Сучасні тенденції європейської політики в галузі безпеки й оборони
Європейська Рада в Гельсінкі (10-11 грудня 1999 року) визначила важливий поворот у поетапному визначенні спільної оборонної політики, внесений до Амстердамської угоди.
Передусім було вирішено надати Євросоюзові право приймати рішення, розпочинати й проводити військові операції у відповідь на міжнародні кризи, особливо у випадках, коли НАТО вирішує не втручатися. З метою проведення так званих “Петерсберзьких завдань” (підтримання або зміцнення миру та гуманітарні операції), було створено нові політичні й військові органи в складі Ради, які мали б дозволити Євросоюзу швидко приймати рішення про різноманітні військові втручання та забезпечувати координацію між різними державами-членами й НАТО.Постійний комітет з політики й безпеки (КПБ) має обговорювати всі питання СЗБП, разом з обороною й безпекою, не перевищуючи повноважень ЄС, та виконувати політичний контроль і стратегічне керівництво різними військовими операціями. Комітетові з політики й безпеки допомагає військовий комітет (ВК), складений з військових делегатів голів генеральних штабів. Всередині Ради вперше було виділено групу військових, кожен з яких у своєму Генеральному штабі відповідає за планування й оголошення військової тривоги при забезпеченні термінового втручання в разі кризи.
Мета, поставлена державами-членами перед Євросоюзом, полягає в тому, щоб мати в своєму розпорядженні до 2003 року військовий корпус у складі 50-60 тисяч осіб (15 бригад) і передбачити механізми координування й реагування з гарантованою можливістю досягти всіх поставлених цілей протягом двох місяців.
Крім того, Євросоюз забезпечує себе новими засобами для невійськового управління кризами, чому Єврокомісія сприяє досить промовисто, а саме — надаючи гуманітарну й технічну допомогу, допомогу й нагляд за виборчим процесом, допомогу в галузі демократизації та прав людини, розв’язує питання на користь біженців і меншин або в співпраці з державами-членами надає допомогу у формуванні місцевих поліційних сил та прикордонної охорони. Ефективність цих дій Комісії має в майбутньому зростати завдяки механізму швидкого реагування; котрий дозволяє діяти на основі спрощених і прискорених процедур.
Крім того, Євросоюз ставить собі за мету підсилити співпрацю між різними сторонами: державами, інституціями ЄС, неурядовими організаціями й іншими міжнародними організаціями та забезпечити більшу узгодженість дій усередині всіх трьох стовпів. Зокрема, з приводу конференції на міністерському рівні Західноєвропейського Союзу в Марселі 13 листопада 2000 року і на саміті в Ніцці було досягнуто згоди про перенесення інституцій Західноєвропейського Союзу до Європейського Союзу. Тим часом були розпочаті роботи між Європейським Союзом і НАТО в галузі обговорення тем, пов’язаних з безпекою, оперативною здатністю Євросоюзу, його доступу до структур НАТО і з визначенням постійних договорів. Європейська політика безпеки й оборони має також інші інструменти контролювання кризових ситуацій, зокрема, до 2003 року будуть у повній готовності 5000 поліціянтів. Прискорення співпраці в галузі оборони тісно пов’язане з низкою криз на Балканах, є однією з недавніх подій, важливих для життя Євросоюзу, який тепер має широкий вибір інструментів ддя дії та втручання24.