Сутність, основні ознаки конституцій держав-членів ЄС та їх функції

Слово «конституція» в перекладі з латинської мови означає устрій, встановлення, утвердження. Унаслідок буржуазних рево­люцій з'являються перші конституції: 1787 рік - у США, 1791 рік - у Франції, 1793 рік - у Польщі.

Будь-яка конституція як основний закон, що має вищу юри­дичну силу, завдяки своїй соціально-політичній сутності фіксує співвідношення політичних сил на момент її ухвалення. Власне, це суспільний договір, у якому враховуються політичні інтереси різних соціальних груп, прошарків суспільства. Сьогодні наявність конституції в державі розглядається як обов'язкова умова державності^[63].

Сучасна конституційно-правова наука виділяє такі найсуттє­віші ознаки конституції:

— вона має найвищу юридичну силу, тобто всі інші акти ухвалюються на основі конституції, яка посідає панівне місце в ієрархії нормативно-правових актів;

— усі суб'єкти правовідносин визнають верховенство конституційно-правових норма;

— їй притаманна особлива процедура підготовки, ухвалення так само, як вона передбачена для зміни положень конституції та її доповнення;

— існує особливий суб'єкт її ухвалення, що відображає демократичний характер; суб'єктом ухвалення є народ, установ­чі збори або парламент;

— вона регулює найважливіші суспільні відносини, встанов­лює основи державного, суспільного устрою і визначає правове становище індивіда.

У конституції містяться три головні елементи: а) права і свободи людини та громадянина; б) визначення форми власності в державі, що є наріжним каменем соціально-економічного ладу країни; в) структура вищих органів державної влади, їхні взає­мини між собою та з органами місцевої влади. Характер і місце всіх інших блоків в ієрархії суспільних відносин, що регулю­ються як самою конституцією, так і нормами інших галузей права, залежать від рівня відтворення трьох названих елементів конституції. Тож, не випадково в країнах ЄС конституцію називають найвищим авторитетом усього законодавства.

У підготовці та ухваленні конституції беруть участь найріз­номанітніші соціальні, політичні, національні, релігійні та інші спільноти і групи. Тому в кожній конституції знаходять відобра­ження узгодження соціальних, економічних, політичних, націо­нальних та інших інтересів різних верств суспільства. Водночас, аналізуючи соціально-політичний складник конституцій дер- жав-членів ЄС, не можна не враховувати і те, що на певних історичних етапах розвитку будь-якої країни певні політичні сили домінують, а інші залишаються в опозиції чи перебувають на стадії становлення. Тому, конституція на момент її ухвалення - це не тільки підсумок узгодження інтересів усіх верств суспільства, а й відображення співвідношення політичних сил у країні. Саме в цьому полягає соціально-політична сутність будь- якої конституції.

Через мінливе співвідношення політичних сил у суспільстві окремі конституційні положення можуть застаріти, інші - стають проблемними, а то й неможливими для реалізації, через що частина конституційних норм стає фіктивною. Це становище характерне для держав з авторитарним політичним режимом, але інколи трапляється і в демократичному суспільстві. Наприклад, ст. 38 Основного Закону ФРН 1949 року поряд з іншими принципами виборчого права проголошує принцип рівності, а «Закон про федеральні вибори в бундестаг» 1956 року за редакцією 1993 року дозволяє відхилення в чисель­ності населення виборчого округу до 33 %, що є серйозним порушенням принципу рівності.

У державах ЄС більшість норм конституцій є нормами прямої дії. Ця теза означає, що конституційні норми для своєї реалізації не потребують будь-якої конкретизації з допомогою спеціального закону чи підзаконного нормативного акта. Вони застосовуються безпосередньо. Так, ст. 22 Конституції Італій­ської Республіки говорить: «Ніхто за політичними мотивами не може бути позбавлений правоздатності, громадянства, імені»^[64]. У разі порушення приписів цієї норми громадянин може звер­нутися до суду. Для формулювання позову і розгляду справи в суді достатньо звернення лише до ст. 22 Конституції Італії.

Конституція виконує різноманітні функції. Слушним є визна­чення конституційних функцій, яке сформулював конституціо­наліст Ю. Тодика. Він вважає, що під конституційними функціями слід розуміти основні напрями конституційного впливу на суспільні відносини^[65].

Тож кожну окрему функцію конституцій держав-членів Європейського Союзу можна схарактеризувати так:

- юридична функція свідчить про те, що конституція виконує роль найвищого закону, який ухвалюється за особливою про­цедурою і регулює засади економічної, соціальної, політичної системи, духовного життя суспільства, правового статусу особи, а також місце цього акта в правовій системі як юридичної бази правотворчості, правозастосовчої діяльності та правосвідомості. Недарма конституцію нерідко називають основою правопорядку в державі.

Категорія «основний закон держави» нерідко закріплено в тексті самої конституції. Саме так вона офіційно називається у Федеративній Республіці Німеччина.

Основний закон чи конституція є найважливішим правовим документом держави. Вона стоїть на чолі всієї системи джерел права, а, отже, має в конкретній державі, зокрема і члені ЄС, найвищу юридичну силу. Конституція становить юридичну основу всього поточного законодавства, на її положеннях ґрун­туються нормативні акти різноманітних галузей права.

- політична функція встановлює правила, на основі яких діють органи публічної влади, конкурують різноманітні політич­ні сили - політичні партії, функціонують громадські організації, церква, засоби масової інформації тощо. Конституція, окрім того, формує напрям розвитку зовнішньої політики та слугує джерелом інформації про суспільство і державу для інших країн. Польща, ухвалюючи в 1997 році Конституцію, продемонструва­ла свою відкритість і рішучість у частині входження до міжна­родного правового простору. Так, ст. 91 Основного закону встановила, що ратифікований міжнародний договір після його опублікування стає частиною правопорядку країни.

У своїй зовнішній політиці Португалія зорієнтована на одно­часне і під відповідним контролем загальне роззброєння, на розпуск військово-політичних блоків і встановлення системи колективної безпеки з метою створення міжнародного порядку, здатного забезпечити мир і справедливість між народами (ст. 74 Конституції Португалії). Цей припис Основного закону част­ково вже реалізований. Ще в 1949 році на Піренейському пів­острові, задовго до проголошення мирних конституційних іні­ціатив щодо забезпечення правопорядку у світі, Португалія стала однією з 12 країн-засновниць Організації Північноатлан­тичного договору;

- ідеологічна функція вказує, на які духовні цінності орієн­тується суспільство в ухваленій конституції. Найчастіше про цінності йдеться у вступній її частині, яку називають преамбу­лою. Так, у преамбулі Конституції Словаччини записано, що цілями словацької нації є: мирне співробітництво з іншими демократичними державами, демократичні форми правління, гарантії вільного життя, розвиток духовної культури та економічне процвітання.

У Конституції Ірландії 1937 року ключові ідеологічні цінності згадуються в розділі, що гарантує права і свободи. У ст. 41 і 43, зокрема, визнається важливість такого суспільного інституту як родина: «Держава визнає родину як природне першоджерело і об’єднуючу основу суспільства, а також як мо­ральний інститут, що володіє невід’ємними і невідчужуваними правами, що передує будь-якому позитивному праву і є пер­винними щодо до нього».