Національне законодавство
Відповідно до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» харчова добавка — це будь-яка речовина, яка зазвичай не вважається харчовим продуктом або його складником, але додається до харчового продукту з технологічною метою в процесі виробництва, та яка у результаті стає невід’ємною частиною продукту (термін не включає забруднюючі речовини, пестициди або речовини, додані до харчових продуктів для поліпшення їх поживних властивостей).
Як можна побачити, вказане визначення суперечить ст. 1 Директиви Ради від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—членів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107^EC), відповідно до якої харчові добавки означають будь-яку речовину, що зазвичай не споживається як їжа сама по собі і не використовується як характерний компонент їжі, незалежно від того, чи має харчову цінність, навмисне доповнення якої до їжі з технологічною метою у виготовленні, обробці, підготовці, обходженні, впакуванні, транспортуванні або збереженні такої їжі приводить, або може обґрунтовано очікуватися, що приведе до того, що вона прямо або опосередковано є компонентом таких продуктів або їх субпродуктів.В Україні дозволяється використання харчових добавок у виробництві харчових продуктів та у харчових продуктах, що знаходяться в обігу, після їх реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.. Харчові добавки заносяться до відповідного реєстру за зверненням виробника та/або продавця (постачальника) або за рекомендацією Національної Комісії України з Кодексу Аліментаріус на підставі затверджених Головним державним санітарним лікарем України санітарно-епідеміологічних нормативів стосовно рівня включень таких харчових добавок у певних видах харчових продуктів та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
У процесі реєстрації харчової добавки необхідно: визначати харчові продукти, до яких ця добавка може додаватися, та умови, за яких вона може додаватися; обмежувати харчову добавку до найнижчого рівня використання, який необхідний для досягнення бажаного ефекту; враховувати будь-яке допустиме щоденне споживання або іншу еквівалентну оцінку обсягів споживання харчової добавки та її вірогідне щоденне споживання від усіх джерел, включаючи можливе щоденне споживання харчової добавки спеціальними групами споживачів.Харчова добавка дозволяється до використання в Україні за умов, якщо: існує обґрунтована технологічна необхідність у харчовій добавці і ця мета не може бути досягнута іншими технологічно доступними засобами; харчова добавка не являє собою небезпеки для здоров’я споживача на рівні використання, на якому пропонується, що може бути встановлено на підставі доступних наукових доказів; харчова добавка не вводить споживача в оману. Вказані положення ч. 4 ст. 30 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» не враховують вимоги п. 2 Додатку ІІ до Директиви Ради від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—членів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107^EC), в якій закріплено, що використання харчових добавок повинне слугувати одній або більше цілям з пунктів (а) до (d) і тільки якщо ці цілі не можуть бути досягнуті іншими засобами, що є економічно та технологічно прийнятними і не становлять небезпеку для здоров’я споживача: (а) зберігати харчову якість їжі: навмисне зниження харчової якості їжі було б виправдане тільки там, де їжа не є важливим складником у нормальній дієті або де добавка є необхідною для виробництва харчових продуктів для груп споживачів, які мають особливі дієтичні потреби; (b) забезпечувати необхідні компоненти або складові для харчових продуктів, виготовлених для груп споживачів, які мають особливі дієтичні потреби; (c) збільшувати якість зберігання чи стабільність їжі або поліпшувати її органолептичні властивості, за умови, що це не змінює природу, речовину або якість їжі так, щоб обдурити споживача; (d) забезпечувати допоміжні речовини у виготовленні, обробці, підготовці, обходженні, впакуванні, транспортуванні або зберіганні їжі, за умови, що добавка не використовується для маскування наслідків від використання дефектної сировини або небажаних (включаючи антисанітарний) методів на протязі кожної з цих дій.
Будь-який виробник в Україні може звернутись із запитом на реєстрацію харчової добавки шляхом подання до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я заяви про реєстрацію харчової добавки, що супроводжується відповідною документацією, яка свідчить про те, що харчова добавка відповідає вищевикладеним положенням. Якщо харчова до- бавка дозволена до використання відповідними міжнародними організаціями, інформація, що це підтверджує, додається до заяви про реєстрацію. Рішення щодо реєстрації або відмови в реєстрації харчової добавки для виробництва харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять таку харчову добавку, повинне бути видане протягом 120 робочих днів після одержання повної заяви.
Будь-яка харчова добавка, стосовно реєстрації якої було подано запит і яка була дозволена до використання відповідними міжнародними організаціями, підлягає експрес-реєстрації. Експрес-реєстрація має включати огляд звіту відповідних міжнародних організацій, які обґрунтовують можливість використання харчової добавки. Цей огляд повинен враховувати обставини та умови, специфічні для населення України, а також технічні та економічні можливості визначення присутності та/або рівні використання харчових добавок у харчових продуктах відносно рівнів включень, що затверджені відповідними міжнародними організаціями. Згідно з процедурою експрес-реєстрації рішення щодо реєстрації або відмови в реєстрації харчової добавки для виробництва харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять таку харчову добавку, повинне бути видане протягом 30 робочих днів після одержання повної заяви.
Вказані положення не враховують вимоги ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 95/2/ЄС від 20 лютого 1995 року стосовно харчових добавок, відмінних від барвників і підсолоджувачів, яка визначає, що наявність добавки в харчовому продукті дозволяється: в складному харчовому продукті, наскільки він не фігурує в статті 2 розділ 3, в міру дозволу цієї добавки в одному з інгредієнтів, які входять до складного харчового продукту чи якщо цей харчовий продукт призначений тільки для приготування складного харчового продукту, відповідного до положень даної Директиви.
Перелік харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 1999 р. № 12, останні зміни до нього були внесені у 2004 році. Вказаний перелік містить значну кількість харчових добавок, які відсутні у переліку добавок, загально дозволених у харчових продуктах.(Додаток І до Директиви 95/2/ЄС), а саме: E 100 Куркуміни (Curcumins), E 101 Рибофлавіни (Riboflavin), E 140 Хлорофіли (Chlorophylls), E 141 Мідні комплекси хлорофілів (Chlorophylls copper complexes), E 150a Цукровий колер I простий (Caramel I-plain), E 150b Цукровий колер II (Caramel II — Caustic sulfite), E 150c Цукровий колер III (Caramel III-ammonian process), E 150d Цукровий колер IV (Caramel IV-ammonia-sulphite), E 152 Вугілля (Carbon black (hydro-carbon), E 153 Вугілля рослинне (Vegetable carbon), E 160a Каротини (Carotenes): бета-каротин синтетичний (Beta carotene sinthetic), екстракти натуральних каротинів (Natural extracts), E 160b Екстракти аннато (аннато, біксин, норбіксин) (Annato extracts), E 160c Масло смоли паприки: екстракт паприки, капсофуксин, капсантен (Paprika oleoresins) та ін.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 30 Заокну України «Про безпечність та якість харчових продуктів» порядок реєстрації харчових добавок встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від
- № 222 затверджено Санітарні правила і норми по застосуванню харчових добавок. Відповідно до положень вказаного документу харчові добавки — це природні або синтезовані речовини, які навмисно вводяться до продуктів харчування з метою надання їм необхідних властивостей (наприклад, органолептичних, технологічних) і не вживаються самостійно у вигляді харчових продуктів або звичайних компонентів їжі. Харчові добавки можуть залишатися у харчових продуктах у повному обсязі або у вигляді речовин, які утворюються після хімічної взаємодії добавок з компонентами продуктів харчування. Як можна побачити, вказане визначення також не відповідає ст. 1 від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—чле- нів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107^EC), відповідно до якої харчові добавки означають будь-яку речовину, що зазвичай не споживається як їжа сама по собі і не використовується як характерний компонент їжі, незалежно від того, чи має харчову цінність, навмисне доповнення якої до їжі з технологічною метою у виготовленні, обробці, підготовці, обходженні, впакуванні, транспортуванні або збереженні такої їжі приводить, або може обґрунтовано очікуватися, що приведе до того, що вона прямо або опосередковано є компонентом таких продуктів або їх субпродуктів.
Вказані Санітарні правила і норми по застосуванню харчових добавок (далі — СанПіН) не поширюються на забруднюючі сторонні речовини (контамінанти), які ненавмисно потрап- ляють до продуктів харчування під час вирощування рослин та тварин або агротехнічних та ветеринарних заходів при виробленні, переробленні, приготуванні, упакуванні, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів внаслідок контакту з обладнанням, тарою, зовнішнім середовищем; а також на живі мікроорганізми, їх токсини, механічні домішки. Згідно із санітарним законодавством України вироблення, застосування та реалізація харчових добавок на території держави повинні здійснюватися з дозволу МОЗ України.
Забороняється ввезення та реалізація продуктів харчування, які не відповідають вимогам санітарного законодавства України, в тому числі тих, що вироблені з використанням речовин, які не дозволені як харчові добавки.
Використання харчових добавок не повинно збільшувати ступінь ризику можливого несприятливого впливу продукту на здоров’я споживача, а також змінювати споживні властивості харчових продуктів (за винятком деяких продуктів спеціального та дієтичного призначення). Не дозволяється застосування харчових добавок з метою приховування зіпсованості або недоброякісності сировини або готового продукту.
Введення нових харчових добавок до продуктів або зміна умов їх застосування вважається виправданим тільки тоді, коли це спрямовано на досягнення вказаних нижче цілей і коли таких не можна досягнути іншими технологічно доцільними засобами: а) зберігання природних властивостей та харчової цінності продукту; зниження харчової цінності можливе у випадках, що передбачені технологією виробництва спеціальних та дієтичних продуктів; б) збільшення терміну зберігання, якості та стабільності продукту або поліпшення його органолептичних властивостей, за умови, якщо це не змінює суті харчового продукту, не вводить в оману споживача та не збільшує ризику шкідливого впливу продукту на здоров’я, у порівнянні з засобами, які застосовуються; в) поліпшення умов підготовки, оброблення, розфасування та інших виробничих процесів, а також пакування, транспортування та зберігання продуктів харчування. Але при цьому використання харчових добавок не повинно сприяти приховуванню вад сировини або змін в продукті, що виникають внаслідок недотримання встановлених технологічних регламентів та санітарних норм і правил на кожному етапі виробництва.Як можна побачити, вказані положення відповідають п. 2 Додатку ІІ до Директиви Ради від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—членів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107^EC).
Харчові добавки повинні застосовуватися при виробництві харчових продуктів у мінімально необхідній для досягнення технологічного ефекту кількості, але не більш встановлених максимально допустимих рівней (МДР), вказаних в цьому документі. Максимально допустимі рівні для харчових добавок, що наведені в цих Санітарних правилах і нормах, означають найбільшу допустиму кількість харчових добавок, що може додаватися або знаходитися в харчовому продукті незалежно від того, чи додана вона до нього безпосередньо, чи у складі іншого продукту (напівфабрикату), який вводиться згідно з рецептурою при виготовленні готового продукту. Максимально допустимі рівні харчових добавок у продукті, розраховані як визначені хімічні сполуки, або елементи, або інакше означені речовини, наводяться в мг на 1 кг готового продукту або напівфабрикату (якщо це спеціально обумовлено).
Для харчових добавок, що не становлять загрози для здоров’я людини, навіть у великих дозах, граничний вміст добавки визначається технологічними інструкціями (ТІ) і не потребує спеціальних методів інструментального контролю її вмісту в готовому продукті харчування. Склад та ступінь чистоти речовин, що використовуються як харчові добавки, визначаються спеціальною технічною документацією до кожного виду харчових добавок за погодженням з МОЗ України. Використання харчових добавок дозволяється Головним державним санітарним лікарем України на підставі позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи.
Перелік дозволених для використання харчових добавок, який містив у тому числі найменування продуктів та максимально допустимий рівень добавок і містився у Додатку 1 до Санітарних правил і норм по застосуванню харчових добавок. Однак вказаний Додаток втратив чинність на підставі Наказу МОЗ № 218 від 23.07.98, на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 08.07.98 № 3296/47 та подання Генеральної прокуратури від 01.07.98 за № 05/1-113. Таким чином, положення Санітарних правил і норм по застосуванню харчових добавок з одного боку, враховують певні положення законодавства ЄС, про що вже йшлося вище, з іншого — залишаються декларативними, оскільки за умов відсутності визначеної максимальної кількості добавок та продуктів, в яких останні можуть використовуватися, положення Загальної частини СанПіН не мають правового механізму реалізації.
Рівень адаптації національного законодавства до вимог законодавства ЄС у сфері використання харчових добавок є низьким. Це пояснюється наступним:
- Визначення харчової добавки, що міститься у ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», відповідно до якого харчова добавка — це будь-яка речовина, яка зазвичай не вважається харчовим продуктом або його складником, але додається до харчового продукту з технологічною метою в процесі виробництва, та яка у результаті стає невід’ємною частиною продукту (термін не включає забруднюючі речовини, пестициди або речовини, додані до харчових продуктів для поліпшення їх поживних властивостей), суперечить ст.1 Директиви Ради від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—членів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107^EC), відповідно до якої харчові добавки означають будь-яку речовину, що зазвичай не споживається як їжа сама по собі і не використовується як характерний компонент їжі, незалежно від того, чи має харчову цінність, навмисне доповнення якої до їжі з технологічною метою у виготовленні, обробці, підготовці, обходженні, впакуванні, транспортуванні або збереженні такої їжі приводить, або може обґрунтовано очікуватися, що приведе до того, що вона прямо або опосередковано є компонентом таких продуктів або їх субпродуктів.
- Ч. 4 ст. 30 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», яка визначає, що харчова добавка дозволяється до використання в Україні за умов, якщо: існує обґрунтована технологічна необхідність у харчовій добавці і ця мета не може бути досягнута іншими технологічно доступними засобами; харчова добавка не являє собою небезпеки для здоров’я споживача на рівні використання, на якому пропонується, що може бути встановлено на підставі доступних наукових доказів; харчова добавка не вводить споживача в оману, не враховує вимоги п. 2 Додатку ІІ до Директиви Ради від 21 грудня 1988 року про наближення законів держав—членів про харчові добавки, дозволені для використання в харчових продуктах, призначеному для споживання людиною (89/107^EC), в якій закріплено, що використання харчових добавок повинне слугувати одній або більше цілям з пунктів (а) до (d) і тільки якщо ці цілі не можуть бути досягнуті іншими засобами, що є економічно та технологічно прийнятними і не становлять небезпеку для здоров’я споживача: (а) зберігати харчову якість їжі: навмисне зниження харчової якості їжі було б виправдане тільки там, де їжа не є важливим складником у нормальній дієті або де добавка є необхідною для виробництва харчових продуктів для груп споживачів, які мають особливі дієтичні потреби; (b) забезпечувати необхідні компоненти або складові для харчових продуктів, виготовлених для груп споживачів, які мають особливі дієтичні потреби; (c) збільшувати якість зберігання чи стабільність їжі або поліпшувати її органолептичні властивості, за умови, що це не змінює природу, речовину або якість їжі так, щоб обдурити споживача; (d) забезпечувати допоміжні речовини у виготовленні, обробці, підготовці, обходженні, впакуванні, транспортуванні або зберіганні їжі, за умови, що добавка не використовується для маскування наслідків від використання дефектної сировини або небажаних (включаючи антисанітарний) методів на протязі кожної з цих дій.
- Положення ч. 5 ст. 30 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» визначають, що будь-який виробник в Україні може звернутись із запитом на реєстрацію харчової добавки шляхом подання до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я заяви про реєстрацію харчової добавки, що супроводжується відповідною документацією, яка свідчить про те, що харчова добавка відповідає вищевикладеним положенням. Якщо харчова добавка дозволена до використання відповідними міжнародними організаціями, інформація, що це підтверджує, додається до заяви про реєстрацію. Рішення щодо реєстрації або відмови в реєстрації харчової добавки для виробництва харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять таку харчову добавку, повинне бути видане протягом 120 робочих днів після одержання повної заяви. Вказані положення не враховують вимоги ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 95/2/ЄС від 20 лютого 1995 року стосовно харчових добавок, відмінних від барвників і підсолоджувачів, яка визначає, що наявність добавки в харчовому продукті дозволяється: в складному харчовому продукті, наскільки він не фігурує в статті 2 розділ 3, в міру дозволу цієї добавки в одному з інгредієнтів, які входять до складного харчового продукту чи якщо цей харчовий продукт призначений тільки для приготування складного харчового продукту, відповідного до положень даної Директиви.
- Перелік харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 1999 р. № 12, останні зміни до нього були внесені у 2004 році. Вказаний перелік містить значну кількість харчових добавок, які відсутні у переліку добавок, загально дозволених у харчових продуктах.(Додаток І до Директиви 95/2/ЄС), а саме: E 100 Куркуміни (Curcumins), E 101 Рибофлавіни (Riboflavin), E 140 Хлорофіли (Chlorophylls), E 141 Мідні комплекси хлорофілів (Chlorophylls copper complexes), E 150a Цукровий колер I простий (Caramel I-plain), E 150b Цукровий колер II (Caramel II — Caustic sulfite), E 150c Цукровий колер III (Caramel III-ammonian process), E 150d Цукровий колер IV (Caramel IV-ammonia-sulphite), E 152 Вугілля (Carbon black (hydro-carbon), E 153 Вугілля рослинне (Vegetable carbon), E 160a Каротини (Carotenes): бета-каротин синтетичний (Beta carotene sinthetic), екстракти натуральних каротинів (Natural extracts), E 160b Екстракти аннато (аннато, біксин, норбіксин) (Annato extracts), E 160c Масло смоли паприки: екстракт паприки, капсофуксин, капсантен (Paprika oleoresins) та ін.
- У Санітарних правилах і нормах по застосуванню харчових добавок, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.07.96 № 222 відсутній перелік дозволених для використання харчових добавок, який містив у тому числі найменування продуктів та максимально допустимий рівень добавок. Це суперечить ч. 2 ст. 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 95/2, яка встановлює обмеження для використання харчових добавок в харчових продуктах, згаданих в Додатку II до Директиви.