Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етніч­ного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жін­кам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материн­ством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних від­пусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

У статті 24 Конституції України зазначається, що всім грома­дянам наданий і гарантований рівний обсяг прав і свобод: еконо­мічних, соціальних, політичних, культурних, особистих тощо. їх використання пов’язане із запровадженням однакових стандартів для всіх без вийнятку осіб. Це означає, що закріплені Конститу­цією України права і свободи поширюються рівною мірою на всіх громадян і мають для них тотожній (однаковий) зміст. Права лю­дини належать їй від природи, є невід ємними. Завдання держави і суспільства в сучасних умовах полягає в тому, щоб захищати ці права і не допускати їх порушення. Отже, кожний громадянин України може користуватися і користується на рівних умовах з іншими громадянами всім спектром прав і свобод без утиску з боку держави, дискримінації з боку державних органів, окремих посадовців або інших осіб. Надання кожному громадянинові України рівних прав і свобод дозволяє брати активну участь в усіх сферах життєдіяльності держави: формувати представницькі ор­гани державної влади, мати рівний доступ до всіх посад в держав­них органах без будь-яких ознак дискримінації, знайомитися з усіма документами і матеріалами, що безпосередньо стосуються прав і свобод громадян тощо.

Рівність прав і свобод також передбачає відповідне вико­ристання своїх прав тими категоріями громадян, які не мають рівних з іншими можливостей (соціальні, фізіологічні та ін. фактори). Тому Конституція України встановлює відповідну систему гарантій для забезпечення гідних умов життя кожної людини.

Права і свободи, передбачені ст. 24 Конституції України, на­лежать до тих прав і свобод, які не можуть бути обмеженими.

Усі громадяни — рівні перед законом. Обов’язок не порушу­вати настанов закону, виконувати його положення, а у випадку порушення — нести юридичну відповідальність є рівною вимогою для всіх громадян.

Положення про рівність громадян перед законом дозволяє не обмежувати юридичну рівність тільки конституційними правами і свободами, а це означає, що всі без винятку права і свободи гро­мадян, які закріплені в законах, а також у під законних норматив­них актах, мають бути рівними. Вказівка на це є відповідною міжнародному праву, європейським стандартам, загальнолюд­ським цінностям.

Таким чином, ідея прав людини сформована як певний пра­вових ідеал, на досягнення якого орієнтований розвиток націо­нального законодавства, а способами забезпечення — є загальні принципи права; один з основних таких принципів — є принцип рівності.

У частині 2 ст. 24 Конституції України йдеться про конкре­тизацію деяких категорій рівності прав і свобод. Права і свобо­ди людини є складним, багатовимірним явищем, їх генезис, соціальні корені, призначення дають можливість характеризу­вати той чи інший тип цивілізації, етапи її становлення та роз­витку.

Рівність прав і свобод один з основних принципів конститу­ційного статусу людини і громадянина, показник загальнолюд­ської культури. Ця рівність може розглядатися принаймні в двох аспектах: 1) означати рівність в матеріальних благах, рівність результатів, рівність в умовах існування — тобто економічну рів­ність, що відображає, віддзеркалює певний вимір прав і свобод людини, та 2) рівність перед законом у процедурах — рівність юридичну, яка насамперед пов’язана з ефективністю законодав­ства.

Рівність прав і свобод є відтворенням справедливості як цін­нісної категорії, що виробляється в суспільстві у відповідності із сформованими уявленнями про мораль і норми поведінки.

Справедливість у зазначеному контексті може полягати у ди­ференціації прав (підвищення рівня права у рамках чинного за­конодавства для окремих категорій населення, які на це заслуго­вують, — свідчення прогресивного розвитку національної право­вої системи) та у подоланні узурпації прав, як різновиду їх дис­кримінації (надмірного нерегламентованого законодавством збільшення владних повноважень однієї категорії громадян по­рівняно з іншими у соціумі, що може мати місце в окремих дер­жавних утвореннях, суспільствах, у певних просторо-часових континіумах).

Тендерна рівність — складова загального принципу рівності як основи демократичного устрою держави та суспільства. Прин­цип рівності є універсальною категорією і виключає дискриміна­цію за будь-якою ознакою, у тому числі за ознакою статі. Кон­струкція тендерної рівності розкривається через категорію прав людини як універсального стандарту рівності, який є єдиним для обох статей. У 2000 р. Україна разом із 189 країнами — членами ООН підписала Декларацію Тисячоліття, в якій сформульовані найважливіші цілі світового розвитку, серед яких одне з осно­вних — досягнення рівності жінок і чоловіків у всіх сферах жит­тєдіяльності.

Незважаючи на проголошення Україною рівності прав жінок і чоловіків численні норми чинного законодавства й досі містять дискримінаційні тендерні «викривлення».

Основною проблемою вітчизняного законодавства у сфері тендеру є декларативність його положень. Держава і суспільство повинні створювати і створюють предметне законодавство, орі­єнтоване на розв’язання практичних тендерних проблем, деталь­не регулювання окремих аспектів становлення тендерної рівності, законодавче визначення всього спектра прав та можливостей, які містять поняття «тендерна рівність». У зв’язку з цим досить важ­ливо відзначити, що має йтися про «рівність прав, можливостей» та «рівність досягнутих результатів».

Тендерний вимір правової площини характеризується пере­дусім рівністю жіночої та чоловічої соціальних статей. Встанов­лення такої рівності на практиці вимагає подолання патріархаль­них стереотипів, статевої ієрархічності соціальних зв’язків, у яких чоловіки заздалегідь сприймаються як вищі за розумовими та фізичними здібностями істоти, їхня діяльність є більш значущою та пріоритетною порівняно з діяльністю жінок.

Сучасні наукові тендерні дослідження звернені до обох статей і пропонують встановити таку рівновагу соціальних прав та обов’язків, яка забезпечила б чоловікам та жінкам рівні можли­вості й водночас враховувала їхні анатомічні та психофізіологічні особливості.

Неможливо нівелювати відмінності чоловіка та жінки, ви­знати їх біологічну ідентичність, таке регулювання матиме дис­кримінаційний характер щодо тієї чи іншої статі. Необхідно забезпечити рівноправний розподіл соціальних, політичних, економічних можливостей та ресурсів. Провідна роль у цьому відводиться праву як передумові та наслідку суспільних відносин і їх змін.

Отже, у ст. 24 Конституції України тендерне питання роз­глядається в двох площинах: з одного боку, це формальне за­кріплення рівності чоловіків та жінок шляхом встановлення рівних прав і можливостей у правових нормах (питання зако­нотворчої діяльності); з другого боку, практичне існування рівних умов реалізації наданих законом можливостей, втілення правових принципів і норм у повсякденній діяльності.

Виконання жінкою специфічних біологічних функцій та осо­бливих соціальних ролей створює передумови її виключення з еко­номічного та соціального життя, позбавлення її можливості брати реальну участь у розподілі суспільних благ. Якщо жінка не має ді­євих юридичних гарантій, то поділ громадян на тих, хто включений у суспільний обіг, і тих, хто є виключеним із нього, може відбува­тися за статевою ознакою. Тривалий час правове регулювання що­до жінок мало дискримінаційний характер, тому таку дискриміна­цію треба ліквідувати саме правовими засобами.

Нині в Україні, яків більшості країн світу, відбувається пе­реоцінка цінностей і здійснюється орієнтація політичного курсу держави на встановлення єдиних загальнолюдських принципів і стандартів, на їх природні засади, що є значимими для усього світового співтовариства, у тому числі у сфері тендерних відно­син.

Тендерний підхід як стратегічний напрям насамперед має упроваджуватися через дотримання органами державного управ­ління таких умов своєї діяльності: підтримка природної ролі, яку відіграють жінки у стабільному розвитку; визнання того, що результати політики істотно впливають на розвиток жінки і чо­ловіка як особистостей; створення умов, за яких у всіх сферах суспільного життя державна політика базуватиметься на даних, деталізованих за статтю; забезпечення рівного доступу для жінок і чоловіків до державної служби; забезпечення рівної участі у справедливому розподілі ресурсів між чоловіками і жінками; надання жінкам права особисто визначати свої потреби, вира­жати сподівання, набувати професійних навичок, досвіду, со­ціальної впевненості та значущості нарівні з чоловіками.

Коли мова йде про рівність статей як ідеал суспільно-політичного розвитку, під цим поняттям можуть розумітися: а) формальна рів­ність (рівність юридична, закріплена законодавчо); б) рівність можливостей (надання певної законодавчо закріпленої переваги певній соціально-демографічній групі для створення однакових з іншими групами умов на старті); в) рівність результату (цілеспря­моване забезпечення ліквідації для всіх суб’єктів перешкод, які можуть бути зумовлені попередньою дискримінацією).

Важливим аспектом подолання колізій у сфері правового регулювання тендерних відносин є проблема глобалізації тендер­ного рівноправ’я. Процес глобалізації виявляється у трансформа­ції проблеми прав людини із суто національного рівня у площину міжнародного права.