ОДНОЧАСНА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СВОБОДИ НАДАННЯ ПОСЛУГ

Комісія визначила, що ні Договір про ЄС, ні Директиви, ні прецедентне право не забороняють суб'єктам підприємницької діяльності вести їх діяльність, реа-лізуючи свободу надання послуг одночасно з використанням однієї з форм реалізації права на здійснення підприємницької діяльності (структурні підрозділи), навіть якщо вони стосуються одних і тих же самих видів діяльності.

Зв'язок суб'єкта підприємницької діяльності з однією з двох «свобод» має бути ясно вираженим, оскільки він є дуже важливим, наприклад, з точки зору оподаткування чи регуляторного впливу держави. Має існувати гарантія того, що суб'єкт підприємницької діяльності належним чином користується цими свободами і не прив'язує «штучно» свою діяльність до іншої свободи заради використання можливостей, які може надати свобода надання послуг, з метою обійти закон, що застосовувався б до неї при діяльності в рамках реалізації права на здійснення підприємницької діяльності21.

21 Сазе 205/84 Соттіввіоп v. Оегтапу [1986] ЕСК 3755; Са5е 33/74 Уап ВіпзЬег^еп [1974] ЕСК 1299; Сазе С-148/91 Уегопіса [1993] ЕСК 1-487; Сазе С-23/93 ТУ 10 [1994] ЕСК 1-4795.

35

КОНЦЕПЦІЯ «ЗАГАЛЬНОГО БЛАГА». ПРИНЦИПИ, ВИРОБЛЕНІ СУДОВОЮ ПРАКТИКОЮ

Для легітимного запровадження на національному рівні заходів, які будуть обмежувати чи перешкоджати реалізації права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, такі заходи мають характеризуватись за усією сукупністю наступних критеріїв:

належати до сфери, яка не була гармонізована на рівні Співтовариства;

[Оскільки нормативні акти, метою яких є гармонізація національних положень, вже містять мінімальні застереження щодо «загального блага», які мають застосовуватись на рівні Співтовариства. Таким чином, наприклад, застосування «концепції загального блага» до визначення маржі платоспроможності не може бути передбачене положеннями національного законодавства, оскільки це питання попередньо вже було врегульовано на наднаціональному рівні].

переслідувати мету «загального блага»;

[Європейським Судом Справедливості визначено, що за відсутності гармонізації на рівні Співтовариства до сфери застосування концепції «загального блага» можуть потрапляти такі питання:

—   професійні вимоги, які пред'являються з метою захисту прав отримувачів послуг;

—   захист працівників, включаючи соціальний захист;

—   захист прав споживачів;

—   захист доброї репутації фінансового сектору держави;

—   запобігання шахрайству;

—   суспільний лад;

—   захист інтелектуальної власності;

—   збереження історичної та культурної спадщини держави;

—   культурна політика та захист культурної різноманітності у аудіо-відео секторі;

—   єдина система оподаткування;

—   правила безпеки дорожнього руху;

—   захист інтересів кредиторів;

—   законність комерційних операцій;

—   забезпечення належної процедури відправлення правосуддя.

Цей перелік не є вичерпним, і Суд Справедливості залишає за собою право на його доповнення].

—   мати недискримінаційний характер;

[Цей принцип має застосовуватись буквально, за винятком тих випадків, коли дискримінаційні заходи запроваджуються, виходячи з міркувань публічного порядку, громадської безпеки та охорони здоров'я1].

—   бути об'єктивно виправданими;

[Запроваджувані заходи не мають виходити за рамки того, що є необхідним для досягнення поставленої мети].

Як передбачено ст. 46 Договору про ЄС.

36

— бути пропорційними переслідуваній меті;

[Запроваджувані заходи, спрямовані на досягнення певної мети, мають бути мінімально обмежуючими. Однак факт того, що одна держава запроваджує менш суворі правила, ніж інша, не свідчить автоматично про те, що правила останньої не відповідають критерію пропорційності і, внаслідок цього є несумісними з правом Співтовариства2].

—   щодо критерію переслідування мети «загального блага» — вимоги, що ставляться для її досягнення, не мають дублюватись для особи, яка надає послуги у приймаючій державі — члені після того, як вони вже попередньо закріплені і застосовуються до неї згідно з положеннями національного законодавства держави — члена походження.

їм

2 Сазе С-384/93 Аїріпе Іпуе5(теп(5 БУ[1995] ЕСК 1-1141.