Стаття 85(3)

Не кожна обмежувальна угода обов'язково стає причиною для повної заборони. Так ст.85(3) містить формулювання, за допомогою якого обмежувальні угоди можуть бути вилучені з дії заборонних положень ст.85(1).

З метою отримання звільнення від заборони необхідно задовольнити ряд вимог. Згідно ст.85 (3) існують дві позитивні і дві негативні вимоги.

Позитивні вимоги:

1. Угода має сприяти удосконаленню виробництва або розподілу продукції, або технічному і економічному прогресу.
2. Угода дозволяє споживачам мати справедливу частку кінцевої вигоди.

Негативні вимоги:

1. Угода не накладає на зацікавлені підприємства обмеження, які не є обов'язковими для досягнення таких цілей.
2. Угода не дозволяє підприємствам обмежувати конкуренцію щодо значної частки цих товарів.

Для отримання пільг необхідно задовольнити обидві позитивні та негативні вимоги (тобто вони є сукупними, а не альтернативними). Різні угоди ведуть до різних вигід. Вигоди у сфері виробництва виникають вірогідніше з угод про спеціа-

209

лізацію. Спеціалізація дозволяє кожному учасникові концентрувати зусилля на отриманні вигод від масштабів та уникнення дублювання. У справі Clima Chappee/Buderus1 Комісія вилучила угоди щодо спеціалізації та взаємних поставок між французькою фірмою Клима Шаппе і німецькою Будерус. Обидві займалися в своїх країнах виробництвом систем кондиціонерів та вентиляторів, а також агрегатів центрального опалення. Вони домовились виробляти кожен у себе тільки окремі види продукції, іншу ж поставляти разом зі спеціалізованими виробами один до одного.

Вигоди від розподілу мають місце в основному завдяки вертикальним угодам у формі угод про виняткове постачання чи торгівлю або розподіл. Вигода виникає від раціоналізації процесу розподілу та зосередження діяльності з боку дистриб'ютора як на забезпеченні реклами, технічної експертизи, післяпродажного обслуговування, так і просто на підтримці необхідних запасів. Ці чинники вирішально вплинули на рішення Transocean Marine2. В даному випадку існувала угода між низкою малих та середніх виробників і дистриб'юторів морського пігмента як країн — членів ЄС, так й інших держав. Метою їхнього співтовариства було виробництво і торгівля морськими пігментами за однаковими стандартами і організація збуту цих продуктів у всьому світі, за допомогою чого вони сподівались конкурувати з економічними велетнями на

1 Clima Chappee/Buderus, O.J 1969 L 195/1. Transocean Marine Paint Association, OJ 1967 L 163/19.

ринку фарб. Фарби продавались під єдиним товарним знаком, хоч учасники угоди мали можливість додавати свою власну назву і знак. Передбачалося, що ринки поділятимуть за національними кордонами, а учасники угоди отримають дозвіл продавати товари на територіях один одного тільки після сплати комісійних зборів.

Згоду було отримано, оскільки Комісія погодилась, що система раціоналізувала розподіл, спростила обслуговування споживачів і визначилася щодо спеціалізації ринку. Були дозволені навіть положення, що передбачали обмежений територіальний захист, оскільки вони запобігали фрагментації ринку, що дуже важливо у початковому періоді1. Обмеження конкуренції між учасниками водночас стимулювало її зростання на міжнародному рівні. Дозвіл на використання товарного знаку мотивувався тим, що ним послуговувалися для ідентифікації продукції, а не розподілу ринку.

Технічний прогрес є вірогідним наслідком дії угод щодо спеціалізації, особливо в галузі розвитку науки і техніки. Рішення у справі ACEC/Berliet2 стосувалось угоди між АСЕС -виробником електричних систем передач для торговельних автомобілів, і Берліє — виробником автобусів у Франції. Вони прагнули співробітництва у виробництві автобуса нового типу. АСЕС мала розробити нову систему трансмісії для автобусів. Берліє погодилась купити систему лише в АСЕС; АСЕС — постачати Берліє свою продукцію лише у Франції і не більше, як для одного ринку збуту в будь-якій іншій країні — члені ЄС. АСЕС також зобов'язувалась надати Берліє "режим найбільшого сприяння" і погодилась не розкривати будь-якому

Угода підпала під розгляд через п'ять років після того, як розпочався випуск продукції, сторони економічно зміцніли, і в цьому положенні вже не мали потреби.

2 ACEC/Berliet Decision, OJ 1968 L 201/7.

210

211

іншому виробнику інформацію, отриману від Берліє. Незважаючи на ці значні обмеження, Комісія дала їм згоду, оскільки йшлося про вигоди у виробництві і науково-технічному прогресі.

Зрештою, згода була дана при розгляді угоди про співробітництво на 11 років між Карлсберг Брюері (Велика Британія) і Гранд Метрополітен1, яка погодилась купувати 50% свого провіанту у Карлсберга. Угода була необхідна для надання можливості Карлсбергу закріпитися на британському ринку і створити власну незалежну розподільчу мережу.