Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу НІ «Вибори. Референдум» і розділу ХНІ «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Коментована стаття присвячена регулюванню порядку внесення змін до розд. І «Загальні засади», розд. III «Вибори. Референдум» та розд. XIII «Внесення змін до Конституції України». У ній встановлюється більш складний порядок внесення змін до цих розділів, порівняно з передбаченим ст. 155 Конституції порядком зміни норм інших розділів Основного Закону. Суттєве ускладнення цього порядку розраховане на те, щоб зробити ці розділи найбільш стабільними в Конституції України. Необхідність забезпечення їх максимальної стабільності зумовлюється їхнім змістом. У розділі І «Загальні засади» закріплені вихідні, фундаментальні засади організації та функціонування держави і суспільства, зміст яких деталізується і розвивається в інших розділах Конституції. Розділ III «Вибори. Референдум» має надзвичайно важливе значення для забезпечення народовладдя в Україні. Саме виходячи із значення вказаних розділів для становлення України як демократичної, правової держави, законодавець вдався до застосування юридичних засобів для забезпечення виключної стабільності викладених у них положень. Логічним кроком на шляху забезпечення стабільності Конституції України слід вважати і поширення передбаченого цією статтею порядку внесення змін і на розділ XIII «Внесення змін до Конституції України».
Цей порядок включає чотири етапи. Складним є вже перший етап, який передбачає подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII. Суб’єктами, які мають право внести такий законопроект, визнаються лише Президент України або не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України, тобто не менш як 300 народних депутатів України.
Регламент Верховної Ради України (п. 7 ст. 138) передбачає, що подання до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України супроводжується одночасним поданням і законопроекту, яким передбачається виділення коштів із Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України.Другий етап передбачає отримання Верховною Радою України висновку щодо відповідності законопроекту статтям 157 і 158 Конституції. Висновок має бути надано після внесення законопроекту до Верховної Ради України, але до його розгляду Верховною Радою на пленарних засіданнях. Як і у випадку зі ст. 155 Конституції законопроект, який за висновком Конституційного Суду України відповідав вимогам статей 157 і 158 Конституції України і до якого було внесено поправки під час розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, піддягає також перевірці Конституційним Судом України щодо відповідності цього законопроекту вимогам зазначених статей Конституції України перед прийняттям його як закону про внесення змін до Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 р. № 8-рп/98 та Рішення від ЗО вересня 2010 р. № 20-рп/2010).
Якщо у разі припинення повноважень Верховної Ради нею не розглянуто питання про прийняття відповідно до частини першої цієї статті законопроекту про внесення змін до Конституції України, щодо якого є не розглянутий Верховною Радою висновок Конституційного Суду України, питання про розгляд зазначено- го законопроекту включається до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради без голосування.
На третьому етапі законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII обговорюється і приймається Верховною Радою України не менш як двома третинам від її конституційного складу із дотриманням вимог, передбачених Регламентом Верховної Ради.
Особливим є й четвертий етап порядку. Його запровадження означає, що прийняття законопроекту кваліфікованою більшістю від конституційного складу парламенту виявляється недостатнім для набуття ним чинності.
Законопроект потребує остаточного затвердження всеукраїнським референдумом, який відповідно до п. 6 ст. 106 Конституції призначається Президентом України. Всеукраїнський референдум з питань внесення змін до Конституції України проводиться відповідно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».Весь цей складний порядок свідчить про те, що внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України є можливим тільки у виняткових випадках.
Слід зазначити, що Україна в питанні визначення порядку внесення змін до фундаментальних розділів Конституції не пішла шляхом Росії (див. ст. 135 Конституції Російської Федерації), яка взагалі заборонила перегляд глави І «Основи конституційного ладу», глави II «Права і свободи людини і громадянина», глави IX «Конституційні поправки і перегляд Конституції» і пов’язала необхідність внесення змін до них із розробкою і прийняттям нової Конституції. Такий підхід хоча і має аналоги в зарубіжній конституційній практиці, наприклад, у ФРН, Франції, Італії, Греції, однак не є загальновизнаним.