Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіцій­не тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України був уперше визначений Кон­ституцією України як самостійний орган судової влади з повно­важеннями конституційного судового контролю. Особливе місце Конституційного Суду в судовій владі означає виділення консти­туційного судочинства поряд із загальним судочинством (ч. З ст. 124) та його незалежний конституційно-правовий статус і при­таманну окрему форму здійснення судової діяльності.

Конституційний Суд України не очолює будь-яку систему органів правосуддя, він не здійснює функції нагляду за діяльністю судів загальної юрисдикції, не має повноважень апеляційної чи касаційної інстанцій для загальних чи спеціалізованих судів, а то­му не входить до їх системи і визначається окремим судом (sui generis) з особливими повноваженнями.

Цілком обґрунтовано в Конституції України виділено окре­мий XII розділ, який присвячено Конституційному Суду України, що вказує на його особливу політико-правову природу за поряд­ком формування складу його суддів та обсягом повноважень у ви­рішенні підвідомчих йому конституційно-правових питань.

Специфіка конституційного статусу незалежного органу су­дової влади полягає у тому, що Конституційний Суд України роз­глядається за його властивостями як важливий чинник у забез­печенні конституційного принципу поділу влади (ч. 1 ст. 6), обумовлюючи охорону Конституції України (розд. XIII) та гаран­туючи недоторканність закріплених конституційних прав і свобод людини і громадянина, незалежність та територіальну цілісність України (статті 157, 158, 159). Конституційний Суд має особливу мету — забезпечення верховенства Конституції. Здійснюючи кон­ституційне судочинство, він захищає конституційні цінності, забезпечує стабільність конституційного ладу в країні.

За цією характеристикою та завдяки своєму конституційно- правовому статусу Конституційний Суд України знаходиться на одному щабелі з такими вищими суб’єктами владних повноважень як Президент України, Верховна Рада України, Уряд України. Він суттєво впливає на їх діяльність, маючи повноваження єдиного органу конституційної юрисдикції. Це означає перевірку за ініці­ативою зовні конституційності законів, нормативно-правових актів Президента та Кабінету Міністрів України для забезпечення конституційного правопорядку. Конституційний нормоконтроль необхідний для того, щоб, ухвалюючи рішення, суб’єкти владних повноважень не порушували Конституцію України.

Важливо зазначити, що до сфери конституційної юрисдикції входить здійснення офіційного тлумачення Конституції та законів України, що значно посилює роль Конституційного Суду в сис­темі стримувань та противаг. Фактично таке функціональне на­вантаження Суду дозволяє характеризувати його як «негативного законодавця». Закріплені в Конституції виключні повноваження із проведення офіційного тлумачення законів знаходять належну реалізацію в рішеннях Конституційного Суду України. З цього приводу випадково в теорії держави та права можна зустріти таке визначення Конституційного Суду, як «аристократичний елемент розподілу влад», що пояснюється його призначенням не стільки забезпечувати баланс між гілками влади і гарантувати конститу­ційні межі їх дискреційної діяльності, скільки не допускати по­рушення прав і свобод громадян з боку органів влади. Тому ваго­мим кроком на шляху удосконалення механізмів захисту прав людини Конституційним Судом могло би стати запровадження інституту індивідуальної конституційної скарги.

Розглядаючи конституційно-правові питання, Конституцій­ний Суд України забезпечує верховенство і пряму дію Конститу­ції на всій території держави і стосовно всіх суб’єктів права, а йо­го рішення мають загальнообов’язкову юридичну силу і можуть бути змінені (втрачають чинність) тільки шляхом прийняття змін до чинного Основного Закону або введенням нової Конституції України.

Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції не має ієрархічно підпорядкованих йому інших видів судів, але його вплив поширюється на суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, оскільки прийняті ним рішення поширю­ються та є обов’язковими для всіх органів правосуддя в Україні. Слід взяти до уваги, що, таким чином, конституційне судочинство є важливою складовою інституту судової влади. Спрямований акцентувати увагу на вирішенні виключно правових питань і роз­глядаючи конституційно-правові спори (конфлікти), Конститу­ційний Суд України повинен відмовлятися (уникати) бути учас­ником політичних процесів, а також надавати будь-які політико- правові консультації іншим органам державної влади, або брати участь у законодавчому процесі, особливо, коли йдеться про роз­робку змін до чинної Конституції України.

Практика конституційного судочинства демонструє не тільки формально-юридичну, а й соціальну сутність Конституції України, розкриває зміст її понять, термінів та категорій, що також нале­жить і до законів України. У цьому розумінні стає можливим роз­глядати єдиний орган конституційної юрисдикції як одну із най­важливіших передумов утвердження в Україні дійсного, а не уда­ваного, декларативного конституціоналізму. Це гарантує певним чином прямий зв’язок фактичної і юридичної конституції, забез­печує органічний зв’язок Конституції України із встановленням у державі конституційного правопорядку. В цьому полягає головне завдання Конституційного Суду України — забезпечувати прин­цип верховенства і неухильного дотримання конституційних приписів.

Аналізуючи своєрідність статусу єдиного органу конституцій­ної юрисдикції — Конституційного Суду України, в теорії консти­туційного судочинства існує така точка зору розглядати його як специфічний суб’єкт влади — «квазісуд». Відповідна політико- правова характеристика Конституційного Суду України як органу з певними правотворчими функціями начебто дозволяє йому ви­конувати своєрідну роль у правотворчому процесі.

У зв’язку із формуванням теорії конституційного судочинства в Україні важливо послатися на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 р. №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України). Провівши системне тлумачення нормативних положень у контексті офіцій­ної інтерпретації ст. 150 Конституції України та ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку реалізації рішень, Конституційний Суд України вказав на консти­туційно-правову природу своїх рішень незалежно від того, визна­чено в них порядок і строки їх виконання чи ні. Вони є обов’яз­ковими до виконання на всій території України, що не є синоні­мом нормативності як джерела права. У Рішенні вказується, що «органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, орга­нізації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від за­стосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не від­повідають Конституції України (неконституційними), втрача­ють чинність з дня ухвалення відповідного рішення (частина друга статті 152 Конституції України). При цьому згідно з Рі­шенням Конституційного Суду України у справі за конститу­ційним поданням Президента України щодо офіційного тлума­чення положень частини другої статті 158 та статті 159 Консти­туції України від 9 червня 1998 р. № 8-рп/98 рішення і висновки Конституційного Суду України є однаково обов’язковими до виконання.

Відповідно до змісту частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхідності Консти­туційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку додаткові заходи, пов’язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов’язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Кон­ституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Таким чином, основні ознаки конституційно-правового статусу Конституційного Суду України дозволяють розглядати його як судово-контрольний юрисдикційний орган, що відзна­чається особливостями його діяльності, а це в свою чергу ха­рактеризує Конституційний Суд України як носія виключних повноважень, які забезпечують формування конституційного правопорядку в державі, забезпечення верховенства Консти­туції України та створення практики реального конституціона­лізму.