Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
У своєму нормативному значенні положення даної статті пов’язано з принципом народовладдя (ст. 5 Конституції), а також корелюється з її статтями 140—146, де міститься загальне поняття місцевого самоврядування в Україні, визначаються загальні засади формування його органів та обрання головних посадових осіб, принципові засади формування і структура матеріальної і фінансової основи функціонування, сфери відання системи місцевого самоврядування.
За визначенням Європейської хартії місцевого самоврядування (ст. 3) воно є правом і реальною здатністю органів місцевого самоврядування репрезентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно з Європейською хартією це право здійснюється як виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.
Місцеве самоврядування, як його визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст.2). Місцеве самоврядування — форма реалізації влади народу, що здійснюється через систему організації діяльності населення місцевих утворень для самостійного і під свою відповідальність вирішення питань місцевого значення.
Таким чином, первинним суб’єктом місцевого самоврядування Конституція проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об’єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і запитів та захисту своїх законних прав і інтересів.
Самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад.Конституція в загальних рисах поновлює історичні традиції українського народу громадського самоврядування. Ці традиції багатовікові і вкорінені в менталітеті народу, його досвіді. Починаючи з XIV ст. все більше міст Південно-Західної Русі, а згодом і Правобережної України ставали самоврядними на засадах Магдебурзького права — Сянок, Львів, Кам’янець, Берестя, Київ, Луцьк, Дубно, Рівне, Дорогобуж та ін. У цих містах головним органом самоврядування були міські ради, які виконували функції влади і суду в цивільних справах. З кінця XVI ст. на території України поширюється козацьке самоврядування з його територіальною полково-сотенною системою, системою сотенних, полкових і Генеральних козацьких рад, згорнутих урядом царської Росії. З другої йол. XIX ст. тут були введені нове міське самоврядування, а в Галичині і Буковині — органи крайового і місцевого самоврядування, які ефективно продовжували діяти в Західноукраїнській Народній Республіці у 1918—1919 рр. Створення рад робітничих, солдатських і селянських депутатів після повалення російського самодержавства в 1917 р., їх більшовизація поклали початок декларативному радянському народовладдю і місцевому самоврядуванню в УРСР. Істотні зміни в правовому статусі місцевих рад як органів територіального громадського самоврядування, форми безпосередньої демократії, як випробуваної історичним досвідом основи демократичного ладу в Республіці були пов’язані з прийняттям Закону УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» (1990 р.) та особливо Закону України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних міських, районних у містах, обласних Рад» (1994 р.), Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 р.
Отже, місцеве самоврядування в Україні являє собою нині відповідну систему, що функціонує на конституційно-правових засадах. Система місцевого самоврядування — це сукупність органів та різноманітних організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини вирішують питання місцевого значення, реалізують завдання та функції місцевого значення. Такими складовими системи відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) є: а) територіальна громада; б) сільська, селищна, міська ради; в) сільський, селищний, міський голова; г) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні в місті ради, які створюються в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради; ґ) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; д) органи самоорганізації населення. Місцеве самоуправління характеризується рівнем влади, що зорієнтований на безпосереднє забезпечення життєдіяльності населення.
Територіальну громаду становлять жителі, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або добровільним об’єднанням жителів кількох сіл з наявністю єдиного адміністративного центру Місцеве самоврядування здійснюється з урахуванням національних та історичних особливостей, а також місцевих умов. Громадяни мають рівні права на його здійснення як безпосередньо, так і через своїх представників незалежно від статі, раси, національності, походження, мови, майнового та посадового стану, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань чи політичних партій.
До органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні, міські ради, що складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Ці ради можуть мати свої виконавчі органи — обраних відповідно сільського, селищного, міського голів, які очолюють виконавчий орган ради і головують на її засіданнях.
Районні і обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, на рівні яких передбачається створення не виконавчих органів, а виконавчого апарату відповідної ради. Голови районної та обласної рад обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради. Відповідно до ст. 118 Конституції України функції виконавчих органів районних і обласних рад виконують відповідні державні адміністрації, яким делегуються ці повноваження.Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України, законом про місцеве самоврядування з особливостями, передбаченими іншими законами.
Громадяни України, які досягли 18-річного віку і є дієздатними, являють собою активних суб’єктів права на участь у здійсненні місцевого самоврядування. Вони мають право: обирати його органи і посадових осіб, бути обраними або призначеними до цих органів, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем їх проживання та користуватися іншими правами, передбаченими Конституцією і законами України, на участь у здійсненні місцевого самоврядування.
Вибори органів місцевого самоврядування здійснюються на підставі Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради України, Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10. 07. 2010 р. Ним, зокрема, передбачено вибори депутатів сільських, селищних рад проводити за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах. А вибори депутатів Верховної Ради АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою (пп. 2, 3 ст. 2). Закон гарантує рівне виборче право громадянам, рівність прав і можливостей кандидатів у депутати рад всіх рівнів, кандидатів на посаду сільського, селищного чи міського голови.
Важливою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади є прийняття нею рішень з питань, які належать до відання місцевого самоврядування, шляхом проведення місцевого референдуму, рішення яких є обов’язковими до виконання і мають вищу юридичну силу порівняно з рішеннями рад та їх виконавчих органів.
Однією з форм безпосереднього волевиявлення територіальної громади є загальні збори громадян, що проводяться за місцем їх проживання, рішення яких з питань самоорганізації територіальної громади є обов’язковими до виконання її органами, а звернення чи пропозиції до відповідних рад та їх виконавчих органів або посадових осіб, керівників підприємств, організацій, установ мають бути розглянуті в установлені законом терміни.Новими формами участі як окремих членів територіальної громади, так і їх об’єднань чи груп є місцеві ініціативи та громадські слухання, передбачені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Місцеві ініціативи означають право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, що віднесено до відання місцевого самоврядування, порядок розгляду якої визначається його представницьким органом або статутом територіальної громади. Право територіальної громади проводити громадські слухання передбачає проведення зустрічей з депутатами відповідної ради та її посадовими особами, порушення питань та внесення пропозицій щодо питань місцевого значення.
У нашій державі місцеве самоврядування здійснюється відповідно до ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законом; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту його прав. У своїй сукупності вищеназвані принципи відображають сутність місцевого самоврядування як своєрідної форми організації публічної влади, покликаної служити людині й народу
Питаннями організації та функціонування системи місцевого самоврядування, які являють собою предмет виключної компетенції місцевих рад, є такі: прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови; прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; прийняття рішень про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених законом; затвердження статуту територіальної громади.
Місцеві ради здійснюють свої функції і повноваження в межах відповідних організаційно-правових форм роботи. Основною організаційною формою діяльності сільських, селищних, міських, районних, обласних, районних у місті, а також міст Києва і Севастополя рад є сесія. Це — сукупність пленарних засідань ради, а також засідань її постійних комісій. Сесія ради скликається в міру необхідності, проте не рідше одного разу протягом трьох місяців. У межах своїх повноважень рада на сесії приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які затверджуються відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Прийняті рішення нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено інший термін введення їх у дію.
Закон про місцеве самоврядування закріплює положення, згідно з яким місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. На підставі договорів органи місцевого самоврядування можуть з урахуванням місцевих умов і особливостей перерозподіляти між собою окремі повноваження та власні бюджетні кошти. Як юридичні особи сільські, селищні, міські, районні й обласні ради мають свої печатки із зображенням державного Герба України і своїм найменуванням, а також рахунки в установах банків країни.