Роль інституцій Союзу в процесі ухвалення рішень
Для союзної системи прийняття рішень властиві значні варіації обов’язків лідера, залежно від політичних обставин та особистостей європейських діячів, які приймають рішення.
Особистість президента Комісії або комісара може часом набувати вирішального значення; іншим разом визначальний вплив чинять певна держава або коаліція держав5/ Як інституція Європейська Рада визначає загальні напрями й основні політичні орієнтири Євросоюзу, що впливають на всю діяльність різних установ і, як наслідок, також на їхню законодавчу діяльність.
Але, поза сумнівом, саме участь Європарламенту характеризує загальний процес прийняття рішень. Його роль фундаментальна для демократичності й прозорості суспільства. Законодавчі прерогативи Парламенту перетворюють процедури прийняття рішень в ЄС на справжні законодавчі й політичні процеси. Демократичність системи прийняття рішень на союзному рівні прямо пов’язана з роллю Страсбурзької асамблеї. Підсилена роль Парламенту відповідає законним і нагальним вимогам надати більше демократичності й політизації цілій системі, яка не є — принаймні більше не є — заснованою на адміністративних міжнародних процедурах, але базується на політичних процесах. До дипломатичних переговорів додалися демократичні й громадські дебати, властиві для такої демократичної інституції з суттєвими правами, якою є Європарламент.
Сама Рада міністрів, яка знаходиться у центрі процесу прийняття рішень, не має справжньої “суверенної” функції і не може діяти окремо, як це часто трапляється з інституціями та міжурядовими органами у федеральних національних системах. Її діяльність залежить від Комісії та Парламенту, які водночас не підлягають контролю Ради, адже Єврокомісія не підпорядкована Раді, а Рада не може вимагати політичної відповідальності від Парламенту33.
До цього слід додати, що Рада не представляє винятково національних інтересів, адже на практиці також і евродепутати або безпосередньо комісари можуть звертатися до неї, і Рада, особливо Президентство, має забезпечувати делікатну рівновагу між інтересами окремих держав і загальними інтересами Союзу.
Крім того, семестрові ротації в головуванні Ради перешкоджають державі-члену, що здійснює це головування, в тому, щоб визначити пріоритети та програми на довший період. У найважливіші політичні моменти Комісія, а не Рада, виявляється спроможною опрацювати робочі програми, що визначають діяльність Єврозоюзу в цілому. Наприклад, згадаймо оприлюднений у 1987 році "'Єдиний Акт: Новий Кордон”, або “Програму 2000”, яка ставить перед Європейським Союзом подвійну мету — залучення країн Центральної, Східної і Південної Європи та перевизначення внутрішніх фінансових рамок на період 2000-2006 pp., прийнятих Європейською Радою в Берліні у першому семестрі 1999 року34. Порівняно недавно Романо Проді представив цікаве повідомлення про “стратегічні цілі 2000-2005 pp.” (9 лютого 2000 року), де вказані нові шляхи розвитку в галузях: інституційній, економічній, соціальній, зайнятості й зовнішньої політики.Система прийняття рішень в ЄС дуже складна. Ця складність віддзеркалює еволюцію інституційної рівноваги: кожна окрема процедура є відбиттям владних повноважень кожної інституції в різних ділянках повноважень Євросоюзу. Процедури, таким чином, видозмінюються кумулятивно: кожна процедурна реформа базується на наявній системі інституцій і додає до неї елементи, які мають відповідати новій ролі, що її хочуть надати інституціям. Зокрема, до зростання складності процедур прийняття рішень призвела щораз більша важливість Європар- ламенту, який еволюціонував від звичайної консультативної установи до законодавчої
Процедура спільного прийняття рішень, наприклад0, спи рається на структуру своєї попередниці, запровадженої Єдиним Актом так званої процедури “кооперації”, яка при цьому повністю була витіснена новою процедурою36 Причини криються в вмни ролі Європарламенту зі зростанням його ваги до попередніх процедур додаються нові фази Необхідність підтримувати міжінституційну рівновагу і поважати прерогативи окремих інституцій впливає також на правила голосування і на право внесення поправок з боку законодавчих влад, залежно від об ставин, у другому випадку це впливає і на повноваження Ради або Парламенту й Ради37 Іншою характеристикою процедур прийняття рішень є терміни, протягом яких інституції мають ви словити свою позицію Загалом діє правило “мовчанка — згода” у стосунках між Радою й Парламентом (особливо для останнього)
Добре функціонування процедур Співтовариства залежить від співпраці між різними інституціями та від їхньої здатності розв’язувати конфлікти, які можуть виникати в процесі проце дури Інституційна співпраця є фундаментальним елементом, який підтверджує політичний характер процесів прийняття рі шень і щораз більшу роль Європарламенту як законодавчої влади Завдяки процедурам сталися величезні зміни в галузі формування своєрідної “культури” діяльності інституцій, адже вони були змушені, як і уряди, знаходити нові стратеги и тактики переговорів
Слід зазначити, що найгостріші конфлікти, зокрема між Парламентом і Радою, виникають довкола не стільки різних га лузей політики і окремих пропозицій Комісії, скільки інституцій них питань і проблем загальної політики Міжінституційна спів праця, однак, розвивалася роками, як на неформальному рівні, особливо в стосунках між Комісією і Парламентом, так і на більш формальному, через техніку “примирення” й “розмова утрьох (трилогів)”, тобто нарад, де представлені всі три інститу ції Початково такий підхід був передбачений для питань бюджету, а потім поширений на всі сектори, де можуть виникати розбіжності між інституціями Нововведення Амстердамської
угоди підсилили співпрацю між трьома інституціями Нова про цедура спільного прийняття рішень заохочує кооперацію й обмін інформацією, підсилює схильність до компромісу й переговорів та робить національні уряди значно чутливішими до позиції єв ропейських депутатів