Право на проживання та заняття економічною діяльністю (право на влаштування)
У цьому розділі зафіксовано відміну дискримінаційних заходів стосовно громадян і компаній з боку країн-учасників. Країни ЄС повинні надати національного режиму, щойно кожна з угод набуде чинності.
Асоційовані ж країни можуть поступово запроваджувати недискримінаційний режим упродовж десяти років у такий спосіб, щоб найвразливіші галузі промисловості були захищені на весь перехідний період.Завданням Ради асоціації є поступове зняття бар'єрів для влаштування, зокрема, через вжиття заходів щодо взаємного визнання кваліфікації. Це необхідно, щоб гарантувати право на влаштування. У разі відсутності такого визнання можуть існувати бар'єри для свободи пересування: наприклад, орган, що визначає стандарти професійної підготовки, може вимагати досконалого знання мови цієї країни.
У ЄС сформувались два підходи щодо взаємного визнання професійної придатності. Перший, запропонований Комісією, передбачає гармонізацію визнання окремих професій1. Перевага такого підходу полягає у тому, що гармонізація розпочинається з початкового рівня, оскільки спочатку узгоджуються питання освіти, а потім професійної підготовки2. Великим недоліком цього методу є розтягнута процедура досягнення угоди: узгодження нормативів для архітекторів потребувало більш як 16 років переговорів. Альтернативою є взаємне визнання усіх професій з використанням одного документа. По суті це означає, що кваліфікація, здобута в одній з країн ЄС, в принципі повинна визнаватися в усіх інших країнах Співтовариства3. У цьому разі відпадає необхідність у тривалих переговорах з кожною професійною установою у кожній з держав — членів ЄС.
1 Напр., у директивах регулюються питання щодо терапевтів, стоматологів, медсестер, фармацевтів, ветеринарів і акушерок.
Див. дві основні директиви, що стосуються медицини: 75/362 (ЄС) та 75/363 (ЄС). У першій визначається мінімальний рівень медичної освіти, а друга передбачає визнання професійної придатності.
3Див. Директиву 89/48 (ЄС) щодо взаємного визнання дипломів, O.J 1989 L 19/16.
368
З іншого боку, такий підхід не передбачає узгоджень стосовно кожної професії, а отже, можуть виникати значні труднощі для спеціалістів, які бажають самостійно влаштуватися у будь-якій країні ЄС. Наприклад, у випадку з юристами можливий варіант, коли різниця у програмах юридичної підготовки в його країні та у країні влаштування є такою великою, що практично недоступною стає дійсна свобода вільного пересування. Враховуючи, що ці заходи привели до незначних наслідків у Співтоваристві і що деякі практичні труднощі можливі в обох варіантах, слід очікувати, що створення системи взаємного визнання професійної підготовки не стане пріоритетним напрямом діяльності Рад асоціації.