Велика рогата худоба та свині

Особливості розміщення на ринку та торгівлі великою рогатою худобою та свинями регулюються Директивою 64/432/ЄЕС про проблеми здоров’я, які впливають на внутрішню торгівлю рогатою худобою та свининою в Спільноті та Директивою Ради 97/12/ЄС від 17 березня 1997 року, що вносить зміни та доповнює Директиву 64/432/ЄЕС про проблеми здоров’я, які впливають на внутрішню торгівлю рогатою худобою та свининою в Спільноті.

Рогата худоба та свині, які підпадають під дію Директиви Ради 97/12/ЄС від 17 березня 1997 року, що вносить зміни та доповнює Директиву 64/432/ЄЕС про проблеми здоров’я, які впливають на внутрішню торгівлю рогатою худобою та свининою в Спільноті, повинні: бути суб’єктом: перевірки ідентичності, і клінічної інспекції протягом 24 годин перед відправкою офіційним ветеринаром і не проявити клінічних ознак хвороби; не бути одержані від господарства або з області, які з санітарних причин є забороненими або знаходяться під дією обмеження, яке стосується видів, що утримуються, згідно зі спільнотним і/або національним законодавством; ідентифіковуватися, як передбачено в Директиві 92/102/ЄЕС; не бути тваринами, які повинні бути забиті і не підпадати під обмеження програми викорінювання інфекційних хвороб Держави—члена або регіону; відповідати вимогам статей 4 і 5.

Відповідно до положень ст. 4 Директиви Ради 97/12/ЄС від 17 березня 1997 року, що вносить зміни та доповнює Директиву 64/432/ЄЕС про проблеми здоров’я, які впливають на внутрішню торгівлю рогатою худобою та свининою в Спільноті, рогата худоба і свині, що підпадають під дію цієї Директиви, не повинні жодного разу протягом часу між залишенням господарства походження і досягнення пункту призначення контактувати з парнокопитними тваринами, за винятком худоби, яка має той же санітарний статус.

Відповідно до положень ст. 5 Директиви Ради 97/12/ЄС від 17 березня 1997 року рогата худоба і свині, що підпадають під дію цієї Директиви, повинні протягом транспортування до місця призначення супроводжуватися санітарним сертифікатом зразку 1 або 2, встановленого в Додатку F. Сертифікат повинен складатися з єдиного аркушу або, якщо вимагається більш ніж одна сторінка, бути в такій формі, що будь-які дві або більше сторінок складатимуть інтегроване і неподільне ціле і міститимуть порядковий номер. Сертифікат повинен бути складений у день проведення санітарної інспекції, щонайменше однією з офіційних мов країни призначення. Сертифікат повинен мати силу протягом 10 днів від дати санітарного огляду.

Санітарна інспекція для складання сертифікату здоров’я (включаючи додаткові гарантії) для партії тварин може бути проведена в господарстві походження або накопичувальному центрі. Для цього компетентний орган повинен гарантувати, що будь-яке санітарне посвідчення складається офіційним ветеринаром після інспекцій, візитів і контролю, як зазначено цією Директивою. Повинно прийматись до уваги наступне. Щодо тварин, які надходять із затверджених накопичувальних центрів, така сертифікація повинна бути: на базі службового документа, який містить необхідну інформацію, складеного офіційним ветеринаром господарства походження, або в формі сертифікату зразку 1 або 2 Додатка F відповідно до Секцій А і

B, який належно заповнюється і посвідчується офіційним ветеринаром господарства походження. Щодо тварин, які надходять із затверджених господарств, які беруть участь в мережі нагляду, передбаченій в Статті 14, сертифікація повинна бути: на базі службового документа, який містить необхідну інформацію, складеного офіційним ветеринаром господарства походження, або в формі сертифікату зразку 1 або 2 Додатка F відповідно до Секцій А і B, який належно заповнюється і посвідчується офіційним ветеринаром господарства походження.

Офіційний ветеринар, який заповнює Секцію C сертифікату відповідно до зразку 1 або 2 Додатку F, повинен гарантувати, що рух реєструється в системі Animo у день складання сертифікату.

Тварини, що підпадають під дію цієї Директиви, можуть перевозитись транзитом через накопичувальний центр, розташований в іншій Державі—члені перед тим, як бути доставленими до Держави—члена призначення. У цьому випадку, Сертифікат відповідно до зразку 1 або 2 Додатка F (включаючи Секцію C) повинен бути складений офіційним ветеринаром, відповідальним в Державі—члені, звідки походять тварини. Офіційний ветеринар, відповідальний за транзитний накопичу вальний центр, повинний забезпечити сертифікацію для Держа- ви—члена призначення шляхом складання другого посвідчення, такого як в Додатку F, підтверджуючи це порядковим номером оригіналу і прикріплюючи його до первинного посвідчення або до офіційно підтвердженої копії з нього.

Тварини для скотарства або розведення повинні, на додаток до вищезазначених вимог: залишатися в одному господарстві походження протягом періоду 30 днів перед відвантаженням, або з дати народження в господарстві походження, якщо рік тварин є меншим за 30 днів. Офіційний ветеринар повинен, на базі офіційної ідентифікації і офіційних документах, бути задовольненим тим, що тварини відповідають цим умовам і до того ж походять із Спільноти або імпортовані з третьої країни у відповідності з тваринним санітарним законодавством Спільноти. Проте, у випадку транзиту тварин через затверджений накопичувальний центр в Дер- жаві—члені походження, період, протягом якого відбувається концентрація цих тварин поза господарством походження, не повинний перевищувати шість днів, щодо тварин, які імпортуються з третьої країни в Державу-член, який не є остаточним пунктом призначення, то вони повинні бути перевезеними до Держави—члена призначення якнайшвидше у супроводі посвідчення, складеного у відповідності до Статті 7 Директиви 91/496/ЄЕС щодо тварин, які імпортуються з третьої країни, після прибуття в місце призначення і перед тим, як рухатися далі, повинні виконати вимоги цієї Директиви, і зокрема вимогу розміщення, викладену в першому абзаці, і не можуть бути введеними до стада, доки ветеринар, відповідальний за господарство не з’ясує, що означені не наражають на небезпеку санітарний статус господарства.

Якщо тварина з третьої країни введена до господарства, тварини господарства не може бути проданими протягом 30 наступних вступу днів, якщо імпортована тварина не ізолюється від всіх інших тварин у господарстві.

Рогата худоба для скотарства і розведення повинні, на додаток до вищезазначених вимог: походити з офіційно вільного від туберкульозу стада рогатої худоби, і, у випадку тварин віком більш ніж шість тижнів, реагували негативно на випробування інтрадермального туберкуліну, яке проводиться протягом 30 днів перед залишенням стада походження, у відповідності із Додатком B пункт 32 (d). Це випробування інтрадермального туберкуліну не вимагається, якщо тварини походять з Держави—члена або частини Держави—члена, яка визначена, як офіційно вільна від туберкульозу, або з Держави—члена або частини Держави—члена, яка є частиною затвердженої мережі нагляду; у випадку некастрованих тварин, які виходять з офіційно вільного від бруцельозу стада і віком більш ніж 12 місяців, виявляти показник бруцели нижчий за 30 міжнародних одиниць (IU) аглютинації на мілілітр під час випробування сірковою аглютинацією (або будь-якого випробування, схваленого Постійним Ветеринарним Комітетом (SVC) за процедурою, яка слідує за прийняттям відповідних протоколів), яке проводиться протягом 30 днів, попередніх залишенню стада походження і відповідає Секції А Додатку C. Це випробування сірковою аглютинацією (або будь-якого випробування, схваленого Постійним Ветеринарним Комітетом (SVC) за процедурою, яка слідує за прийняттям відповідних протоколів) не вимагається, якщо тварини з Держави—члена або частини Держави—члена, яка визначена, як офіційно вільна від бруцельозу, або з Держави—члена або частини Держави—члена, яка є частиною затвердженої мережі нагляду;

Крім того, рогата худоба для скотарства і розведення повинні походити з офіційно вільного від ензоотичного тваринного лейкозу стада рогатої худоби і, якщо віком більше, ніж 12 місяців, реагувати негативно на індивідуальний тест, який проводиться протягом 30 днів перед залишенням стада походження і задовольняє вимогам Додатку D.

Рогата худоба для забою повинна, на додаток до вищезазначених вимог, походити від стад, які є офіційно вільними від туберкульоза, офіційно вільно від ензоотичного тваринного лейкозу і, у випадку не кастрованої худоби, від стад, які є офіційно вільними від бруцельозу.

Тварини для забою, які потрапили після прибуття в країну призначення: до різниці, повинні бути забиті якомога швидше, але щонайменше протягом 72 годин після прибуття, в згоді з тваринними санітарними вимогами, або до затвердженого накопичувального центру, повинні бути переміщені після ринку безпосередньо до різниці, щоб бути забитими якомога швидше, але найпізніше протягом трьох робочих днів з дати прибуття в накопичувальний центр, у відповідності з тваринними санітарними вимогами. Між їхнім прибуттям в накопичувальний центр і їхнім прибуттям в різницю вони не повинні контактувати з парнокопитними тваринами, за винятком тих тварин, які задовольняють умовам, викладеним в цій Директиві.

Держави—члени гарантують, що про підозрювану наявність будь-яких хвороб, які наведені в Додатку Е (І) повинно бути обов’язково і невідкладно повідомлено до компетентного органу.

Кожна Держава—член направляє Комісії 31 травня щорічно, і вперше в 1999 році відомості про випадки хвороб, які фігурують у списку в Додатку Е

(І) і будь-яких інших хвороб, які покриваються додатковими гарантіями, передбаченими Спільним законодавством на території Спільноти протягом попереднього календарного року включаючи відомості про чинні програми контролю і викорінювання. Ця інформація повинна базуватися на загальноприйнятих критеріях, які установляються процедурою, передбаченою Статтею 17. Коміссія подає цю інформацію на розгляд Держав—членів в контексті SVC і зокрема може використати це для рішень, які відносяться до викладеного в Додатках А і D.

Держава—член, яка має програму обов’язкового національного контролю за однією з інфекційних хвороб, які фігурують у списку в Додатку Е (II) на всій території або її частині, може представити згадану програму до Комісії, визначаючи зокрема: розповсюдження хвороби в Державі—члені, причини програми, беручи до уваги важливість хвороби і ймовірної вигоди програми відносно її вартості, географічна область, в якій програма буде здійснена, категорії статусу, які застосовуються до тваринного господарства, стандартів, які повинні бути досягнуті в кожній категорії, і випробувальні процедури, які використовуються, процедури контролю програми, результати яких повинні надаватися щонайменше щорічно до Комісії, дії, яка приймаються, якщо, з будь-якої причини, господарство втрачає статус, заходи, які приймаються, якщо результати тестів, які проводяться у відповідності з комплексом програми, позитивні.

Комісія досліджує програми, які представляються Державами-членами. Програми, які підпадають під дію вищезазначених положень, можуть бути схвалені в разі відповідності критеріям, які викладені вище, передбаченою Статтею 17. Відповідно до тієї ж процедури, додаткові гарантії, загальні або обмежені, які можуть вимагатися у внутріспільнотній торгівлі, визначаються в той же час або протягом найпізніше трьох місяцях після схвалення програм. Такі гарантії не повинні перевищувати тих, який Держава—член провадить на національному рівні.

Якщо Держава—член вважає, що її територія або частина території вільна від однієї з хвороб, які внесено до списку в Додатку Е (II), на розгляд Комісії подається відповідна ґрунтовна документація, яка зокрема визначає: природу хвороби і історію її випадків на території, результати наглядового тестування, яке основується на серологічному, мікробіологічному, патологічному або епідеміологічному дослідженні та на основі того, що про хворобу за законом повинно бути сповіщено до компетентних органів влади, період, протягом якого провадився нагляд, де можливо, період, протягом якого вакцинація проти хвороби була заборонена, та географічну область, якої стосувалася заборона, заходи для контролю відсутності хвороби.

Комісія вивчає документацію, яка надається Державами-членами. Додаткові гарантії, загальні або специфічні, які можуть вимагатися в внутрішньоспільнотній торгівлі, визначаються згідно з процедурою, передбаченою Статтею 17. Такі гарантії не повинні перевищувати тих, який Держава—член провадить на національному рівні.

Держави—члени гарантують, що для того, щоб бути затвердженими компетентними органами, накопичувальні центри повинні щонайменше відповідати таким умовам, а саме: бути під контролем офіційного ветеринара, який повинний гарантувати, що, зокрема, положень Статті 4 (1) і (2) додержано; бути розташованими в області, яка не є забороненою або обмеженою відповідним законодавством Спільноти і/або національним законодавством; бути очищеними і дезинфікованими до використання, як вимагається офіційним ветеринаром; вони повинні мати таки ознаки, беручи до уваги тваринну місткість накопичувального центра: споруда призначається виключно як накопичувальний центр, відповідні комплекси для завантаження, розвантаження та відповідне забезпечення житлом відповідного стандарту для тварин, для їх пиття та годування, для надання будь-якого необхідного лікування; ці комплекси повинні бути легкими для очистки і дезинфекції, відповідні інспекційні комплекси, відповідні ізоляційні комплекси, відповідне обладнання для чистки і дезинфікування приміщень і вантажівок, відповідна складська область для корму, сміття та навозу, відповідна система для збирання забрудненої води, — наявність офісу для офіційного ветеринара; приймати тільки тварин, які ідентифіковані та надходять від стад, які є офіційно вільними від туберкульозу, бруцельозу і лейкозу або тварин для забиття, які відповідають умовам, встановленим цією Директивою. До того ж, коли тварини приймаються, власник або відповідальна особа центру повинні гарантувати, що худоба ідентифікована належним чином і супроводжується санітарними документами або відповідними посвідченнями для наявних родів і категорій; регулярно інспектуйтеся для того, щоб з’ясувати, що вимоги для затвердження продовжують виконуватися.

Власник або відповідальна особа накопичувального центра повинні, на основі супроводжувальних документів тварин або ідентифікаційних номерів або міток тварин, записати в реєстрі або базі даних і зберігати протягом щонайменше трьох років таку інформацію: ім’я власника, походження, дати входу і виходу, номера і ідентифікатори рогатої худоби або реєстраційний номер господарства походження або стада походження свиней, які потрапляють в центр і їхнє задеклароване місце призначення, реєстраційний номер перевізника і номер ліцензії грузовика, який доставляє або вивозить тварин з центра.

Компетентний орган надає номер погодження для кожного затвердженого накопичувального центра. Цей дозвіл може бути обмежуватися специфічними родами або тваринами для скотарства і розведення, або тваринами для бойні. Компетентний орган сповіщає Комісію про список ухвалених накопичувальних центрів і будь-які поновлення. Комісія надає цю інформацію Державам-членам в контексті SVC.

Компетентний орган може призупинити або відкликати дозвіл у випадку неузгодження з вимогами цієї Статті або з іншими відповідними положеннями цієї Директиви або інших директив щодо санітарних обмежень. Ухвала може бути відновлена тоді, коли компетентний орган буде переконаний в тому, що накопичувальний центр є в повній відповідності з всіма положеннями цієї Директиви, що застосовуються.

Компетентний орган гарантує, що, чинні накопичувальні центри мають достатню кількість ухвалених ветеринарів, щоб виконувати всі зобов’язання.

Держави—члени гарантують, що перевізники, яких визначено в Статті 5 Директиви 91/628/ЄЕС, повинні виконувати такі додаткові умови: для вантажу худоби вони повинні використовувати транспортні засоби, які: побудовані таким чином, що тваринні фекалії, бруд або харчи не можуть дати течу або випасти із транспортного засобу, очищуються і дезінфіку- ються одразу після кожної транспортної операції з худобою або будь-якою продукцією, яка могла б вплинути на здоров’я тварин і, якщо необхідно, перед будь-яким новим вантажем тварин, використовуючи дезінфікуючи засоби, які офіційно передбачені компетентними органами; повинні мати відповідні комплекси чистки і дезинфекції, які схвалено компетентними органами, включаючи комплекси для збереження бруду і екскрементів, або забезпечити документальне підтвердження, що ці дії виконуються третьою стороною, яка затверджена компетентними органами.

Перевізник має гарантувати, що для кожного транспортного засобу, який використовується для перевезення тварин, ведеться реєстр, що містить щонайменше наступну інформацію, яка повинна бути збережена протягом мінімального періоду трьох років: місця і дати завантаження, ім’я або назва компанії, адреса господарства або накопичувального центра, де тварини завантажуються; місця і дати доставки, ім’я або назва компанії, адреса вантажоодержувача(- чив); рід і число тварин, які перевозяться; дата і місце дезинфекції; дані щодо супровідної документації (порядкового номера, і т. ін.).

Перевізники повинні гарантувати, що вантаж тварин в будь-який момент між залишенням ферми або накопичувального центру і досягнення місця їхнього призначення, не вступає в контакт з тваринами нижчого санітарного статусу.

Держави—члени гарантують, що перевізники надають письмову комерційну декларацію зокрема того, що: всі заходи, необхідні для виконання вимог цієї Директиви, приймаються, і зокрема положення, яке викладається в цій Статті у відношенні до відповідної документації, яка повинна супроводжувати худобу, перевезення тварин довіряється персоналу, які володіють необхідними навичками, професійною компетентністю та знаннями.

Держави—члени гарантують, що всіх дилерів зареєстровано, ухвалено і задокументовано з номером ухвали компетентного органа, і що вони виконують щонайменше такі вимоги: вони повинні торгувати тільки тваринами, які ідентифіковані та надходять від стад, що є офіційно вільними від туберкульозу, бруцельозу і лейкозу або тварин для забиття, які відповідають умовам, встановленим цією Директивою. До того ж, діл ер повинен гарантувати, що худоба ідентифікована належним чином і супроводжується санітарними документами або відповідними посвідченнями для наявних родів і категорій. Проте, компетентний орган може уповноважити торгівлю ідентифікованими тваринами, які не задовольняють умовам, що викладені в першому параграфі, якщо вони безпосередньо направляються до різниці в Державі—члені походження без транзиту через будь-які їхні комплекси, для якнайскорішого забою з метою запобігання поширення хвороб. Повинні бути вжитими всі необхідні заходи для того, щоб гарантувати, що такі тварини, коли вони досягнуть бойні, не контактуватимуть з іншими тваринами і що вони будуть забиті окремо від інших тварин; діл ер повинен на основі супроводжувальних документів тварин або ідентифікаційних номерів або міток тварин, записати в реєстрі і зберігати протягом щонайменше трьох років таку інформацію: ім’я власника, походження, дати покупки, категорії, кількість і ідентифікатори рогатої худоби або реєстраційний номер господарства походження або стада походження придбаних свиней, реєстраційний номер перевізника і/або номер ліцензії вантажівки доставки і вивозу худоби, ім’я і адреса покупця і пункт призначення тварин, копії планів маршруту і/або порядковий номер відповідних гігієнічних сертифікатів посвідчень; якщо дилер утримує тварин у власних приміщеннях, він повинен гарантувати, що: проведена специфічна підготовка відповідального за худобу персоналу в контексті застосування вимог цієї Директиви і в справі піклування і добробуту тварин, огляди і тести худоби проводяться, якщо необхідно, регулярно офіційним ветеринаром, і що всі необхідні заходи приймаються, щоб запобігти поширенню хвороби.

Держави—члени гарантують, що всі приміщення, які використовуються дилером у зв’язку з його діяльністю, зареєстровані і мають номер ухвали компетентного органа, і що вони відповідають щонайменше таким умовам:

(a) вони повинні бути під контролем офіційного ветеринара; вони повинні бути розміщені в областях, які не є під забороною або обмеженням з боку відповідного законодавства Спільноти або національного законодавства; вони повинні мати: відповідні комплекси достатньої місткості і зокрема комплекси інспекції та ізоляційні споруди таким чином, щоб всі тварини могли ізолюватися у випадку раптового початку інфекційної хвороби, відповідні комплекси для розвантаження і, де необхідно, забезпечення житлом відповідного стандарту для тварин, для поїння і годування, для надання їм будь-якого необхідного лікування; ці комплекси повинні бути легкими для очистки і дезинфекції, відповідна складська область для сміття та навозу, відповідна система для збирання забрудненої води; бути очищеними і дезинфікованими перед використанням, як вимагається офіційним ветеринаром.

Компетентний орган може призупинити або відкликати дозвіл у випадку неузгодження з вимогами цієї Статті або з іншими відповідними положеннями цієї Директиви або інших директив щодо санітарних обмежень. Ухвала може бути відновлена тоді, коли компетентний орган буде переконаний в тому, що накопичувальний центр є в повній відповідності з всіма положеннями цієї Директиви, що застосовуються.

Компетентний орган проводить регулярні інспекції для того, щоб з’ясувати, що вимоги цієї Статті здійснюються.

Компетентний орган Держави—члена може застосувати систему мереж нагляду. Система мережі нагляду повинна охоплювати щонайменше такі елементи: стада, власник або будь-яка інша фізична або юридична особа, відповідальна за господарство, ухвалений ветеринар або офіційний ветеринар, відповідальний за господарство, офіційна ветеринарна служба Держа- ви—члена, офіційні ветеринарні діагностичні лабораторії або будь-яка інша лабораторія, яка затверджена Компетентним органом, комп’ютерна база даних.

Офіційні ветеринари для заходів бойні і ухвалених накопичувальних центрів є асоційованими з мережевою системою.

Головна мета системи мережі нагляду — виробити офіційну класифікацію господарств, підтримувати таку класифікацію регулярною інспекцією, збирати епідеміологічні дані і проводити моніторинг захворювань таким чином, щоб гарантувати відповідність всім положенням цієї Директиви та іншим директивам щодо гігієнічних обмежень.

Ця система наглядової мережі повинна бути обов’язковою для всіх господарств на території Держави—члена, яка утримує таку систему. Проте, компетентний орган може уповноважити заснування такої мережі на частині території, складеної з одного або кількох сусідніх регіонів, як визначено в Статті 2 (2) (p). Якщо має місце таке зменшення, перевезення тварин до тієї частини території з інших регіонів, які не є частиною з мережевої системи, повинні бути суб’єктом положень цієї Директиви.

Компетентний орган покладає обов’язки і права на схвалених ветеринарів, осіб, відповідальних за господарства або їхніх власників і будь-яких інших учасників системи, включаючи осіб, відповідальних за складання санітарних посвідчень. Компетентний орган гарантує, що вищевикладені обов’язки щонайменше включають наступне. Кожний власник або особа, відповідальна за господарство, повинен: забезпечити, контрактом або юридичним інструментом, обслуговування ветеринара, якого ухвалено Компетентним органом; невідкладно повідомляти ухваленого ветеринара господарства в разі виникнення підозри на випадок інфекційної хвороби або будь-якої помітної хвороби; сповістити ухваленого ветеринара про всі прибуття тварин до його господарства; ізолювати тварин перед введенням їх в його господарство, щоб дати ухваленому ветеринару можливість перевірити, де необхідно за допомогою відповідних тестів, чи статус господарства може бути підтриманий (ухвалені ветеринари, як передбачено Статтею 2 (2) (m), повинні бути підконтрольні компетентному органу і відповідати таким вимогам: відповідати вимогам для оволодіння ветеринарною професією; не мати фінансового інтересу або фамільних зв’язків з власником або особою, відповідальною за господарство; оволодівати специфічними знаннями в галузі тваринного здоров’я, якщо це стосується тварин родів, які обслуговуються. Це означає, що вони повинні: регулярно поновляти свої знання, особливо в частині доречних правил охорони здоров’я, відповідати вимогам, які покладаються компетентним органом, щоб гарантувати відповідне функціонування мережі, забезпечувати власника або особу, відповідальну за господарство, інформацією і допомогою для того, щоб приймалися всі заходи для гарантування, що статус господарства підтримується, особливо на базі програм, які погоджуються з компетентними органами, гарантувати задоволення відповідним вимогам: ідентифікація і санітарна сертифікація тварин стада, тварин, які вводяться і продаються; обов’язкове повідомлення про інфекційні тваринні хвороби і будь-які інші фактори ризику для тваринного здоров’я або добробуту, а також для людського здоров’я; дослідження наскільки можливо детальніше причини смерті тварин і куди вони повинні бути доставлені; гігієнічні умови стада і одиниць розведення домашньої худоби).

Якщо належне функціонування системи так вимагає, кожна Держава—член може обмежити відповідальність ветеринарів до специфічного ряду закладів або до специфічної географічної області.

Компетентний орган складає списки ухвалених ветеринарів і ухвалених закладів, які беруть участь в мережі. Якщо Компетентний орган вважає, що учасник мережі більше не задовольняє умовам, встановленим вище, відбувається призупинення або відклик дозволу, не зважаючи на будь-які покарання, які можуть бути застосовані.

Комп’ютерна база даних повинна містити щонайменше наступну інформацію. Для кожної тварини: ідентифікаційний код, дата народження, стать, порода або колір шкіри, ідентифікаційний код матері або, у випадку тварини, яку імпортовано з третьої країни, ідентифікаційний номер, отриманий на основі інспекції за Директивою 92/102/ЄЕС, що відповідає ідентифікаційному номеру походження, ідентифікаційний номер господарства народження, ідентифікаційні номери всіх господарств, де утримувалася тварина і дати кожної зміни господарства, дата загибелі або забою. Для кожного господарства: ідентифікаційний номер, який складається з не більш ніж 12 знаків (окремо від кода країни), ім’я і адреса господаря.

База даних повинна виводити такі дані в будь-який момент: ідентифікаційний номер всіх тварин, що відносяться до рогатої худоби, які представлені у господарстві, або у випадку наявності груп свинячих тварин, реєстраційний номер господарства походження або стада походження і номер санітарного посвідчення, де можливо, список всіх змін у господарстві для кожної тварини, що відноситься до рогатої худоби, від господарства походження, або господарства-імпортера у випадку тварин, які імпортуються з третіх країн; для груп свиней реєстраційний номер останнього господарства або останнього стада і для імпортованих тварин з третіх країн господарства-імпортера.

Ці подробиці утримуватимуться в базі даних, протягом трьох років від дати смерті рогатої худоби або, протягом трьох років від внесення запису у випадку даних для свинь.

Всі інші учасники мереж нагляду повинні бути підзвітними компетентному органу. Компетентний орган в кожній Державі—члені відповідає за встановлення мережі і проводить регулярні перевірки, щоб гарантувати її працездатність належним чином.

Держави—члени вживають відповідні специфічні заходи для покарання за будь-якими порушеннями цієї Директиви фізичними або юридичними особами. Якщо підтверджується, що положення цієї Директиви не є або не були погодженими з місцевим компетентним органом, в якому виявляється такий факт, повинні бути вжитими всі відповідні заходи до захисту здоров’я тварин і, запобігання поширенню хвороби.

Залежно від обставин, такі дії компетентних органів можуть складатися з вживання заходів, які вимагаються: допустити, щоб подорож була завершена або повернути тварин до місця їхнього від’їзда найбільш прямим маршрутом, забезпечуючи цей курс дій гарантіями, що здоров’я або добробут тварин не наражається надалі на небезпеку; забезпечити тварин утриманням у відповідному приміщенні та уходом у випадку зупинки подорожі; забезпечити забій тварин. Призначення і використання таких тварин після забою регулюється: у відповідності з положеннями Директиви 64/433/ЄЕС або у відповідності з положеннями Директиви 90/667/ЄЕС, якщо статус здоров’я тварин не може бути встановлений або якщо вони можуть створити ризик для здоров’я тварин або охорони здоров’я населення. Проте, якщо використовуються положення Директиви 90/667/ЄЕС, власнику або його агенту може бути наданий період врегулювання перед тим, як остаточно застосувати цю можливість.

Компетентний орган Держави—члена призначення невідкладно сповіщає компетентний орган Держави—члена походження про будь-які порушення цієї Директиви.

Ці положення не повинні впливати на національні правила, які застосовуються до карних санкцій.

Стадо рогатої худоби є офіційно вільним від туберкульозу якщо: всі тварини вільні від клінічних ознак туберкульозу; всі тварини віком понад шість тижнів реагують негативно на щонайменше два офіційних теста інтрадермального туберкуліну, які проводяться у відповідності з Додатком B, перший через шість місяців після усунення будь-якої інфекції зі стада і другий шість місяців потому, або якщо стадо складається виключно з тварин, що походять з офіційно вільних від туберкульозу стад, перше тестування повинне бути проведене щонайменше через 60 днів після створення, а друге не вимагається; після проведення першого тесту до стада не було введено жодної рогатої худоби віком більш ніж 6 тижнів, якщо вона не прореагувала негативно на інтрадермальний туберкуліновий тест, виконаний і оцінений відповідно Додатка B і проведений або за 30 днів попереду, або через 30 днів після дати введення в стадо. Цей тест не повинен бути обов’язковим в Державах—членах або регіонах Держави—члена, де процент стад рогатої худоби, які поражено туберкульозом, є меншим ніж 0,2 % або, якщо тварина походить з офіційно вільного від туберкульозу стада.

Стадо рогатої худоби зберігає статус офіційно вільного від туберкульозу, якщо: умови, які докладно викладені вище, продовжують виконуватися; всі тварини, які входять в господарство, походять від стад, офіційно вільних від туберкульозу; всі тварини в господарстві, за винятком телят віком менше за шість тижнів, які народилися в господарстві, повинні проходити стандартний тест туберкуліну у відповідності з Додатком B щорічно. Проте, Комісія, у відповідності з процедурою Статті 17, може, для Держави—члена або частини Держави—члена, де всі стада рогатої худоби є об’єктом офіційних дій боротьби з туберкульозом, змінити частоту стандартних тестів таким чином: якщо процент стад рогатої худоби, які поражено туберкульозом, не є в середньому більшим за 1 % протягом двох останніх річних контрольних періодів, інтервал між стандартними тестами стада може бути збіль- шений до двох років, якщо процент заражених стад рогатої худоби не є більшим за 0,2 % в середньому протягом двох останніх річних контрольних періодів, інтервал між стандартними тестами стада може бути збільшений до трьох років, якщо процент заражених рогатої худоби не є більшим за 0,1 % в середньому протягом двох останніх річних контрольних періодів, інтервал між стандартними тестами стада може бути збільшений до чотирьох років та/або вік, в якому тваринам необхідно зазнати цих тестів, може бути збільшений до 24 місяців. Комісія може також, у відповідності зі Статтею 17, прийняти рішення, яке збільшує частоту стандартних тестів туберкуліну, якщо виявляється, що рівень хвороби зріс. Якщо Держава—член оперує системою ідентифікації та реєстрації рогатої худоби, яка передбачає ототожнення стад за походженням і транзитом, та процент заражених стад не більший, ніж 0,1 % в середньому протягом двох останніх річних контрольних періодів, вона може обійтися без щорічного тестування стад туберкуліном за умови, що: перед введенням до стада вся рогата худоба була протестована інтрадермальним туберкуліном з негативними результатами; вся забита рогата худоба досліджується на симптоми туберкульозу і, якщо виявлено будь-які такі ознаки, направляється на бактеріологічне дослідження на предмет виявлення бактерій туберкульозу.

Статус офіційно вільного від туберкульозу стада повинен бути призупинений, якщо: умови, які докладно викладено у попередньому абзаці, не виконуються; тварина реагує позитивно на стандартний тест туберкуліном, або випадок туберкульозу фігурує в діагнозі в стандартному посмертному дослідженні. У цих випадках, статус залишається призупиненим до моменту, коли всі інші тварини віком понад шість тижнів прореагують негативно на щонайменше два офіційних тестування інтрадермального туберкуліну у відповідності з Додатком B, перше щонайменше через два місяці після видалення тварини з господарства і друге щонайменше через 42 дні після першого. Проте з метою спрощення, якщо протягом звичайного тестування стада, одна або більше тварин реагують позитивно на туберкуліновий тест, і туберкульоз рогатої худоби не вважається причиною цієї реакції, підозрілий випадок (випадки) туберкульозу повинні бути ретельно досліджені, включаючи зокрема обстеження і перевірку стада перебування під час тестування і будь-яких попередніх стад, які розглядаються як необхідні компетентним органом та проведені всі дослідження, включаючи відповідне посмертне тестування і лабораторні дослідження. Протягом проведення таких досліджень статус офіційно вільного від туберкульозу стада, яке досліджується, повинен бути призупинений, доки слідство і лабораторні дослідження або тестування туберкуліном виключать наявність туберкульозу рогатої худоби. Якщо наявність туберкульозу не підтверджена, то статус стада може бути відновлено. Проте, якщо звичайне тестування стада не було виконане вчасно, статус стада не повинен призупинятися за умови, що тестування проводиться не пізніше, ніж через 60 днів після того, як було належне, і з умовою, що наступне випробування має відбутися відповідно до первинного графіку; стадо містить тварин невизначеного статусу, як описано в Додатку B, пункті 32. У цьому випадку статус стада повинний залишатися призупиненим, доки стан тварин не проясниться.

Держава—член або частина Держави—члена може бути оголошена офіційно вільною від туберкульозу відповідно до процедури, яка викладається в Статті 17, якщо це задовольняє наступним вимогам: процент заражених стад рогатої худоби не був більшим, ніж 0,01 % протягом шести послідовних років і щонайменше 99,9 % стад були оголошені офіційно вільними від туберкульозу протягом 10 років; існує система ідентифікації, яка робить можливим розпізнавання стада походження і транзиту для кожної тварини; вся забита рогата худоба повинна бути посмертно досліджена офіційним ветеринаром; всі підозрілі випадки туберкульозу ретельно досліджуються, включаючи дослідження і контроль будь-яких стад походження або транзиту і проведення всіх відповідних лабораторних екзаменів. Протягом проведення таких досліджень статус офіційно вільного від туберкульозу стада походження або транзиту повинен бути призупинений, доки слідство і лабораторні дослідження або тестування туберкуліном виключать наявність туберкульозу рогатої худоби.

Стадо рогатої худоби («рогата худоба» у даному випадку означає всю рогату худобу за винятком самців, яких кастровано до досягнення віку чотирьох місяців) є офіційно вільним від бруцельозу, якщо: воно не містить тварин, яким робилися щеплення проти бруцельозу, окрім самок, яким робилися щеплення щонайменше три роки заздалегідь; вся рогата худоба була вільною від клінічних ознак бруцельозу протягом щонайменше шести місяців; вся рогата худоба віком понад 12 місяців підлягала до одного з наступних режимів тестування з негативними результатами згідно з Додатком С: два тести сіркової аглютинації з інтервалом більш ніж три місяці і менше ніж 12 місяців; три кільцеві тестування з трьомісячними проміжками з наступним тестом сіркової аглютинації через щонайменше шість тижнів; два буферних тести на антиген бруцели з інтервалом більш ніж три місяці і менше ніж 12 місяців; два мікро- аглютинативні тести з інтервалом більш ніж три місяці і менше ніж 12 місяців.

Стадо рогатої худоби зберігає статус офіційно вільного від бруцельозу, якщо: один з наступних режимів тестування проводиться щорічно з негативним результатом згідно з Додатком С: три кільцевих тести, які проводяться з проміжками щонайменше три місяці; три теста «milk ЕІІБаБ», які проводяться з проміжками щонайменше три місяці; два кільцевих тести, які проводяться з інтервалом щонайменше трьох місяців, за якими слідує щонайменше через шість тижнів серологічне дослідження; два теста «milk ЕІІБаБ», які проводяться з проміжками щонайменше три місяці, за якими слідує щонайменше через шість тижнів серологічне дослідження; два серологічних випробування, які проводяться з інтервалом щонайменше трьох місяців і не більш ніж шість місяців (проте, Комісія, у відповідності з процедурою, яка викладена в Статті 17, може змінити частоту звичайних випробувань для Держави—члена або частини Держави—члена, яка не є офіційно вільною від бруцельозу, але де всі стада рогатої худоби підлягають офіційним діям боротьби з бруцельозом, таким чином: якщо поражено не більш ніж 1 % стад худоби, може бути достатнім проведення щорічно двох кільцевих тестів або двох тестів «milk ЕІІБаБ» з інтервалом щонайменше три місяці, або одного серологічного випробування, якщо щонайменше 99,8 % стад були визначені як офіційно вільні від бруцельозу протягом щонайменше чотирьох років, інтервал між перевірками може бути збільшений до двох років і перевірки повинні бути проведені з використанням одного з серологічних випробувань); вся рогата худоба, яка входить до стада, походить від стад зі статусом офіційно вільних від бруцельозу і, у випадку тварин віком понад 12 місяців, має показник бруцели менш ніж 30 IU аглютинації на мілілітр у випадку тестування сіркової аглютинації згідно з Додатком С протягом 30 днів перед введенням до стада. Проте, тестування сіркової аглютинаці може не вимагатися в Державах—членах або регіонах Держав—членів, де процент стад рогатої худоби, поражених бруцельозом, не перевищує 0,2 % протягом щонайменше двох років і де тварина походить від офіційно вільного від бруцельозу стада рогатої худоби з тієї ж Держа- ви—члена або регіону і протягом транспортування не вступала в контакт з тваринами нижчого статусу. Рогата худоба з вільного від бруцельозу стада може бути введеною до офіційно вільного від бруцельозу стада, якщо вона є віком щонайменше 18 місяців і, якщо було проведене щеплення проти бруцельозу, вакцинація відбулася раніше, ніж рік тому. Такі тварини повинні мати за 30 днів перед вступом, показник бруцели менший, ніж 30 IU аглютинації на мілілітр і негативний результат на тест додаткової фіксації, обидва згідно Додатка С. Якщо, проте, тварину з вільного від бруцельозу стада введено до офіційно вільного від бруцельозу стада, за цими положеннями, це стадо повинно вважатися вільним від бруцельозу протягом двох років від дати введення тварини.

Статус офіційно вільного від бруцельозу стада може бути призупинено або скасовано, якщо: умови, які докладно викладені в двох попередніх абзацах, не були виконані; або в результаті лабораторних випробувань або на клінічному підґрунті одна або більше тварин підозрюються в бруцельозі. Якщо одна або більше тварин з офіційно вільного від бруцельозу стада підозрюється в захворюванні на бруцельоз, статус стада може бути радше призупинено, ніж скасовано, якщо тварину або тварин невідкладно знищено або ізольовано. Якщо тварина була знищена, призупинення може бути відмінено, якщо два тести сіркової аглютинації, проведені згідно Додатку С на всій рогатій худобі в стаді віком понад 12 місяців, мають показник нижче, ніж 30 IU аглютинації на мілілітр. Перше тестування повинне бути проведене щонайменше після 30 днів з переміщення тварини і друге щонайменше через 60 днів. Якщо тварина ізолювалася, вона може повторно бути введеною до стада і статус стада може бути відновлено, якщо вона постійно мала показник нижче, ніж 30 IU аглютинації на мілілітр і негативний результат тестування додаткової фіксації, та ці тестування проводились згідно Додатка С. Якщо в результаті лабораторних тестувань або епідеміологічного вивчення, було підтверджене зараження бруцелою стада, статус останнього не повинен відновлюватися, доки вся рогата худоба, яка була вагітна під час спалаху, матиме негативні результати на вищезазначені тести, за умови, що останнє тестування проводиться щонайменше через 21 день після отелення.