернувся за роз'ясненням одночасно до Європейського суду та власного конституційного суду. Європейський суд прийняв з цього приводу дуже жорстку постанову. Правочинність законодав-

1 Справа 11/70, Internationale Handclsgesellschaft [1970] ECR 1125.

53

чого акта ЄС не можна оцінювати з точки зору національного законодавства.

"...Право, яке виникло на підставі Договору, не може нехтуватися у суді на основі норм національного законодавства будь-якої природи, законність актів Співтовариства, їхня дія на території будь-якої країни-члена не може ставитися під сумнів на підставі тверджень, що вони обмежують фундаментальні права, сформульовані у конституції країни, або принципи конституційного ладу країни".

Значення верховенства європейського права чіткіше визначено у справі Simmenthal1.

"Згідно принципу верховенства права ЄС співвідношення між положеннями Договору та заходами прямої дії інститутів Співтовариства, з одного боку, і національним законодавством країн-членів, з другого, є таким, що ці положення і заходи автоматично заперечують застосування будь-яких положень чинного національного законодавства, що їм суперечать, не тільки після набуття чинності, але, оскільки вони є складовою частиною і мають пріоритетність у правопорядку, що застосовується на території країн ЄС, також перешкоджають фактичному схваленню нових національних заходів до тієї міри, до якої вони можуть бути несумісними з положеннями Співтовариства". У цьому випадку Європейський суд заклав нову правову базу у фундамент принципу верховенства.

Верховенство пов'язане з процедурою звернення ст.177 (ЄС). Як зауважив Європейський суд, для ефективності такої процедури відповідь на звернення повинна застосовуватися у національних судах. Це було б неможливо в разі, якщо б право ЄС не мало верховенства над національним законодавством. Суд наполягав на зобов'язанні національних судів застосувати право ЄС в усій повноті, особливо застерігав від ігнорування будь-якої норми національного законодавства, що може зашкодити судовому захисту прав фізичних осіб.

Зобов'язання про ігнорування суперечливого національного законодавства було чіткіше унаочнено у справі Factortame2.

1 Справа 106/77, Simmenthal [1978] ECR 629.

2 Справа С-213/89, R.Secrctary of State for Transport, ex parte Factortame

Ltd [1990] ECR 1-2433.

54

Вкотре було підкреслено, що основою для прийняття свого рішення Європейський суд визначив важливість забезпечення як ефективності права ЄС в цілому згідно ст.5 (ЄС), так і процедури звернення відповідно до Ст.177 (ЄС). Країни-члени не повинні застосовувати будь-яку норму, що перешкоджає ефективному впровадженню процедури звернення.

"Необхідно додати, що максимальному застосуванню права ЄС може заважати саме те, що норми національного законодавства можуть перешкоджати діям суду, який займається вирішенням суперечки в рамках права ЄС, надати тимчасовий судовий захист з метою забезпечення цілковитої ефективності рішення, котре необхідно прийняти з посиланням на права, що відповідають нормам права Є С. Тому суд, що за цих обставин має гарантувати тимчасовий судовий захист, якщо це не передбачається нормою національного законодавства, зобов'язаний не застосовувати таку норму".

Якщо у справі Фактортаме розглядався принцип тимчасового незастосування норми національного законодавства, за деяких обставин верховенство права ЄС може вимагати від країн-членів анулювати закони, що йому суперечать1, а не тільки не застосовувати їх. Існування суперечливого національного законодавства з огляду на юридичну стабільність провокує ситуацію невизначеності, що є неприпустимим явищем. Питання щодо застосування права ЄС або національного законодавства не повинне виникати.

Такий підхід свідчить про непохитну рішучість Європейського суду зберегти принцип верховенства. Яскравим свідченням цього є справа Коста проти ЕНЕЛ. Європейський

Справа 67/73, Commission v. France [1974] ECR 359.

55

суд дуже чітко підтвердив своє формулювання стосовно того, що "сила права ЄС не може змінюватись залежно від рівня поваги до внутрішнього законодавства у країні, без загрози для досягнення цілей Договору", наполягаючи у справі 11/70, що не повинно бути ніяких непорозумінь стосовно пріоритетності. Навіть не найактивніша сфера технічного законодавства Співтовариства розроблена ефективніше, ніж найповажніша національна конституційна норма. У справі Сіменталь суд підтвердив, що незастосування суперечливих норм національного законодавства є завданням для кожного суду або трибуналу будь-якої країни Є С