Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Коментована стаття регулює питання, пов’язані зі встановленням певних обмежень щодо строків повторного розгляду парламентом законопроекту про внесення змін до Конституції, а також частоти внесення змін до тих самих положень Основного Закону України.
Частина перша ст. 158 Конституції містить норму, відповідно до якої той самий законопроект про внесення змін до Конституції України не може бути поданий на розгляд Верховної Ради України раніше ніж через рік з дня прийняття парламентом рішення про його відхилення. Запровадження цієї конституційної заборони має на меті забезпечення, з одного боку, стабільності Конституції, конституційного ладу України, а з другого — ефективної роботи парламенту.
Ця конституційна вимога стосується законопроектів про внесення змін до будь-якої статті Основного Закону, тобто до розділів, що змінюються в порядку, передбаченому як ст. 155, так і ст. 156 Конституції України.
Зазначеними статтями запроваджено різний порядок прийняття законопроектів про внесення змін до Конституції України залежно від того, в які розділи Конституції вносяться зміни. Як наслідок, відлік часу, сплив якого надає Президенту України або передбаченій Конституцією кількості народних депутатів України право повторно подати до парламенту законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою, і закон не був прийнятий, також має відмінність, обумовлену специфікою порядку внесення змін до різних розділів Основного Закону (статті 155, 156 Конституції України).
Законопроект про внесення змін до Конституції, крім розділів І, III, XIII, не менш ніж однією третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може бути внесений повторно на розгляд парламенту не раніше ніж через рік з дня, коли він, схвалений на попередній сесії більшістю від конституційного складу Верховної Ради, був відхилений нею.
Процедура внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України значно складніша. Оскільки зазначені розділи присвячені засадам конституційного ладу, у тому числі формам безпосередньої демократії та процедурі внесення змін до Конституції України, законопроект має пройти дві стадії його легітимізації — спочатку його має прийняти не менш як дві третини від конституційного складу парламенту, після чого він має бути затверджений всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України. Крім того, має враховуватися також і заборона щодо повторного подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції до Верховної Ради одного і того ж скликання (частина друга ст. 156 Конституції України) після завершення визначеної частиною першою ст. 156 Конституції України процедури щодо відповідного законопроекту.
Виходячи з цього законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, який був поданий до парламенту з додержанням вимог ст. 156 Конституції, однак за наслідками його розгляду закон не був прийнятий, може бути повторно поданий до Верховної Ради тільки наступного скликання, причому не раніше ніж через рік з дня прийняття негативного рішення щодо цього проекту.
Слід також зазначити, що згідно з частиною третьою ст. 149 Регламенту Верховної Ради України, новообрана Верховна Рада не може розглядати питання про прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України, який відповідно до ст. 155 Конституції України був попередньо схвалений Верховною Радою попереднього скликання, але голосування щодо прийняття якого як закону не проводилося. У такому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України вважається не прийнятим Верховною Радою попереднього скликання і до нього застосовуються вимоги частини першої ст. 158 Конституції України.
У частині другій зазначеної статті міститься ще одна важлива норма, яка забороняє Верховній Раді України двічі протягом строку своїх повноважень, що триває п’ять років (ст.
76 Конституції України), змінювати ті самі положення Конституції. Згідно зі ст. 8 Конституція України має вищу юридичну силу. Відповідно закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Не тільки часті зміни тих самих положень Конституції, але й навіть спроби їх здійснення здатні певного мірою дестабілізувати основи правового регулювання суспільних відносин, завдавати суттєвої шкоди іміджу держави, створювати проблеми для чіткого й ефективного функціонування органів публічної влади, діяльність яких безпосередньо пов’язана із реалізацією процедури внесення змін до Конституції України, а саме: Верховної Ради України, Президента і Конституційного Суду України, а також інших державних органів, якщо такі зміни стосуються порядку їх організації або розподілу повноважень.Обидві заборони вимагають від Президента України і групи народних депутатів України, як суб’єктів подання законопроектів про внесення змін до Конституції України, а також Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади держави, що уповноважений на прийняття відповідних змін до Конституції, більш вимогливо і відповідально підходити до вирішення питання про внесення змін до Основного Закону держави.