Національне законодавство

Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» у ст. 1 містить визначення допоміжних засобів та матеріалів для виробництва та обігу, під яким розуміються матеріали або речовини, включаючи обладнання та інвентар, одиниці упаковки (контейнери), які контактують з харчовими продуктами і таким чином можуть впливати на їх безпечність.

При цьому необхідно відзначити, що у вказаному Законі не міститься поняття матеріалів і предметів, які активно контактують з продуктами харчування, під якими у Регламенті (ЄС) 1935/2004 розуміються матеріали і вироби, які призначені для подовження терміну зберігання, захисту, чи покращення якості упакованого продукту; а також поняття «контактуючі з харчовими продуктами матеріали і вироби, що мають спеціальні функції, які відповідно до вказаного Регламенту розуміються як матеріали і вироби, які мають здатність відстежувати якість упакованої їжі чи стан навколишнього середовища (ст. 2).

Ч.              2 ст. 27 вказаного Закону у пп. 4, 5 забороняє використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які не дозволені для прямого контакту з харчовими продуктами; а також використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які за своєю природою та складом можуть передавати забруднюючі речовини харчовим продуктам. Необхідно зазначити, що ст.

Що стосується загальних вимог законодавства ЄС до пакування, до необхідно вказати, що Технічний регламент з підтвердження відповідності пакування (пакувальних матеріалів) та відходів пакування, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 24.12.2004 № 289, який було розроблено відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 20.12.94 про пакування та відходи пакування (94/62/ЄС), цілком враховує вимоги acqrns communautafe. Так, відповідно до п. 3.1.1 вказаного Технічного регламенту пакування повинно виготовлятися так, щоб місткість пакування та вага були зменшені до мінімальної адекватної величини для підтримання необхідного рівня безпеки, гігієни та прийнятності для продукту в пакуванні та для споживача. Пакування повинно розроблятися, виготовлятися та реалізовуватися з метою його вторинного використання чи відновлення, уключаючи вторинне перероблення, та з метою мінімізації його впливу на довкілля, коли усуваються відходи пакування та залишки операцій з переробки та утилізації відходів пакування. Пакування виготовляється так, щоб наявність токсичних та інших шкідливих речовин і матеріалів як складників пакувального матеріалу або будь-яких інших компонентів пакування була мінімізована з урахуванням їх наявності у викидах, золі чи стічних водах, коли пакування або залишки операцій із перероблення та утилізації відходів пакування спалюються або закопуються. Це цілком відповідає вимогам п. 1 Додатку II Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 20.12.94 про пакування та відходи пакування (94/62/ЄС), яка визначає, що упаковка повинна виготовлятися так, щоб об’єм упаковки та вага були зменшені до мінімальної адекватної величини, для підтримання необхідного рівня безпеки, гігієни та прийнятності для упакованого продукту та для споживача, упаковка повинна розроблятися, виготовлятися та реалізовуватися у такий спосіб, щоб дозволити її повторне використання чи відновлення, включаючи повторну переробку, та щоб мінімізувати її вплив на довкілля, коли усуваються відходи упаковки та залишки операцій із збирання та переробки відходів упаковки, упаковка виготовляється так, щоб наявність токсичних та інших шкідливих речовин і матеріалів, як складників пакувального матеріалу або будь-яких інших компонентів упаковки, була мінімізована з урахуванням їх наявності у викидах, золі чи стічних водах, коли упаковка або залишки операцій із збирання та переробки відходів упаковки спалюються або закопуються і т.д.

Що стосується наявності вінілхлориду у матеріалах і предметах, контактуючих з харчовими продуктами, то необхідно відзначити, що гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», затверджений наказом МОЗ України від 13.01.2006 № 7, відносить вінілхлорид до Переліку речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів з доведеною кан- церогенністю для людини. У п. 2.3 гігієнічного нормативу встановлюється, що у тих випадках, коли повного виключення канцерогенних речовин (факторів) досягти неможливо (з технічних, економічних або інших причин), обов’язковим є встановлення їх граничнодопустимих концентрацій (доз, рівнів) з урахуванням канцерогенного ефекту і забезпечення методами кількісного визначення та постійного контролю за їх вмістом у повітрі робочої зони, об’єктах навколишнього середовища, промислових виробах, продуктах харчування тощо. Однак у Додатку 1 до пункту 2.4 Нормативу, в якому місяться Гігієнічні нормативи речовин, включених до «Переліку речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини» вінілхлорид відсутній. З огляду на це необхідно доповнити Гігієнічні нормативи гранично допустимою кількістю вінілхлориду (один міліграм на кілограм кінцевого продукту) у відповідності з Додатком І до Директиви Ради від 30 січня 1978 року про наближення законів держав—членів про матеріали та предмети, які містять вінілхлориду мономер і призначені для контакту з харчовими продуктами (78/142/ЄЕС).

Висновок

Рівень адаптації національного законодавства до acqrns communautrnre в сфері правового регулювання пакування продуктів харчування є середнім, — з одного боку, Технічний регламент з підтвердження відповідності пакування (пакувальних матеріалів) та відходів пакування, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 24.12.2004 № 289, який було розроблено відповідно до Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 20.12.94 про пакування та відходи пакування (94/62/ЄС), цілком враховує вимоги acquis communau/аіге, однак це стосується лише загальних вимог до упаковки, а не спеціальних вимог до пакування харчових продуктів.

1. У Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» не міститься поняття матеріалів і предметів, які активно контактують з продуктами харчування, під якими у Регламенті (ЄС) 1935/2004 розуміються матеріали і вироби, які призначені для подовження терміну зберігання, захисту, чи покращення якості упакованого продукту; а також поняття «контактуючі з харчовими продуктами матеріали і вироби, що мають спеціальні функції, які відповідно до вказаного Регламенту розуміються як матеріали і вироби, які мають здатність відстежувати якість упакованої їжі чи стан навколишнього середовища (ст. 2).
2. Ч. 2 ст. 27 вказаного Закону у пп. 4, 5 забороняє використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які не дозволені для прямого контакту з харчовими продуктами; а також використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які за своєю природою та складом можуть передавати забруднюючі речовини харчовим продуктам. Необхідно зазначити, що ст. 3 Регламенту (ЄС) 1935/2004 встановлює більшу кількість заборон, до яких, крім того, належать наступні: процес виготовлення матеріалів і виробів, які призначені для безпосереднього контакту з харчовими продуктами, повинен відбуватись у відповідності до встановлених стандартів виробничої практики, щоб при використанні їх складові елементи не потрапляли до харчового продукту у кількості, яка може: бути шкідливою для здоров’я людини; спричинити недопустимі зміни в складі продукту харчування; погіршити його органолептичні якості.
3. Гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», затверджений наказом МОЗ України від 13.01.2006 № 7, відносить вінілхлорид до Переліку речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів з доведеною канцерогенністю для людини. Однак у Додатку 1 до пункту 2.4 Нормативу, в якому місяться Гігієнічні нормативи речовин, включених до «Переліку речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини» вінілхлорид відсутній. З огляду на це необхідно доповнити Гігієнічні нормативи гранично допустимою кількістю вінілхлориду (один міліграм на кілограм кінцевого продукту) у відповідності з Додатком І до Директиви Ради від 30 січня 1978 року про наближення законів держав—членів про матеріали та предмети, які містять вінілхлориду мономер і призначені для контакту з харчовими продуктами (78/142/ЄЕС).