Виборчі системи.
Поряд із розглянутими вище питаннями, виняткової уваги потребує розгляд виборчих систем. У науці конституційного права цей термін зас - тосовується у широкому і вузькому значеннях.
У широкому - під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні — це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, що відрізняються порядком встановлення результатів голосування.
Традиційними та найпоширенішими виборчими системами є:
- система більшості — мажоритарна;
- система пропорційного представництва — пропорційна;
- змішана система — пропорційно-мажоритарна.
Так, за мажоритарною (від фр. ша)огйее — більшість) виборчою системою обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців по тому округу, по якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів).
Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому разі від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається по окремих кандидатах) або ж виборці голосують за список політичної партії і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів. Мажоритарна система має кілька різновидів — відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини (50% плюс один голос) голосів відповідного округу.
Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки, як правило, вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які набирають найбільшу кількість голосів у першому турі. Поширенішою є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь - який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше половини голосів виборців.Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів на виборах у представницький орган, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів, забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до своєї популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом ще в 1793 році, але почала вона застосовуватися лише в кінці XIX століття (Сербія, 1888 р.; Бельгія, 1889 р.).
Як мажоритарна, так і пропорційна виборчі системи мають певні недоліки. Так, мажоритарна система - досить результативна і проста у застосуванні, але вона сприяє неадекватному відображенню у складі представницького органу політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має наслідком послаблення представництва в парламенті чи іншому виборному органі. Пропорційна система теж має істотні недоліки: по- перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори - виборчі списки партій формуються партійним керівництвом і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого невідомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка характеризувалася б досить чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.
Пропорційно-мажоритарна (змішана) виборча система заснована на одночасному поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем під час виборів до представницького органу влади (наприклад, Албанія, Італія, Росія, ФРН, Угорщина, Україна). Суть її в тому, що одна половина представницького органу обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а друга половина - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.
На сьогодні в Україні застосовуються такі виборчі системи: мажоритарна - на виборах Президента України та на виборах депутатів сільських та селищних рад, а також сільських, селищних і міських голів; змішана - на виборах народних депутатів України, на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських та районних у містах рад.
ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ.
Таким чином, слід дійти висновку, що в Україні застосовуються мажоритарна та змішана виборчі системи. Але кожна з систем мають і позитивні, і певні негативні риси. Слід акцентувати увагу на позитивах і негативах змішаної системи. Так, мажоритарна складова є досить результативною і простою у застосуванні, у той самий час вона адекватно не відображає у складі парламенту політичного спектру суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, що послаблює представництво в парламенті. Пропорційна складова теж має ряд недоліків, по-перше, вона, передбачає не персоніфіковані вибори — виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно (без участі виборців), і виборці фактично голосують за кандидатів, про багатьох з яких їм нічого не відомо, по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка би характеризувалася більш-менш чіткою поляризацією політичних сил, що дозволило б після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.
3.