Стаття 89. Верховна Рада України затверджує перелік комі­тетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.

Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може ство­рювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комі­сії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від консти­туційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішаль­ними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Коментована стаття Конституції України деталізує правовий статус робочих органів Верховної Ради України — парламент­ер

ських комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Частини 1 та 2 ст. 89 Основного Закону встановлюють, що Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, які здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень парламенту До повноважень парламенту також віднесено повно­важення щодо обрання голів цих комітетів. Наведені положення Конституції України отримують свій нормативний розвиток у Ре­гламенті Верховної Ради України від 10 лютого 2010 р., Законі України від 4 квітня 1995 р. «Про комітети Верховної Ради Укра­їни», Законі України від 17 листопада 1992 р. «Про статус народ­ного депутата України», інших законах України, постановах Вер­ховної Ради України, включаючи постанови, якими затверджу­ються положення про комітети парламенту. При розгляді питань про комітети Верховної Ради України також слід взяти до уваги зміст Рішення Конституційного Суду України від 5 березня 2003 р.

Комітети Верховної Ради України є органами парламенту, відповідальними і підзвітними йому, які утворюються з числа на­родних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень парламенту, виконання конт­рольних функцій парламенту. За своїм конституційним статусом комітети Верховної Ради України є органами, які мають пред­метно визначену компетенцію та забезпечують здійснення пар­ламентом його повноважень. При цьому, будучи органами Верхов­ної Ради України, комітети парламенту не складають самостійну систему органів державної влади.

Діяльність комітетів Верховної Ради України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гласності, їх рівно­правності, доцільності, функціональності, плановості, наукової обґрунтованості, колегіальності, вільного обговорення та вирі­шення питань та ін.

Система парламентських комітетів, їх завдання, функції та компетенція визначаються на першій сесії Верховної Ради Украї­ни нового скликання з урахуванням конституційно визначених завдань і повноважень парламенту, а також актуальних питань державотворення та правотворення в усіх сферах суспільного та державного життя України. Це обумовлює створення як галузевих (предметних), так і функціональних комітетів Верховної Ради України. Перші з них наділені повноваженнями щодо здійснення законопроектної роботи, підготовки й попереднього розгляду питань у певних сферах формування державної політики, відне­сених до повноважень Верховної Ради України, а другі — покли­кані забезпечити оптимальну організацію та діяльність Верховної Ради України, її взаємозв’язки з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Сьогодні система комітетів Верховної Ради України VI скли­кання визначена Постановою Верховної Ради України від 4 груд­ня 2007 р. № 4-УІ «Про перелік, кількісний склад і предмети віда­ння комітетів Верховної Ради України шостого скликання» і пред­ставлена 27 комітетами парламенту: комітет із питань аграрної політики та земельних відносин; комітет з питань боротьби з ор­ганізованою злочинністю і корупцією; комітет з питань будівни­цтва, містобудування і житлово-комунального господарства; комітет з питань бюджету; комітет з питань державного будівни­цтва та місцевого самоврядування; комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорно­бильської катастрофи; комітет з питань економічної політики; комітет з питань європейської інтеграції; комітет з питань зако­нодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; комітет у за­кордонних справах; комітет з питань культури і духовності; комі­тет з питань науки і освіти; комітет з питань національної безпеки і оборони; комітет з питань охорони здоров’я; комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки; комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; комітет з питань податкової та митної політики; комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; комітет з питань правової політики; комітет з питань правосуддя; комітет з питань промислової і регуляторної політики та підпри­ємництва; комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України; комітет з питань свободи слова та інформації; комітет з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму; комітет з питань соціальної політи­ки та праці; комітет з питань транспорту та зв’язку; комітет з пи­тань фінансів і банківської діяльності.

Згідно з п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання» у Верховній Раді України також утво­рено Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації. До предмета її відання належать: контроль за дотриманням законодавства про приватизацію, реприватизацію; контроль за виконанням Державної програми приватизації; конт­роль за діяльністю органів приватизації; аналіз наслідків привати­зації; систематичне інформування Верховної Ради України про хід приватизації.

Верховна Рада України може вдосконалювати систему своїх комітетів, реагуючи на нові завдання та проблеми, які виникають у процесі реалізації нею своїх конституційних повноважень. Пар­ламент повноважний утворити або ліквідувати раніше створений комітет, змінити назву чи предмет його відання.

Важливим елементом правового статусу комітетів Верховної Ради України є порядок визначення їх персонального складу. Верховна Рада України створює комітети в складі голів, перших заступників, заступників голів, секретарів і членів комітетів, які обираються більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

До складу кожного з комітетів Верховної Ради України VI скли­кання, згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» та Постановою Верховної Ради України «Про пере­лік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання», на час утворення може входи­ти не менше дев’яти і не більше ЗО народних депутатів України, крім Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, до скла­ду якого можуть входити до 35 народних депутатів України, за умови представлення не менш як по одному народному депутату України від кожної депутатської фракції (у разі якщо чисельність депутатської фракції є меншою, ніж кількість комітетів).

За умови, коли персональний склад комітету Верховної Ради України стає меншим від вищезазначеної нижньої межі граничної чисельності комітету, чинним законодавством передбачена про­цедура ліквідації такого комітету за ініціативою Голови Верховної Ради України на основі попереднього подання голови профіль­ного комітету парламенту Разом із тим станом на ЗО квітня 2011 р.

Чисельність комітетів Верховної Ради України впливає на кіль­кість заступників голів цих комітетів. За кількості членів комітету не більше 10 народних депутатів України обирається один заступ­ник голови комітету, від 10 до ЗО народних депутатів України — пер­ший заступник і заступник голови комітету, а більше ЗО народних депутатів — перший заступник і два заступники голови комітету.

При формуванні керівництва комітетів Верховної Ради України та їх персонального складу застосовується квотний під­хід. Квоти розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій (де­путатських груп) до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою. Облік квот пропор­ційного представництва депутатських фракцій у комітетах здій­снює комітет, до предмета відання якого належать питання ре­гламенту.

Список кандидатур на посади голів, перших заступників, за­ступників та секретарів комітетів по одній кандидатурі на кожну посаду за поданням депутатських фракцій схвалюється Погоджу­вальною радою. Цей список повинен містити: назви всіх коміте­тів; прізвища, імена та по батькові відповідних кандидатів на посаду; назви депутатських фракцій, які запропонували відповід­них кандидатів на посаду згідно з розрахунковою квотою. Голови комітетів, перші заступники і заступники голів та секретарі комі­тетів обираються за списком у цілому, без обговорення на пленар­ному засіданні, шляхом відкритого поіменного голосування. При цьому персональний склад усіх комітетів Верховної Ради України нового скликання визначається одночасно шляхом прийняття відповідної постанови Верховної Ради України.

Чинне законодавство встановлює обмеження щодо кандидатів на виборні посади в комітетах.

Персональний склад комітетів Верховної Ради України може бути змінений внаслідок: 1) обрання нового члена комітету; 2) від­кликання члену комітету; 3) обрання чи відкликання голови ко­мітету, першого заступника, заступника голови, секретаря комі­тету; 4) дострокового припинення повноважень народного депу­тата України, який входив до складу комітету. Відповідні зміни здійснюються шляхом прийняття постанови Верховної Ради Укра­їни, з урахуванням принципу пропорційного представництва в комітетах депутатських фракцій і визначених відповідно до принципу квот.

Наступним, стрижневим елементом конституційно-правового статусу комітетів Верховної Ради України є їх функції — основні напрямки і види діяльності, а також права й обов’язки щодо їх реалізації. Так, ч. 2 ст. 89 Конституції України встановлює, що комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Закон України «Про комі­тети Верховної Ради України», Регламент Верховної Ради України деталізують наведене конституційне положення та визначають функції, права та обов’язки комітетів, а також процедурно- процесуальні форми їх реалізації.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» відповідні комітети здійснюють такі функції: 1) законо­проектну; 2) організаційну; 3) контрольну. Законопроектна функ­ція комітетів полягає в розробці проектів законів, інших актів Верховної Ради України; попередньому розгляді та підготовці ви­сновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених суб’єктами законодавчої ініціативи на розгляд парламенту; доопрацюванні за дорученням Верховної Ради України окремих законопроек­тів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях (за винятком прийнятих Верховною Радою України актів в ціло­му); попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо проектів загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охо­рони довкілля, а також наданні згоди на обов’язковість чи денон­сацію міжнародних договорів України; узагальненні зауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів; внесенні пропозицій щодо перспективного планування законопроектної роботи.

Задля здійснення наведених законодавчих функцій комітети Верховної Ради України наділені правами розробляти за власного ініціативою законопроекти й проекти інших актів Верховної Ради з питань, що віднесені до предметів відання комітетів, з подальшим внесенням їх на розгляд Верховної Ради України членами комітету за його рішенням; визначати завдання щодо розробки законопроек­тів чи їх структурних частин із питань, віднесених до предмета їх відання; опубліковувати за своїм рішенням у ЗМІ проекти законів до внесення їх на розгляд парламенту; вносити пропозиції та по­правки під час розгляду на своєму засіданні проекту закону чи ін­шого акта Верховної Ради України; створювати робочі групи й при­значати їх керівників із числа членів комітету для підготовки актів парламенту, питань, що обговорюються на засіданнях комітетів, проектів рішень, рекомендацій, висновків комітетів; звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування, наукових установ і організацій, об’єднань громадян з проханням висловити пропозиції щодо проектів законів; ініціювати укладання в межах коштів, передбачених у кошторисі видатків на здійснення повно­важень Верховної Ради України, договорів з науковими установами, навчальними закладами й спеціалістами на науково-інформаційний пошук, розробку, доопрацювання та експертизу законопроектів та ін. При цьому, здійснюючи свою законодавчу функцію, комітети парламенту зобов’язані: організовувати розробку проектів законів й інших актів за дорученням Верховної Ради України; розглядати в порядку і в строки, установлені Регламентом Верховної Ради України, проекти актів парламенту та подавати їх на розгляд Верхов­ної Ради України; готувати висновки щодо проектів актів Верховної Ради України, внесених суб’єктами права законодавчої ініціативи; доопрацьовувати проекти актів парламенту за дорученням Верхов­ної Ради України за результатами розгляду їх у першому та наступ­них читаннях тощо.

Не менш важливою для забезпечення ефективної діяльності парламенту є й організаційна функція комітетів Верховної Ради України. Її основними напрямками є: планування роботи коміте­тів; проведення збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень комітетів, організація слухань із цих питань; по­переднє обговорення відповідно до предметів відання кандидатур посадових осіб, яких відповідно до Конституції України обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України, або надає згоду на їх призначення, підготовка до розгляду парламентом відповідних висновків щодо цих кандидатур; підготовка питань на розгляд Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання; участь у формуванні порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України; прийняття рішень, надання висновків, рекоменда­цій, роз’яснень; розгляд звернень, що надійшли до комітету в уста­новленому порядку; участь відповідно до предметів відання в між­парламентській діяльності, взаємодія з міжнародними організа­ціями; підготовка письмових звітів про підсумки своєї діяльності та забезпечення її висвітлення в засобах масової інформації.

Реалізуючи організаційну функцію, комітети Верховної Ради України наділені правами і обов’язками отримувати від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій, їх посадових осіб, а також вивчати та досліджувати інформацію з питань, які належать до їх компетенції; готувати і роз­глядати питання про призначення, звільнення, затвердження та надання згоди на призначення посадових осіб Верховною Радою України; готувати висновки й інші матеріали у межах своєї компе­тенції щодо призначення всеукраїнського референдуму з питання зміни території України, виборів Президента України, позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; вно­сити пропозиції щодо порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України з питань, віднесених до їх компетенції; надання відпо­віді на депутатські запити, підготовка висновків і роз’яснень щодо пропозицій, поданих до комітету в установленому порядку, та ін.

Контрольна функція комітетів Верховної Ради України по­лягає в: аналізі практики застосування законодавчих актів у діяль­ності державних органів, їх посадових осіб із питань, віднесених до предметів відання комітетів, підготовці та поданні відповідних висновків і рекомендацій на розгляд парламенту; участі за доручен­ням Верховної Ради України в проведенні «Дня Уряду України»; контролі за виконанням Державного бюджету України у частині, що віднесена до предмета відання конкретного комітету, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності викорис­тання державних коштів; організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань, а також слухань у комітетах; підготовці та поданні на розгляд Верховної Ради Укра­їни запитів до Президента України від комітету; взаємодії з Рахун­ковою палатою та з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; направленні матеріалів для відповідного реагування в меж­ах, установлених законом, органам Верховної Ради України, дер­жавним органам, їх посадовим особам тощо.

Стосовно здійснення своїх контрольних функцій комітети Верховної Ради України наділені широким колом прав і обов’язків. Так, глава 3 Закону України «Про комітети Верховної Ради Украї­ни» встановлює, що комітети парламенту, здійснюючи свої конт­рольні функції, аналізують практику застосування законодавчих актів у діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб з питань, віднесених до пред­метів їх відання; беруть участь у підготовці питань на розгляд Верховної Ради України у зв’язку з виконанням нею контрольних повноважень, передбачених Конституцією України, зокрема, у проведенні «Дня Уряду України»; беруть участь у бюджетному процесі; направляють депутатські запити до Президента України тощо.

Реалізуючи свої функції та повноваження, комітети Верховної Ради України діють відповідно до предмета свого відання. Зміст предмета відання кожного окремо взятого комітету Верховної Ради України VI скликання визначається в документі «Предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання та Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації», затвердженому Постановою Верховної Ради України від 4 груд­ня 2007 р. № 4-УІ «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання».

Важливим елементом конституційно-правового статусу ко­мітетів Верховної Ради України є їх внутрішня побудова. Основ­ними структурними елементами комітетів парламенту є такі по­садові особи й органи комітетів: голова комітету, перший заступник і заступники голови комітету, секретар комітету, голови підкоміте­тів, члени комітету, підкомітети й робочі групи комітету їх повно­важення визначає розділ IV Закону України «Про комітети Верхов­ної Ради України». Наприклад, голова комітету уповноважений вносити пропозиції на засідання комітету щодо розподілу обов’язків між першим заступником, заступником (заступниками) голови комітету; забезпечувати складання плану роботи комітету та ви­конання плану-графіка робіт над законопроектами та проектами інших актів Верховної Ради України, щодо яких комітет визначений головним; головує на засіданнях комітету тощо.

Комітети Верховної Ради України реалізують свої функції, права та обов’язки в законодавчо встановлених організаційно- правових формах. Основними формами роботи комітетів є: від­криті або закриті засідання та слухання в комітетах. Крім того, комітети можуть організовувати «круглі столи», конференції та інші організаційно-правові заходи.

Основною організаційною формою роботи комітетів парламен­ту є засідання, які є повноважними, коли на них присутні більше половини членів комітету. Засідання парламентського комітету скликає його голова на підставі затвердженого комітетом плану ро­боти, доручення Верховної Ради України, її Голови або ж за власного ініціативою. Засідання комітетів проводяться відкрито й гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання, присутні на якому попереджаються про непоширення інформації з обмеженим доступом і про відповідальність згідно із законом. Голо­сування на засіданні комітету здійснюється членами комітету осо­бисто й відкрито, окрім таємного голосування шляхом подачі бюле­тенів в установлених законом випадках.

Законодавством також передбачена така форма роботи комі­тетів Верховної Ради України, як їх спільні засідання, які склика­ються за ініціативи відповідних комітетів або за дорученням пар­ламенту. Головує на спільному засіданні комітетів один із голів цих комітетів або, за дорученням парламенту чи голови парламен­ту, Голова Верховної Ради України або його заступники. Голосу­вання з обговорюваних на спільному засіданні комітетів питань проводяться окремо кожним комітетом.

За результатами розгляду питань на засіданнях комітетів біль­шістю голосів присутніх приймаються такі акти: 1) рішення — з організаційних питань; 2) висновки, у випадках передбачених чинним законодавством, та 3) рекомендації — щодо контрольної діяльності комітетів та щодо осіб, які пропонуються для обрання, призначення, надання згоди на призначення чи звільнення Вер­ховною Радою України, а також щодо результатів слухань у комі­тетах. Рішення, висновки і рекомендації комітетів складаються із мотивувальної та регулятивної частин. Порядок оформлення актів комітетів парламенту та протоколів засідань комітетів де­тально унормований у Законі України «Про комітети Верховної Ради України» та Регламенті Верховної Ради України.

Комітети Верховної Ради України інформують громадськість про свою діяльність через офіційний веб-сайт Верховної Ради України, у газеті «Голос України» та інших ЗМІ.

Організаційне, правове, наукове, інформаційне, документаль­не та матеріально-технічне забезпечення діяльності комітетів здійснюється апаратом Верховної Ради України.

Частина 3 коментованої статті Основного Закону встановлює, що Верховна Рада України в межах своїх повноважень може ство­рювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попередньо­го розгляду питань, а також для підготовки й доопрацювання проектів законів, інших актів Верховної Ради України на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених Верховною Радою України. Питання про створення тимчасової спеціальної комісії включається окремим пунктом до порядку денного сесії Верховної Ради України.

Тимчасова спеціальна комісія утворюється із числа народних депутатів України, які дали на це згоду, з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій. Утворення відповідної комісії затверджується постановою Верховної Ради України із зазначенням назви тимчасової спеціальної комісії; мети, завдання та кола питань, для підготовки і попереднього розгляду яких утворюється тимчасова спеціальна комісія; кількісного і пер­сонального складу цієї комісії, терміну її діяльності тощо.

Головою тимчасової спеціальної комісії не може бути голова парламентського комітету. Народний депутат України, з дозволу своєї депутатської фракції, може одночасно бути членом тимча­сової спеціальної комісії та членом парламентського комітету. Голова тимчасової спеціальної комісії, заступник голови і секретар комісії не можуть належати до однієї депутатської фракції. Секре­тар тимчасової спеціальної комісії обирається на першому засі­данні цієї комісії з числа її членів.

Тимчасова спеціальна комісія утворюється на визначений час, який не може перевищувати одного року з дня її утворення. У ви­значений термін, але не пізніше ніж через шість місяців з дня її утворення, тимчасова спеціальна комісія подає до Верховної Ра­ди України письмовий звіт про виконану роботу, а також підго­товлені народними депутатами — членами цієї комісії відповідні проекти актів парламенту та інші матеріали. Після обговорення результатів роботи тимчасової спеціальної комісії у відповідних комітетах і на пленарному засіданні Верховна Рада України прий­має рішення щодо завершення роботи такої комісії чи її продов­ження на певний термін.

Прикладом відповідної комісії є Тимчасова спеціальна комі­сія Верховної Ради України (з правами головного Комітету Верхов­ної Ради України) для підготовки пропозицій щодо змін чинного законодавства у зв’язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення щодо відповідності Конституції України (кон- ституційності) Закону України «Про внесення змін до Конститу­ції України» від 8 грудня 2004 р., створена Постановою Верховної Ради України від 6 жовтня 2010 р. № 2585-УІ.

Частина 4 коментованої статті Конституції України визначає повноваження Верховної Ради України щодо проведення розслі­дувань з питань, що становлять суспільний інтерес, та створення тимчасових слідчих комісій, якщо за це проголосувала не менш ніж одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Сьогодні у Верховній Раді України VI скликання діють Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань роз­слідування обставин та причин сучасного стану справ у системі кредитної кооперації, Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування законності прийняття рішень Національною радою України з питань телебачення і радіомов­лення щодо проведення конкурсів та встановлення переможців конкурсів на отримання (переоформлення) ліцензій на мовлення з використанням відповідних частот у 2005-2010 роках, Тимчасо­ва слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування випадків цензури у засобах масової інформації, тиску на свободу слова в Україні та перешкоджання законній професійній діяль­ності журналістів та ін.

Окрім того, згідно зі ст. 111 Конституції України для прове­дення розслідування в порядку порушення Верховною Радою України процедури імпічменту Президентові України утворюють­ся спеціальні тимчасові слідчі комісії. їх повноважність, склад і порядок діяльності визначаються Конституцією та законами України.

Порядок утворення тимчасових слідчих комісій загалом є ана­логічним порядку створення тимчасових спеціальних комісій, за винятком деяких особливостей. Так, до складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний депутат України, який: є роди­чем або свояком посадової, службової особи, яка працює в дер­жавному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі чи організації, або особа, яка входить до керівного орга­ну об’єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією, або по­садової, службової особи, щодо якої повинно проводитися зазна­чене розслідування; має самостійні або через членів сім’ї майнові цивільно-правові інтереси в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі чи організації, об’єд­нанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводи­тися розслідування тимчасовою слідчою комісією; був або є учас­ником судового процесу, в якому учасниками були або є державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа чи організація, їх посадові, службові особи, а також об’єднання гро­мадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією; до на­буття повноважень народного депутата України брав участь у реві­зії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для створення тимчасової слідчої комісії.

Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті, який повинен містити висновки й пропозиції про: 1) факти й обставини, які стали підставами для проведення розслідування; 2) відомості чи обставини, встановлені тимчасовою слідчою комісією, і докази, якими це підтверджується; 3) відо­мості та обставини, що не підтвердилися; 4) факти і обставини, які не були перевірені, та причини цього. У пропозиціях тимча­сової слідчої комісії, викладених у проекті постанови чи іншого акта парламенту, зазначається, яким чином мають бути викорис­тані її висновки в разі прийняття Верховною Радою України рі­шення щодо них.

За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слід чої комісії Верховна Рада України повноважна прийняти рішен­ня щодо: 1) взяття до відома висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії; 2) припинення повноважень тимчасової слідчої ко­місії; 3) продовження роботи тимчасової слідчої комісії на визна­чений парламентом час, але не більше одного року з дня її утворення. До того ж Верховна Рада України за необхідності вирішує питання щодо: направлення матеріалів тимчасової слід чої комісії до Генераль­ної прокуратури України для їх вивчення та відповідного реагування; направлення висновків тимчасової слідчої комісії Президенту Украї­ни, Прем’єр-міністру України, а також направлення таких висновків для реагування відповідному органу державної влади і органу місце­вого самоврядування чи посадовій особі; публікації висновків тим­часової слідчої комісії в газеті «Голос України».

Разом із тим коментована стаття Основного Закону в ч. 5 містить застереження про те, що висновки й пропозиції тимчасо­вих слідчих комісій не є вирішальними для слідства та суду. Це положення узгоджується зі змістом частин 1 та 3 ст. 124 Консти­туції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами — Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції — і делегування цих функцій, або ж їх привласнення іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Частина 6 ст. 89 Основного Закону встановлює, що організація й порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слід чих комісій має бути урегульовані законом, що корелюється й із п. 21 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Сьогодні цей конституційний при­пис реалізований частково, й правовий статус відповідних комісій парламенту унормовується в Регламенті Верховної Ради України, за відсутності спеціальних законів про тимчасові спеціальні та тим­часові слідчі комісії.