Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Коментована стаття відтворює зміст відповідної норми Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», яка зобов’язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан довкілля.
Стаття 12 названого Закону серед обов’язків громадян України в галузі охорони навколишнього природного середовища виокремлює обов’язок берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Окрім того, ця норма зобов’язує громадян України компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни зобов’язані виконувати й інші обов’язки в галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України. Такі обов’язки передбачені в поресур- сових кодексах та законах і визначаються як специфікою окремих природних ресурсів, так і їх режимом використання та охорони.Закріплений у коментованій статті екологічний обов’язок — це необхідність певної поведінки громадян у галузі охорони, раціонального використання і відновлення довкілля.
Самостійний конституційний обов’язок громадян, який передбачений коментованою статтею, стосується збереження культурної спадщини. Культурну спадщину складає сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення.
Суспільні відносини, які виникають щодо збереження та охорони об’єктів культурної спадщини, врегульовані рядом законодавчих актів: Основами законодавства України про культуру, законами України від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини», від 13 липня 1978 р. «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», від 29 червня 1995 р.
«Про музеї і музейну справу» та ін.Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об’єктами культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропогенного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Закон передбачає класифікацію об’єктів культурної спадщини за їх типами та видами.
Культурна спадщина України — невід’ємна частина світового культурного надбання, про збереження якого мають дбати всі громадяни.
Попередження пошкодження об’єктів культурної спадщини, руйнування чи знищення, зміни обліку чи інтер’єру, порушення встановленого порядку їх використання, а також попередження інших дій, що можуть спричинити шкоду об’єктам культурної спадщини, захист цих об’єктів від шкідливого впливу навколишнього природного середовища чи інших шкідливих дій значною мірою забезпечується завдяки правовій регламентації використання та охорони земель історико-культурного призначення.
Вимоги щодо охорони пам’яток історії та культури, які належать громадянам та знаходяться на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, ведення розкопок і розвідок пам’яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам’ятками визначені Законом України «Про охорону і використання пам’яток історії та культури». Цей Закон передбачає, що особи, які завдали шкоду пам’ятці історії та культури або її охоронній зоні, зобов’язані відновити в попередньому стані пам’ятку або вказану зону, а при неможливості цього — відшкодувати заподіяні збитки.
Невиконання конституційного обов’язку, який закріплений коментованою статтею, як результат неправомірної поведінки громадянина може бути пов’язане із заподіянням шкоди природі та культурній спадщині.
Така шкода — складне правове явище, вона охоплює весь матеріальний світ: навколишнє природне середовище, людину, результати діяльності людини тощо. Окрім завданих збитків, які виражені в грошовій формі, в результаті неправомірних дій громадян можливе заподіяння екологічної шкоди. Сутність шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу (екологічна шкода), полягає в тому, що вона являє собою таке погіршення якості навколишнього природного середовища, яке спричинено небезпечними речовинами, матеріалами, енергією, шумами, тиском та іншими елементами, механізмами, препаратами, організмами, що переносяться чи поширюються повітрям, водами через ґрунт, створюють небезпеку як окремим природним ресурсам, так і природним комплексам, а також загрозу для людини шляхом негативного впливу їхнього прямого або непрямого застосування. Шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, — це такі негативні зміни в природних ресурсах або погіршення їхніх корисних властивостей, які можна виміряти за допомогою спеціальних способів дослідження.Відшкодування завданих природі збитків здійснюється в порядку цивільно-правової відповідальності. Екологічним законодавством України передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів (ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди природі характеризується своєю специфікою. Її особливості полягають у тому, що: 1) порядок і розміри збитків за шкоду, заподіяну природі, визначаються спеціальними нормативними актами екологічного законодавства України. За відсутності таких актів застосовуються загальні правила щодо відшкодування заподіяної шкоди, передбачені нормами ЦК України; 2) збитки компенсуються за шкоду, заподіяну довкіллю (природним ресурсам, природним комплексам, природним багатствам); 3) при визначенні розміру збитків застосовуються спеціальні такси.
Крім того, в окремих випадках порядок та розміри відшкодування збитків, заподіяних довкіллю, визначаються за спеціальними методиками, які є різновидом таксового методу відшкодування збитків.Такси встановлюються спеціальними нормативними актами екологічного законодавства, які приймаються Кабінетом Міністрів України або ж окремими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.
Постановами Кабінету Міністрів України та інших органів влади затверджені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної, наприклад, порушенням законодавства про природно- заповідний фонд України, такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, такси для обчислення розміру відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання (крім видів, занесених до Червоної книги України).