3.1. Джерела права ЄС та Співтовариства

ЄС має триопорн у структуру, що охоплює Співтовариство, Співробітництво в галузі закордонни х справ і безпек и та Спів- робітництво з юстиції та поліції в кримінальних справах.

Право Співтовариства є частиною права ЄС , але лиш е його можна вважати "наднаціональни м правом". Частин а ж права ЄС ,  що регулює співробітництв о держав-члені в ЄС у межах другої та третьої опор , є правом міждержавної співпраці.  Ці законодавчі акти не мають прямої дії у внутрішньому законо - давстві держав-члені в і залежать від процедури національно ї імплементації. ЄС П не має, за деяким и винятками , юрисдик - ції щодо вирішенн я спорів з питань, які належать до другої та третьої опор.  Проте право першої опори , тобто право Спів- товариства, є повністю інтегрованим у правові системи держав - членів ЄС .  Здебільшог о  норм и  права Співтовариств а мают ь пряму дію та верховенство над національни м законодавство м держав-членів. Суб'єктам и права Співтовариства, крім держав - членів та інститутів ЄС , є також юридичні та фізичні особи.

Джерелам и права Співтовариства є:  1) установчі договори (так  зване "первинне законодавство"); 2) міжнародні (додатко- ві) угоди з міжнародним и організаціями та іншим и країнами;

3) регламенти, директиви , рекомендації та висновк и (так зване "вторинне законодавство"; 4) рішення , висновк и ЄСП , а також загальні принципи , розроблені ЄС П (рис. 4).

1.  Установчі договори. Договір про Європейськ е Співтова- риство є консолідовано ю угодою. Вона включає зміни , які було внесен о Договоро м  пр о ЄС , Амстердамськи м Договором ,  а тако ж  Ніццьки м Договором .  Перелі к установчи х договорів : Догові р  пр о  Європейськ е  Співтовариств о  Вугілля т а  Сталі; Договір про Європейськ е Економічн е Співтовариство; Договір про Євратом; Конвенці я  про деякі спільні для Європейськи х Співтовариств інститути 1957 p.; Договір про Об'єднання ; Акти

ЗО

Вступу  Велико ї  Британії , Данії ,  Ірландії ,  Греції,  Іспанії та Португалії, Австрії,  Фінляндії та  Швеції, Естонії, Кіпру, Латвії, Литви ,  Мальти,  Польщі, Словенії, Словаччини , Угорщини та Чеської Республіки, Болгарії та Румунії; Бюджетні Угоди 1970 та  1975 pp.; Єдини й Європейськи й Акт 1986 p.; Договір про ЄС ; Амстердамський Договір;   Ніццьки й Договір.

Ці документи встановлюють основи правопорядку ЄС та є первинним и джерелами права Співтовариства. У разі, якщ о вони суперечать нормам , які містяться в міжнародних ("додаткових") угодах, установчі договори мають переважну силу.

2.  Договори  з  міжнародними  організаціями  та  іншими  краї- нами. Міжнародні угоди, або  конвенції, становлять "невід'ємну частину права Співтовариства"1 . Такі договори укладаються:

1) Співтовариством ,  виключн о   в   межах повноважень ,  що надані йому Договором про Співтовариство (наприклад , комер - ційні відносини за ст. 133);

2) Співтовариством шляхом приєднанн я до  вже укладеної міжнародної угоди (наприклад , до Загальної угоди про тариф и та торгівлю (ГАТТ);

3) окремим и державами-членам и відповідно до ст. 293 До - говору про Співтовариство (наприклад,  Брюссельська Конвенція про юрисдикці ю та виконанн я судових рішен ь у цивільних та приватни х справах 1968 p.).

Слід вважати, що повноправним и джерелам и  права Спів - товариства є лиш е угоди, укладені Співтовариством як самостій- ним суб'єктом права, або такі, що ратифіковані всіма державами- членам и ЄС. Угоди, які укладено окремим и державами-членам и ЄС з іншим и країнами (тобто такими , що не є членами ЄС) , визнаються ЄС П джерелами права Співтовариства лиш е у ви- няткових  випадках.

3. Вторинне  законодавство   Співтовариства.   Законодавчі повноваження  Ради Міністрів та Європейської Комісії. Рада Міністрів та Європейськ а Комісія відповідно до ст.  249 До - говору про Співтовариство з метою виконанн я завдань, покла - дених на них, наділені повноваженням и видавати регламенти, директиви , надавати рекомендації та висновки.

Регламенти (англ. regulations) є актами Ради Міністрів або Європейсько ї  Комісії.  Вони встановлюют ь загальні правила, які застосовуютьс я одноманітн о  в усіх державах-члена х ЄС . Статт я  249 Договор у  пр о  Співтовариств о  встановлює ,  щ о регламенти є обов'язковим и для виконанн я в усій своїй повноті

1 Див.: Справа 181/73, Haegeman v. Belgium (1974) ECR 449, (1975) CML R 515.

31

та застосовуються безпосереднь о в усіх державах-членах .  Це означає, що вони мають юридичну силу без подальшої імплемен- тації в національн е законодавств о держав-членів ,  а індивіди можуть посилатися на них у національних  судах, захищаючи свої суб'єктивн і права*.

Директиви (англ. directives), згідно із ст. 249 Договору про Співтовариство, є обов'язковим и  щодо кінцевого результату, яки й вон и  мают ь досягти ,  т а   щодо держав-членів , д о яки х вони  адресовані. Проте державам надається можливість вибору форм та методів імплементації (такими формам и можуть бути законодавчі акти або адміністративні приписи). Директив а може бути адресованою як до всіх держав-члені в ЄС, так і лиш е до деяких з них. Як правило, директиви є основни м інструмен- том  гармонізації законодавства держав-членів. Хоча для повної юридично ї сил и директив и  потребують імплементаці ї в  на - ціональне законодавство держав-членів, ЄС П  вирішив, шо за певних умов вони можуть мати пряму дію**.

Рішення  Ради  Міністрів   та  Європейської Комісії (англ.  de- cisions) — індивідуально-правові акти, адресовані до певної особи або декількох осіб, яким и можуть бути як держави , так і фі - зичн і чи юридичн і особи .  Рішенн я є обов'язковим и  в усій своїй повноті (але лиш е щодо їх адресата) та не потребують подальшої  імплементації.

Рекомендації та висновки (англ.  recommendations and opinions).

Рекомендації та висновки мають лиш е рекомендаційний характер і не є обов'язковим и для виконання .

Регламенти , директив и  та  рішенн я  є  обов'язковим и дл я виконання . Відповідно до ст. 253 Договору про Співтовариство ці  акти повинн і містити підстави, на  яких вони грунтуються, а також містити посиланн я  на пропозиції або висновки ,  отри- мання яких є необхідним згідно з Договором про Співтовариство. Ці процесуальні вимоги є істотними. їх недотриманн я може мати наслідко м скасуванн я  в судовому порядк у актів Спів - товариства згідно зі ст.

* Докладніш е про принцип и прямого застосування та прямо ї дії права Спів - товариства див. тему 4.

** Див.: тему 4.

1  Див. : Справ а С-322/88 , Grimaldi v. Founds des Maladies Professionelles (1989) ECR 4407, (1991) 2 CML R 265.

32

повинні брати до уваги зазначені рекомендації, особливо, як - що вони полегшують тлумачення національного права або права Співтовариства.

Хоча ст. 249 Договору про Співтовариство проводить чітку класифікаці ю законодавчих актів інститутів ЄС , насправді фор - мальне визначенн я акта як регламенту, директив и або рішенн я часто може вводити в оману. Тому в разі виникненн я спору ЄС П перевіряє суть акта, а не його форму. У багатьох справах ЄС П дійшо в висновку, що регламент, яки й не встановлює за- гальних правил, може бути перекваліфікован о на "приховане рішення"' .

4.  Рішення  ЄСП і   Суду Першої Інстанції.  Право  Співтова- риства не визнає доктрин и судових прецедентів, проте, рішенн я ЄС П та Суду Першої Інстанції, залишаючис ь обов'язковим и лиш е  для сторін у справі, мають неабияк е значення . Відповід- но до ст. 220 Договору про Співтовариство ЄС П і Суд Першої Інстанції, кожен у межах своєї юрисдикції, забезпечують дотри - манн я законності при тлумаченні та застосуванні зазначеног о Договору ,  том у т і  частин и  судови х  рішень ,  щ о  тлумачат ь положенн я установчих договорів, мають особливе значенн я і стають джерелам и права. ЄС П  і Суд Першо ї Інстанції вста- новлюют ь  загальн і  принцип и  тлумаченн я  т а  застосуванн я положен ь права Співтовариства  судами держав-члені в ЄС .  Це свідчить про  винятков о важливу роль судів у розвитку правової системи ЄС.

На відміну від судів загального права, ЄС П та Суд Першо ї Інстанції н е зв'язан і своїми  попереднім и  рішеннями .  Таки й підхід дозволя є якнайкращ е  вирішувати суперечливі питанн я щодо постійної зміни політичних та економічни х реалій.