10.4. Міжнародно-правова регламентація авіаційних перевезень

Проїзний квиток видається при перевезенні пасажирів і має містити зазначення:

місця відправлення;

місця зупинки;

місця призначення;

суми платежу.

При перевезенні зареєстрованого багажу видається багажна квитанція, яка може бути об'єднана з проїзним квитком.

Проїзний квиток і багажна квитанція є свідоцтвом укла-дення договору про перевезення та його умови. Відсутність, неправильність заповнення або їх втрата не впливають ні на існування, ні на дійсність договору про перевезення.

Для перевезення вантажу (товару) оформляється документ повітряного перевезення — авіавантажна накладна (Air Waybill).

Авіавантажна накладна — документ, виписаний вантажовідправником або його агентом-експедитором при видачі вантажу, який підтверджує наявність договору між вантажовідправником і перевізником про перевезення вантажів авіалініями перевізника.

Цей документ складається відправником у трьох оригіналах, що мають однакову юридичну силу, і вручається разом з товаром. Перший екземпляр має примітку "для перевізника" і підписується відправником. Другий екземпляр призначений для одержувача, підписується відправником і перевізником та має прямувати разом з товаром. Третій екземпляр підписується перевізником і повертається ним відправнику після отримання товару.

Перевізник має поставити свій підпис перед завантаженням товару на борт повітряного судна. Підпис перевізника може бути замінений штемпелем; підпис відправника може бути печатним або замінений штемпелем.

Авіанакладна не є ні товаророзпорядчим документом, ні передатним документом. Вона виконує тільки функцію під-твердження укладення договору перевезення, прийняття товару для перевезення і умов перевезення.

За наявності кількох місць вантажу перевізник має право вимагати від відправника складання окремих документів повітряного перевезення.

Документ повітряного перевезення має містити:

місце відправлення і місце призначення;

якщо місце відправлення і місце призначення розташовані на території однієї країни — сторони договору, а якщо одна чи кілька передбачених зупинок на території іншої країни — зазначення хоча б однієї такої зупинки;

повідомлення відправника про те, що здійснюється перевезення, місце кінцевого призначення або зупинка якого не в країні відправлення;

відомості про вагу, розміри і пакування товару, а також кількість місць, обсяг і стан товару.

Документ повітряного перевезення, до доведення протилежного, є підтвердженням укладення угоди, прийняття товару та умов перевезення.

В останні роки на міжнародних повітряних лініях швидко розвивається так зване пульне співробітництво, яке має на меті зниження гостроти конкурентної боротьби між авіакомпаніями, які спільно експлуатують суміжні авіалінії або їх окремі ділянки.

Загальний принцип пулу полягає в тому, що кожен партнер з кожної одиниці транспортної продукції вносить в пул встановлену частку доходів.

Для визначення виграшності або програшності пульної угоди розроблена методика, основні положення якої зводяться до побудови економіко-метричної моделі конкретного пулу, а також до аналізу експлуатаційних і результативних фінансово-економічних показників партнерів і визначенню економічної ефективності пулу. Зазвичай порівнюють:

економічний стан авіапідприємств-партнерів по лінії;

їх капітал;

парк літаків;

результати роботи за попередні періоди;

загальна подовженість ліній;

конкурентоспроможність відносно партнера тощо. Зрозуміло, що економічно слабше авіапідприємство більш

зацікавлене в укладенні пульної угоди, намагаючись таким чином забезпечити собі певну частину доходів, яку воно не в змозі отримати при самостійній експлуатації лінії.

Укладаючи пульну угоду, авіакомпанія намагається отримати не лише певну долю доходів, але шляхом завищення її та-

кож і компенсацію за використання партнером додаткових прав. Отже, пульна угода може використовуватись не лише для розподілу доходів між партнерами, але й для отримання компенсації за різноманітні права, в тому числі прямо не пов'язані з роботою пульних ліній, шляхом збільшення долі доходів авіапідприємства, що отримує компенсацію за експлуатацію пульних ліній або шляхом внесення однією зі сторін в пул частини доходів від використання нею додаткових прав (наприклад, за транзитні перевезення).

У процесі експлуатації ліній будь-який з цих факторів може або зовсім відпасти, або змінитись, що може викликати перегляд відповідних угод.

За останні роки значного поширення набули перевезення пасажирів і вантажів на літаках, які авіакомпанія тимчасово надає за договором оренди, в порядку фрахтування або тимчасового обміну. При фрахтуванні повітряних суден укладається договір, який отримав за аналогією з морським правом найменування чартер.

Розвиток чартерних перевезень потребував створення відповідного правового режиму забезпечення їх здійснення. Організація чартерних перевезень (видання дозволу, маршрут, періодичність польотів тощо) визначається актами органів державного управління цивільною авіацією. Щодо комерційних умов чартерів, то їх регламентація здійснюється у двох формах: шляхом зарахування відповідних положень у правила і тарифи авіакомпаній або шляхом напрацювання типових проформ договору чартеру.

Для того щоб авіакомпанії, які надають літаки на умовах чартеру та оренди, мали необхідні гарантії і було виключено висування до них вимог про повну відповідальність за завдану шкоду, в рамках ІКАО в доповнення до Варшавської конвенції вироблено конвенцію про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, які здійснюються особами, що не є перевізниками по договору, підписану 18 вересня 1961 року в Гвадалахарі.

Конвенція вводить поняття "фактичного перевізника", яким визнається особа, що не є перевізником за договором,

але уповноважена ним здійснювати перевезення, які підпадають під дію Варшавської конвенції в її першій редакції або в редакції Гаазького протоколу (ст. 1).

Під повітряним чартером (чартерним рейсом) розуміють договір, за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за платню всю або частину місткості одного чи кількох повітряних суден на один чи кілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти або для інших цілей.

Регламентація чартеру в правилах і тарифах авіакомпаній коротка і передбачає насамперед умови майбутніх перевезень пасажирів і вантажів, а не відносини фрахтувальника і компанії по чартеру. Зміст самого чартеру, права та обов'язки сторін визначають проформи чартерів. Вони розробляються авіакомпаніями і являють собою вид примірного договору, який може доповнюватись сторонами при його укладенні.

Типові проформи чартеру, які застосовуються авіакомпані-ями, містять такі умови:

характеристика літака, що надається;

розмір платежів за його використання та порядок розрахунків;

маршрут і розклад польотів;

оформлення транспортної документації;

дострокове припинення договору у випадку неможливості

його виконання;

відповідальність власника літака;

право, яке застосовується до договору.

Плата за використання літака обумовлюється у проформах фрахтом.

Транспортні документи на перевезення складаються зазвичай за формою компанії, яка надає літаки.

Предметом чартеру є місткість повітряного судна.