ВСТУП

Форма держави в найбільш загальному виді визначає, на яких принципах побудована і як територіально організована державна влада. Форма держави визначає структуру і принципи взаємовідносин основних органів держави (парламенту, уряду, глави держави), розподіл держави на складові частини і юридичний статус цих частин, а також методи діяльності держави і характер її прямих і зворотних зв'язків із громадянами.

Форма держави може розглядатись з різних точок зору. Науково- пізнавальний (гносеологічний) підхід до вивчення форми держави дозволяє виявити взаємозв'язок між формою держави і її змістом, сутністю. Цим займається головним чином теорія держави і права. Інструментальний (практично-політичний) підхід припускає дослідження форми держави з точки зору забезпечення ефективності державного управління, його дієвості, стабільності уряду, взаємовідносин уряду з народом і т.п. Цим займається наука конституційного права.

Форми зарубіжних держав відрізняються великою розмаїтістю. Вони складаються під впливом комплексу природно-географічних, історичних, політичних, соціально-економічних і культурно-релігійних чинників.

На форму держави можуть вплинути умови створення держави (федеральна форма територіально-політичного устрою держави в США), історичні традиції (монархія у Великобританії), перипетії

внутрішньополітичної боротьби (кількаразові модифікації форми ряду держав Африки), пануюча в суспільстві система морально-релігійних цінностей (теократична республіка в Ірані). Певним чином може впливати і суб'єктивний фактор. Достатньо пригадати про те, який вплив мав генерал Де Голль на функціонування інститутів П’ятої республіки у Франції.

Форма держави є об'єктом конституційного регулювання. Окремі глави за назвою "Форма держави" є лише в деяких новітніх конституціях (наприклад, Конституція Туреччини 1982 р., Конституція Ефіопії 1987 р.).

більшості держав, де така глава відсутня елементи, що складають поняття "форма держави", закріплюються або в тексті основного закону (наприклад, у Франції, Іспанії, ФРН), або в окремих конституційних законах (наприклад, у Швеції).

У країнах, де відсутня писана конституція, форма держави визначається не стільки статутом (законом), скільки конвенційними нормами, що складаються в процесі багатовікової еволюції державних інститутів (наприклад, правовий статус глави держави - монарха у Великобританії і його взаємовідносини з Урядом).

Якщо в конституції відсутня спеціальна глава про форму держави, то відповідні норми звичайно поміщаються в розділ, що закріплює основи конституційного ладу. Як правило, ці норми забезпечуються підвищеним правовим захистом (наприклад, заборона на перегляд республіканської форми правління в Італії). Окремі положення можуть бути включені в розділи, що встановлюють територіальну організацію держави й організацію органів державної влади.

Поняття форми держави, охоплюючи найбільше істотні сторони організації державної влади, є достатньо складним по своєму змісту. Воно вказує, які органи представляють державну владу, який порядок утворення (формування) цих органів, який термін їхніх повноважень, які взаємовідносини між органами держави (у тому числі центральних і місцевих), нарешті, які методи, засоби, прийоми здійснення державної влади.

У залежності від того, яка складова форми держави є предметом розгляду, розрізняють три елементи форми держави: форму правління, форму державного (територіально-політичного) устрою і політичний (державний) режим. Сукупність усіх трьох елементів утворить форму держави в широкому розумінні. Так як третій елемент форми держави - політичний (державний) режим торкається взаємовідносини держави з суспільством, його політичними інститутами, то це певною мірою виходить за рамки конституційного права. У більш вузькому розумінні до форми держави відносять тільки форму правління і форму державного (територіально-політичного) устрої.

Отже, завдання даної лекції:

1) при розгляді питання, що стосується форми правління, ураховувати той фактор, що форма правління тісно пов’язана з умовами розвитку держав, а тому має свої особливості в кожній конкретній державі; знати не тільки основні види і відмінні риси тієї чи іншої форми правління, але і намагатись усвідомити історичну еволюцію монархії з її дивовижною здібністю пристосовуватись до тих змін, що відбуваються у суспільстві і до тих сил, що знаходяться при владі;

2) при розгляді питання, що стосується політико-територіального устрою зарубіжних держав, звернути увагу на соціальні, економічні, національні, релігійні, історичні і інші фактори, що визначають становлення і еволюційний розвиток політико-територіального устрою тієї чи іншої держави;

3) вміти виділити загальні риси і основні відмінності унітарних, федеративних держав, визначити вид унітарної держави в тій чи іншій країні, знати основні способи розмежування предметів відання федерації та її суб’єктів;

4) закріпити знання про політичний режим, його основні види, характерні ознаки.

1.