Стаття 154. Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Розділ XIII у цілому регламентує порядок внесення змін до Конституції, покликаний забезпечити стабільність конституцій­ного ладу України і разом з тим забезпечити динаміку його роз­витку відповідно до потреб суспільного розвитку.

Аналіз цієї статті, як і решти статей розд. XIII Конституції, свідчить про те, що Конституція України справедливо може бути віднесена до категорії «жорстких» щодо способу зміни. Це вияв­ляється передусім у механізмі внесення до неї змін і обмеженні кількості суб’єктів права постановки питання про новелізацію тексту Основного Закону України: тільки Президенту України як главі держави і одній третині народних депутатів України від кон­ституційного складу парламенту України надано право законо­давчої ініціативи по внесенню до Верховної Ради України про­екту закону про внесення змін до Конституції України.

Одним із елементів такого механізму є обмеження кола суб’єк­тів, які користуються правом законодавчої ініціативи, щодо реалізації права подавати до парламенту законопроекти про вне­сення змін до конституції.

Сучасна теорія і практика конституціоналізму має різні під­ходи до вирішення питання щодо визначення кола суб’єктів кон­ституційної ініціативи по внесенню змін до конституції. Як такі суб’єкти можуть виступати державні органи (парламент у цілому, палати парламенту, президент, уряд, конституційний суд), групи парламентарів і виборці. В останніх двох випадках конституції держав чітко встановлюють мінімальну чисельність таких груп і виборців. Так, якщо конституції таких країн, як Бельгія, Греція, Ірландія, Люксембург, Португалія надають право ініціювати пере­гляд Основного Закону держави виключно органу законодавчої влади, то переважна більшість конституцій інших європейських держав наділяють правом внесення до парламенту такого законо­проекту й інших суб’єктів права. Наприклад, Конституція Іспанії надає це право уряду і обом палатам парламенту; Конституція Данії — парламенту і королю як главі держави; Конституція Фран­ції — Президенту, який діє за пропозицією прем’єр-міністра, і членам парламенту; Конституція Естонії — не менш ніж одній п’ятій членів парламенту та Президенту; Конституція Болгарії — одній четвертій депутатів парламенту і Президенту; Конституція Хорватії — одній п’ятій членів парламенту, Президенту і уряду; Конституція Російської Федерації — Президенту, обом палатам парламенту, уряду, законодавчим (представницьким) органам суб’єктів федерації і не менш ніж одній п’ятій членів кожної з па­лат; Конституція Литви — не менш ніж одній четвертій всіх членів парламенту або не менш як 300 тисячам виборців.

За Конституцією України право вносити на розгляд парла­менту законопроект про внесення змін до Конституції належить виключно Президентові і не менш ніж третині (150) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Конституційна ініціатива Президента України та групи на­родних депутатів оформлюється у вигляді законопроекту про внесення змін до Конституції України. В останньому випадку він має бути підписаний не менш ніж третиною народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Пропозиції про перегляд змісту Конституції мають бути оформлені відповідно до вимог, визначених законодавством Укра­їни. Згідно зі ст. 86 Регламенту законопроект вноситься на ре­єстрацію разом із пояснювальною запискою, яка окрім загальних положень (обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі за­конодавства; обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його при­йняття; інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту), передбачених ст. 86 Регламенту Верховної Ради України, повинна висвітлювати також питання, зазначені в пп. 2—10, 14 частини другої ст. 140 Регламенту. Законопроект про внесення змін до Конституції України повинен містити положення про термін на­брання ним чинності як закону.