Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і пра- вонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і поза­черговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пере­говори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо про­тягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

10) призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Гене­рального прокурора України та звільняє його з посади;

12) призначає половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає половину складу Національної ради України з пи­тань телебачення і радіомовлення;

14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем ’єр - міністра України міністерства та інші центральні органи виконав­чої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання орга­нів виконавчої влади;

16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних

Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або част­кову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалеж­ності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає третину складу Конституційного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президент­ські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства Украї­ни та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

2 7) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бю­джеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і за­конів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, перед­бачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і мі­ністра, відповідального за акт та його виконання.

Коментована стаття деталізує загальний статус Президента України, встановлений у ст. 102 Конституції, шляхом визначення його основних функцій, повноважень та порядку їх реалізації. Вона складається з чотирьох частин, логічно поєднаних між собою: у частині першій перелічуються основні повноваження глави Укра­їнської держави, у частині другій підкреслюється їх персоніфікова­ний характер, частина третя визначає види правових актів, якими оформлюються рішення, прийняті Президентом України в межах його компетенції, а в четвертій частині визначаються особливості реалізації деяких президентських повноважень.

Пункти 1,17—21 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють функції та повноваження Президента України у сферах національ­ної безпеки і оборони України. За змістом п. 17 Президент Укра­їни є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, а тому функція забезпечення державної незалежності та націо­нальної безпеки держави є одним з пріоритетних напрямків його діяльності. Це підтверджується широкими повноваженнями гла­ви держави в цій сфері, які в загальних рисах окреслені в ст. 106 Конституції і деталізовані в чинному законодавстві.

Згідно із Законом «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. Президент України здійснює загальне керів­ництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Це означає, що саме йому підпорядковані військові формування, органи, які забезпечують недоторканність державного кордону України і безпеку органів державної влади та посадових осіб, під­розділи, що здійснюють розвідувальну і контррозвідувальну ді­яльність, тощо.

У мотивувальній частині свого рішення у справі про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони від 25 лютого 2009 р. № 5-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що Президент України, реалізовуючи консти­туційні повноваження щодо керівництва у названих сферах, по­винен вживати заходів для підвищення бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань і підготовки їх до оборони України, захисту її сувере­нітету, територіальної цілісності і недоторканності, у тому числі через безпосередню участь і здійснення контролю за проведенням навчань і тренувань. Зважаючи на це, Конституційний Суд Укра­їни дійшов висновку, що погодження з Президентом України як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України планів і строків проведення навчань і тренувань перебуває у межах його повноважень, а отже, відповідає Конституції України.

Контроль за діяльністю Збройних Сил України, інших вій­ськових формувань і органів виконавчої влади у сфері національ­ної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності Президент України здійснює як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створювані ним у разі необхідності допоміжні служби.

Порядок здійснення контролю Президента України як Верхов­ного Головнокомандувача Збройних Сил України за діяльністю Збройних Сил України та інших військових формувань здійсню­ється відповідно до Положення, затвердженого Указом глави держави від 27 вересня 2010 р. № 917/2010. Відповідно до вказа­ного акту такий контроль здійснюється згідно з затвердженими Президентом планами контролю за діяльністю Збройних Сил України та інших військових формувань. Об’єктами контролю є: Міністерство оборони України, його структурні підрозділи та під­порядковані установи; Генеральний штаб Збройних Сил України, його структурні підрозділи та підпорядковані йому органи вій­ськового управління, війська (сили) та установи; командування і штаби видів Збройних Сил України та підпорядковані їм війська (сили) та установи; командування і штаби військових оперативних командувань (територіальних управлінь) та підпорядковані їм війська, військові комісаріати та установи; Головне управління розвідки Міністерства оборони України; Головне управління вну­трішніх військ Міністерства внутрішніх справ України і підпо­рядковані йому з’єднання, частини та установи; Адміністрація Державної прикордонної служби України і підпорядковані тери­торіальні органи, Морська охорона та органи охорони державно­го кордону, розвідувальний орган і органи забезпечення Адміні­страції Державної прикордонної служби України; Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту Міністерства транспор­ту та зв’язку України і підпорядковані їй об’єднані загони, окремі загони, загони, підрозділи охорони, органи забезпечення, на­вчальний центр, заклади, підприємства та установи.

Здійснення контролю організовується Інспекцією з питань контролю за діяльністю військових формувань Головного управ­ління з питань оборонної політики та діяльності правоохоронних органів Адміністрації Президента України, результати якого до­повідаються главі держави.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» та ч. 1 ст. 11 Закону від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Служба безпеки України та Управління державної охорони України підпорядковані Президенту.

Ілава держави визначає організаційну структуру СБУ, затвер­джує Положення про колегію Служби безпеки України. Крім того, Президент України як особисто, так і через уповноважені ним органи здійснює контроль за діяльністю СБУ. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і зако­нодавства в оперативно-розшуковій діяльності та діяльності у сфе­рі охорони державної таємниці органів і підрозділів СБУ, а також контроль за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпо­ряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законам України здій­снюється спеціально призначеними Президентом України посадо­вими особами, повноваження та правові гарантії діяльності яких визначаються Положенням, що затверджується Президентом Укра­їни. Згідно з Указом Президента «Про повноваження та гарантії здійснення постійного контролю за діяльністю Служби безпеки України» від 18 травня 2007 р. № 427/2007 (зі змінами) зазначений контроль здійснюється Уповноваженим Президента України з пи­тань контролю за діяльністю Служби безпеки України.

СБУ регулярно в порядку, визначеному Президентом України, інформує главу держави, членів Ради національної безпеки Укра­їни і посадових осіб, спеціально призначених Президентом, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушення за­конодавства, а також на їх вимогу подає інші необхідні відомості. Голова СБУ щорічно подає Президенту письмовий звіт про ді­яльність Служби безпеки України і несе персональну відповідаль­ність за своєчасність, об’єктивність і повноту поданої інформації.

Відповідно до Конституції та Закону від 22 березня 2001 р. «Про розвідувальні органи України» Президент здійснює загаль­не керівництво розвідувальними органами України, затверджує положення про відповідні розвідувальні органи, а також кон­тролює і координує їх діяльність через очолювану ним Раду на­ціональної безпеки і оборони України, визначає порядок коор­динації їх діяльності в особливий період. Розвідувальні органи України доповідають Президентові і звітують перед ним з питань та в порядку, що визначаються главою держави.

Президентом відповідно до повноважень, визначених Кон­ституцією України, здійснюється контроль за діяльністю Держав­ної прикордонної служби України. При цьому законодавчо за­кріплено, що Голова Державної прикордонної служби України систематично інформує Президента України, Раду національної безпеки і оборони України з основних питань діяльності Держав­ної прикордонної служби України, а також щороку подає Пре­зиденту письмовий звіт про діяльність Державної прикордонної служби України.

Призов громадян на строкову військову службу, за Законом України від 25 березня 1992 р. в редакції Закону від 18 червня 1999 р. «Про військовий обов’язок і військову службу», проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України. Його Указом затверджуються положення про проходження військової служби громадянами України, а також визначаються порядок та строки звільнення у зв’язку з демобілізацією.

Згідно з Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює керівництво Збройними Силами в межах, передбачених Конституцією України. В особливий пе­ріод керівництво військовими формуваннями Президент може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, ро­бочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України. Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокоманду­вача, її персонального складу та граничної чисельності подають­ся Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту і вводяться в дію його Указом.

Чисельність Збройних Сил України затверджується Верхов­ною Радою України за поданням Президента. План їх дислокації розробляється Генеральним штабом, узгоджується Міністерством оборони з Кабінетом Міністрів України і затверджується Прези­дентом.

За поданням Кабінету Міністрів глава держави затверджує військово-адміністративний поділ території України. Президент затверджує Положення про Міністерство оборони України і По­ложення про Генеральний штаб Збройних Сил України. Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної обо­рони, повноваження відповідних органів та військових формувань визначаються Положенням про територіальну оборону України, яке затверджується Президентом.

Пункт 17 коментованої статті передбачає повноваження Пре­зидента України призначати на посади та звільняти з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових форму­вань. Відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 р. «Про оборону України» військове формування — це створена відповід­но до законодавства сукупність військових з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбов­цями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності в разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

До військового командування належать Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил, об’єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з’єднань, частин Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Конкретний перелік по­сад керівного складу військових формувань, призначення на які здійснює Президент, передбачений чинним законодавством. Так, Президент здійснює призначення Міністра оборони України (за поданням Прем’єр-міністра України) та припиняє його повно­важення на цій посаді. Президент також призначає на посади та звільняє з посад заступників Міністра оборони України, коман­дувачів видами Збройних Сил України (Головнокомандувача Сухопутних військ, Головнокомандувача Військово-Повітряних сил, Головнокомандувача Військ Протиповітряної оборони і Го­ловнокомандувача Військово-Морських Сил), командувачів військ оперативних командувань, окремих армій, а також вище командування інших військових формувань. Згідно з положенням частини 4, 5 ст. 11 Закону України від 4 березня 1998 р. «Про дер­жавну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Президент призначає на посаду і звільняє з посади Начальника Управління державної охорони і його заступників.

Крім того, слід враховувати рішення Конституційного Суду України від 25 лютого 2009 р. № 5-рп/2009, у мотивувальній части­ні якого зазначено, що Президент України, маючи конституційні повноваження щодо здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави, може затверджувати Перелік посад, кандидатури для призначення на які погоджуються з ним. Такий перелік посад керівників військових формувань і правоохоронних органів був затверджений Указом Президента «Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони» від 4 червня 2008 р. № 516/2008 (зі змінами).

Закон «Про Державну прикордонну службу України» від З квітня 2003 р. встановлює, що Президент України за поданням Прем’єр-міністра України призначає на посаду Голову Державної прикордонної служби України та припиняє його повноваження на цій посаді. Заступники Голови Державної прикордонної служ­би України також призначаються Президентом за поданням Голо­ви Державної прикордонної служби України.

За Законом «Про оборону України» в разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент приймає рішення про за­гальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Укра­їні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи за­твердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Ці рішення набувають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану, про загальну або часткову мобілізацію мають бути затверджені парламентом про­тягом двох днів з моменту звернення глави держави.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводить­ся в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, іі територіальній цілісності і передбачає надання відповідним орга­нам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвер­нення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юри­дичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р. (зі змінами) воєнний стан в Україні або в окре­мих її місцевостях вводиться Указом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою України. Президентським ука­зом здійснюється скасування воєнного стану.

Пункт 21 коментованої статті Конституції передбачає, що в разі необхідності Президент приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а та­кож оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами над­звичайної екологічної ситуації. Зміст правового режиму надзви­чайного стану, порядок його введення та припинення дії, осо­бливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах над­звичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадяни­на, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відпові­дальність за порушення вимог або невиконання заходів право­вого режиму надзвичайного стану визначаються Законом України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану». Пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові подає Рада національної безпеки і оборони України, а у випадках, передбачених Законом — і Кабінет Міністрів України.

Пункт другий ч. 1 ст. 106 закріплює, що Президент України як одноосібний орган, що уособлює державу в цілому, звертаєть­ся з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими по­сланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. З метою визначення ролі та місця послань Президента України в реалізації його конституційних повнова­жень, порядку їх підготовки і реалізації передбачених у них за­ходів, 9 квітня 1997 року було видано Указ «Про щорічні послан­ня Президента України до Верховної Ради України». Цим Указом встановлено, що передбачені п. 2 ст. 106 Конституції України що­річні послання Президента України до Верховної Ради України є офіційними документами глави держави, у яких на основі аналі­зу внутрішнього і зовнішнього становища України визначаються найважливіші напрями економічного, політичного і соціального розвитку, передбачаються заходи щодо неухильного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин. Одночасно з по­сланням Президента України до Верховної Ради України вносить­ся Кабінетом Міністрів України щорічна доповідь про економіч­ний і соціальний розвиток України.

Текст послання, направлений до Верховної Ради України або виголошений Президентом України, набуває сили офіційного документа і має враховуватися в роботі Кабінету Міністрів Укра­їни, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій.

Пункти 3—5 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють по­вноваження глави держави у сфері міжнародних відносин. Пре­зидент України представляє державу у цих відносинах, виступа­ючи від імені не якоїсь окремої гілки влади, а від Української держави в цілому. Він відвідує з офіційними й неофіційними ві­зитами зарубіжні країни, бере участь у роботі міжнародних фору­мів, у нарадах і зустрічах глав держав (самітах) тощо, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пе­реговори та укладає міжнародні договори України.

У мотивувальній частині свого рішення від 15 січня 2009 р. № 2-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що глава держави не тільки здійснює загальне спрямування зовнішньопо­літичного курсу держави згідно з визначеними Верховною Радою України засадами зовнішньої політики України, але й застосовує відповідні засоби впливу на діяльність суб’єктів зовнішньополі­тичної діяльності з метою забезпечення національних інтересів і безпеки України. Реалізація визначених Верховною Радою Укра­їни основних засад зовнішньої політики держави, яка провадить­ся під керівництвом Президента України і забезпечується Кабі­нетом Міністрів України та Міністерством закордонних справ України, вимагає координації діяльності цих органів виконавчої влади главою держави, у тому числі і в питаннях кадрового забез­печення в цій сфері. Здійснюючи керівництво зовнішньополітич­ною діяльністю держави, Президент України впливає на діяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України через відповідні укази, розпорядження.

Згідно із Законом від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні до­говори України» рішення про проведення переговорів і про під­писання міжнародних договорів України приймаються: а) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України, — Пре­зидентом України; б) щодо міжнародних договорів, які уклада­ються від імені Уряду України, — Кабінетом Міністрів України;

в) щодо міжвідомчих договорів — у порядку, встановленому Кабі­нетом Міністрів України.

Президент України, Прем’єр-міністр України і Міністр за­кордонних справ України мають право вести переговори і під­писувати міжнародні договори України без спеціальних повно­важень. Інші посадові особи мають право на такі дії тільки за наявності спеціального повноваження. При цьому повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені України, надаються тільки Президентом України.

Делегація чи представник України, наділені відповідними повноваженнями згідно із Законом «Про міжнародні договори України», зобов’язані вести переговори та здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повноважень та директив. Делегація чи представник України, які отримали повноваження від Президен­та, подають главі держави звіт про виконання даних їм директив. Звіт повинен містити погоджені з Міністерством закордонних справ України висновки та пропозиції щодо наступних дій з укла­дення міжнародного договору.

Президент розглядає пропозиції Міністерства закордонних справ стосовно ратифікації міжнародних договорів, що уклада­ються від імені України, і приймає рішення про внесення на роз­гляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проекту закону про ратифікацію міжнародного договору України. Затвердження міжнародних договорів України, які укладаються від імені України і не потребують ратифікації, однак передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Мініс­трів України, здійснюється Президентом України. Рішення Пре­зидента про затвердження міжнародного договору України або приєднання до нього приймається у формі указу.

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань України за міжнародними договорами Міністерство закордонних справ Укра­їни інформує про це Президента України або уряд України і вно­сить пропозиції для вжиття необхідних заходів.

Згідно з п. 4 ст. 106 Конституції України Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав. Пропозиції щодо визнання іноземних держав, встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами розробляє і вносить Президен­тові Міністерство закордонних справ України.

Пункт 5 коментованої статті закріплює повноваження Пре­зидента призначати та звільняти глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних організаціях. За Законом України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу» дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування і підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном.

Статус, завдання та функції дипломатичного представництва України за кордоном, постійного представництва України при міжнародній організації визначаються Законом «Про диплома­тичну службу», а також Положенням про дипломатичне Пред­ставництво України в іншій державі, Положенням про постійне представництво України при міжнародній організації, які затвер­джуються Президентом України. Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посади і звільняються з посад Пре­зидентом України за поданням Міністра закордонних справ Укра­їни. Укази Президента України з цих питань скріплюються під­писами Прем’єр-міністра України та Міністра закордонних справ України. Міністр закордонних справ України вносить Президен­ту України подання щодо кандидатур для призначення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла України, Постійного пред­ставника України при міжнародній організації після консультацій у Комітеті Верховної Ради України в закордонних справах щодо кандидатур на ці посади. Призначення на інші дипломатичні по­сади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до чин­ного законодавства.

Президент України приймає вірчі й відкличні грамоти дипло­матичних представників іноземних держав. Вірча грамота над­силається главою іноземної держави Президентові України і за­свідчує офіційний статус глави дипломатичного представництва. Цей документ видається главам представництв у ранзі надзвичай­них і повноважних послів чи посланників. Дипломатичний пред­ставник вважається таким, що приступив до виконання своєї місії, з моменту вручення вірчої грамоти. Надходження відкличної грамоти означає припинення повноважень зазначеного в ній дипломатичного представника.

Порядок вручення вірчих та відкличних грамот Президенто­ві України закріплений в Указі Президента «Про Державний Про­токол та Церемоніал України» від 22 серпня 2002 р. № 746/2002 (зі змінами). Зокрема, церемонія вручення Президенту України вірчих грамот проводиться, як правило, у Марийському палаці в урочистій обстановці. Церемонія передбачає вітання послом Президента України і його звернення з вступним словом, після чого главі держави вручаються вірчі грамоти. Президент України приймає вірчі грамоти і у відповідь вітає посла короткою промо­вою, після чого запрошує його на бесіду у вузькому колі. Як пра­вило, Президенту України разом із вірчими грамотами послом іноземної держави вручаються відкличні грамоти попередника.

Чинна Конституція наділила Президента повноваженнями у сфері здійснення безпосереднього народовладдя. Так, глава держави володіє прерогативою призначати всеукраїнський рефе­рендум. У випадку коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть роз­початися, Президент уповноважений припинити повноваження парламенту і призначити позачергові парламентські вибори. Розпуск парламенту України в цьому випадку є вимушеним кро­ком, спрямованим на відновлення дієздатного парламенту, на забезпечення безперервності законодавчої діяльності. Згідно з по­ложенням ч. 1 ст. 77 Конституції України позачергові вибори на­родних депутатів України мають бути проведені в період шістде­сяти днів з дня опублікування рішення глави держави про достро­кове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення дострокових (позачергових) виборів до парламенту регламентується Законом України від 25 березня 2004 р. «Про ви­бори народних депутатів України» в редакції Закону від 7 липня 2005 р. (зі змінами).

Пункти 9—14 коментованої статті закріплюють номінаційні повноваження Президента України. До цієї групи належать повно­важення щодо формування персонального складу органів держав­ної влади, які полягають у підборі кандидатур, призначенні на посади та звільненні з посад в органах виконавчої та судової вла­ди. Загалом Президент України, використовуючи вказані повно­важення, безпосередньо призначає кількасот посадових осіб, що займають ключові посади в державному апараті, і таким чином здатен відігравати провідну роль у формуванні й реалізації кадро­вої політики. Формуючи весь склад уряду, призначаючи керівни­ків центральних і місцевих органів виконавчої влади, Президент фактично формує всю «виконавчу вертикаль» і має змогу кон­тролювати стан виконавської дисципліни в державі. До номіна- ційних слід віднести і повноваження Президента України призна­чати третину суддів Конституційного Суду України, а також при­значати на перший п’ятирічний термін професійних суддів (п. 22 ст. 106, ч. 1 ст. 128 Конституції України).

Пункти 15 і 23 ст. 106 Конституції України визначають уста­новчі повноваження Президента України, які полягають у мож­ливості внесення змін до державного механізму шляхом прийнят­тя рішень щодо створення, реорганізації чи ліквідації певних органів державної виконавчої та судової влади. Згідно з положен­ням п. 15 коментованої статті міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та лік­відовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утриман-

ня органів виконавчої влади. При цьому слід мати на увазі, що існування деяких центральних органів виконавчої влади перед­бачено безпосередньо в Конституції (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачен­ня і радіомовлення України) і є обов’язковим, а прийняття рішен­ня про створення чи ліквідацію інших є прерогативою глави дер­жави. Тому Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 січня 2003 р. зазначив, що положення п. 15 ч. 1 ст. 106 Консти­туції України необхідно розуміти так, що Президент України може реорганізовувати передбачені Конституцією України мініс­терства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів і їх основного цільового призначення, що ви­пливає з назви.

За відсутності відповідної законодавчої бази нині загальний перелік центральних органів виконавчої влади України визнача­ється Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 (зі змінами). У додатку до цього Указу міститься Схема організації та взаємодії цих органів.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі поло­жень, які затверджує Президент України. Типове положення про міністерство, центральний орган виконавчої влади України, ді­яльність якого спрямовується й координується Кабінетом Мініст­рів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України затверджене Указом Президента України від 24 грудня 2010 р. № 1199/2010.

Пункт 23 коментованої статті Конституції закріплює повно­важення Президента України утворювати суди у визначеному законом порядку. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. (зі змінами) суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голо­ви відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуван­ням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність пра­восуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

Пункт 16 коментованої статті наділяє Президента України повноваженням скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У Конституції не деталізовано, з яких підстав можуть бути скасовані зазначені акти. Однак у ч. 2 ст. 137 Конституції України зазначено, що акти Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути зупинені Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України, а в ч. 8 ст. 118 Конституції України вказано, що рішення місцевих державних адміністрацій можуть бути скасовані главою держави, якщо вони суперечать Конституції та законам України або іншим актам законодавства України. За даних умов системне тлумачення п. 16 ст. 106 дає можливість зробити цілком певний висновок, що Президент України може скасовувати акти Кабіне­ту Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республі­ки Крим тільки у випадку їх невідповідності Конституції та за­конам України.

Пункт 24 ст. 106 Конституції України закріплює повноважен­ня Президента присвоювати вищі військові звання, вищі дипло­матичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Зокрема, згідно з Указом Президента України «Про порядок при­своєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і клас­них чинів» від 17 серпня 2009 р. № 616/2009 вищі військові зван­ня та вищі спеціальні звання особам офіцерського та начальниць­кого складу присвоюються відповідно до затверджених переліків посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу, та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами, з урахуванням професійно-ділових якос­тей, військової та спеціальної підготовки, досвіду служби, належ­ного виконання ними покладених обов’язків. Такі переліки посад були затверджені Указом Президента України від 21 березня 2002 р. № 277/2002 (зі змінами).

Вищі класні чини працівникам прокуратури присвоюються відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Згідно з ч. З ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (зі змінами) Президентом присвоюються класні чини державного радника юстиції України, Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Інші класні чини при­своюються Генеральним прокурором України. Подання про при­своєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і клас­них чинів вносяться на розгляд Президента України за підписом керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, іншо­го державного органу

Порядок присвоєння дипломатичних рангів деталізований у Законі України від 28 листопада 2002 р. «Про дипломатичні ранги». В Україні встановлюються такі дипломатичні ранги: Над­звичайний і Повноважний Посол; Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу; Надзвичайний і Повноважний По­сланник другого класу; радник першого класу; радник другого класу; перший секретар першого класу; перший секретар другого класу; другий секретар першого класу; другий секретар другого класу; третій секретар; аташе. Згідно зі ст. 2 названого Закону дипломатичні ранги присвоюються особам, які перебувають на державній службі, принципи, завдання та функції якої відповіда­ють дипломатичній службі в Україні і визначені Законом України «Про дипломатичну службу», і є державними службовцями згідно з Законом України «Про державну службу». Державним службов­цям, які працюють у системі органів дипломатичної служби, ди­пломатичний ранг присвоюється Міністром закордонних справ України. Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає державний службовець. Відповідність посад державних службовців дипломатичним рангам визначається Пе­реліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України, який затверджений Указом Президента України від 26 березня 2002 р. № 301/2002 (зі змінами). Дипломатичні ранги Надзвичай­ного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного По­сланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.

Пунктом 25 коментованої статті до повноважень Президента України віднесено нагородження державними нагородами та пре­зидентськими відзнаками. Перелік державних нагород і порядок нагородження ними встановлено Законом України «Про держав­ні нагороди України» від 16 березня 2000 р. (зі змінами). За За­коном державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культу­ри, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. Державними на­городами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «імен­на вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.

Президент України затверджує: статут — для звання Герой України та кожного ордену; положення — для інших державних нагород. Статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагоро­дженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею. Для попереднього розгляду питань, пов’язаних з нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах. Персо­нальний склад зазначеної Комісії та порядок її роботи визнача­ються Президентом України.

Порядок вручення державних нагород та президентських від­знак встановлено Указом Президента «Про Державний Протокол та Церемоніал України» від 22 серпня 2002 р. № 746/2002 (зі змі­нами). Церемонії вручення державних нагород та президентських відзнак відбуваються, як правило, у Білій або Червоній залі Ма- ріїнського палацу. Президент України входить до зали Палацу у визначений час і звертається до осіб, яких нагороджують, із про­мовою, після чого Глава Адміністрації Президента України за­читує відповідний Указ Президента про нагородження. Особи, яких нагороджують, у порядку оголошення їх прізвищ підходять до Президента України, який вручає їм державні нагороди, пре­зидентські відзнаки і вітає з нагородженням.

Пункт 26 коментованої статті передбачає повноваження Пре­зидента приймати рішення про прийняття до громадянства Укра­їни та припинення громадянства України. Це повноваження глави держави відтворене й у ст. 22 Закону «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.(зі змінами). Крім того, за Законом Президент визначає порядок провадження за заявами і подання­ми з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, а та­кож затверджує Положення про Комісію при Президентові Укра­їни з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи (сто­совно осіб, що проживають в Україні) або Міністерство закордон­них справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України (стосовно осіб, які проживають за кордоном) готують також подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комі­сії при Президентові України з питань громадянства. Зазначена Комісія розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задово­лення цих заяв та подань. Президент приймає остаточне рішення, видає указ, який надсилається для виконання відповідно спеці­ально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства чи Міністерству закордонних справ Укра­їни. Контроль за виконанням президентських указів з питань громадянства здійснює Комісія при Президентові з питань гро­мадянства.

Пунктом 26 коментованої статті, крім суттєвих повноважень Президента України щодо вирішення питань громадянства, перед­бачено також його право приймати рішення про надання при­тулку в Україні. У міжнародному праві прийнято розрізняти те­риторіальний і дипломатичний притулок. Перший означає надан­ня державою певній особі можливості сховатися від переслідувань політичного характеру на своїй території; другий — надання дер­жавою такої ж можливості, але в межах дипломатичного пред­ставництва, консульської установи або на військовому судні, яке знаходиться на території іншої держави. Згідно із загальним між­народним правом недоторканність приміщення дипломатичного представництва чи консульської установи та екстериторіальність іноземного військового судна не дають права надавати їх як при­тулок особам, які переслідуються органами влади держави пере­бування за правопорушення політичного характеру, тому в п. 26 ст. 106 Конституції України йдеться про надання саме територі­ального притулку. При цьому надання притулку слід відрізняти від надання статусу біженця. Надання притулку не обмежене ча­сом і обумовлене виключно політичними переслідуваннями осо­би, а статус біженця є тимчасовим і обумовлюється не тільки політичними переслідуваннями, але й переслідуваннями за озна­кою раси, кольору шкіри, ставлення до релігії тощо. Рішення про надання статусу біженця приймають органи міграційної служби.

Важливим елементом компетенції Президента України є йо­го право, передбачене п. 27 ст. 106 Конституції України, здійсню­вати помилування осіб, засуджених судами за вчинення злочину. Помилування являє собою акт індивідуального милосердя до осо­би, засудженої судом за вчинення якогось (звичайно тяжкого) злочину. З точки зору конституційного права помилування є актом вищого органу державної влади, який повністю або частково звільняє засудженого від покарання або замінює призначене су­дом покарання на більш м’яке. Нині право глави держави на по­милування регламентоване Положенням про порядок здійснення помилування, яке затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902/2010. Згідно з цим актом Президент здійснює помилування шляхом заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невід- бутої частини більш м’яким покаранням. Клопотання про по­милування і підготовлені Управлінням з питань помилування Адміністрації Президента України матеріали попередньо розгля­даються Комісією при Президентові України в питаннях помилу­вання, яка вносить главі держави пропозиції про застосування помилування. Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України. Про помилу­вання засудженого Президент України видає указ.

Пункт 28 коментованої статті надає право Президентові Укра­їни створювати в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні ор­гани і служби для здійснення своїх повноважень. Нині апарат глави Української держави становить Адміністрація Президента та інші допоміжні органи, з яких тільки два (Представництво Пре­зидента в Автономній Республіці Крим і Рада національної без­пеки та оборони України) безпосередньо передбачені Конститу­цією, інші ж створені й функціонують згідно з указами самого Президента України.

Провідне місце серед органів, що становлять апарат глави держави, посідає Адміністрація Президента України, яка за своїм статусом є постійно діючим органом, що утворюється главою держави відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. Адміністрація не є органом державної влади, оскільки не має власних владних повноважень, це адміністративний апарат Президента, який вступає у право­відносини з іншими органами тільки за дорученням глави держа­ви. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, право­ве, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Кон­ституцією України повноважень. Статус Адміністрації Президен­та України визначений Положенням, затвердженим Указом Пре­зидента від 2 квітня 2010 р. № 504/2010 (з наступними змінами), а її структура — Указом «Питання Адміністрації Президента Укра­їни» від 18 березня 2010 р. № 364/2010.

Суттєва роль Президента України в законодавчому процесі відображена у пп. 29—30 коментованої статті. Глава держави під­писує закони, прийняті Верховною Радою України, а також во­лодіє правом відкладального вето. Підписаний закон Голова Вер­ховної Ради України невідкладно направляє Президентові Укра­їни. Глава держави, отримавши закон, протягом п’ятнадцяти днів має підписати його, взявши до виконання, або ж у разі незгоди повернути Верховній Раді України разом зі своїми вмотивовани­ми і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду. Відповідно до ст. 132 Закону «Про Регламент Верховної Ради України» у разі якщо Президент застосував право вето щодо прий­нятого закону і у визначений Конституцією України 15-денний строк повернув його до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, наслідком цього є скасування результатів голосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду.

Якщо Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону не повернув його для повторного розгляду, за­кон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Експертизу прийнятих Верховною Радою Укра­їни законів, що надійшли на підпис Президентові України, а та­кож підготовку пропозиції щодо підписання законів або застосу­вання стосовно них права вето здійснює Адміністрація Президен­та України.

Пункт 31 коментованої статті проголошує, що Президент України виконує не тільки повноваження, передбачені ст. 106, але й інші повноваження, визначені Конституцією України. Мається на увазі, зокрема, передбачене ст. 93 Конституції право Президен­та на законодавчу ініціативу та право визначати певні законопро­екти як невідкладні, передбачене ст. 128 Конституції право здій­снювати перше призначення на посаду професійного судді тощо. Однак положення п. 31 ст. 106 Конституції зовсім не означає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Президента України. Обмежений обсяг Конституції робить неможливим за­кріплення в ній повного й вичерпного переліку повноважень глави держави, тому в Конституції зазначаються найбільш суттє­ві повноваження Президента України, інші ж формулюються в ній загальним чином, а потім деталізуються в законах. Це яскраво видно на прикладі повноважень Президента як Верховного Го­ловнокомандувача Збройних Сил України, про які йшлося вище. Головне, що конкретні повноваження Президента України, за­кріплені в законах, мають чітко узгоджуватися з тими його функ­ціями і повноваженнями, які отримали конституційне оформлен­ня, адже положення ч. 2 ст. 19 Конституції, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Консти­туцією та законами України, повністю поширюється і на главу держави.

Частина 2 коментованої статті проголошує невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка пере­буває на посаді Президента України, не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Йдеться як про окремі повноваження глави держави, так і про всі його повноваження в цілому. Повноваження Президента України не можуть бути делеговані, перерозподілені, їх виконання не може бути доручене іншим особам чи органам. Це є юридичною гарантією належної реалізації повноважень Президента України і водночас гарантією конституційного ладу України від протиправних посягань, зо­крема від спроб нелегітимного приходу до влади. Президент Укра­їни виконує свої повноваження в повному обсязі до моменту складення присяги новообраним главою держави або до моменту дострокового припинення своїх повноважень з підстав і в поряд­ку, передбачених статтями 108—111 Конституції України. І лише у випадку дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов’язків Президента (і то з обмеженнями, передбаченими ст. 112 Конституції) на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр- міністра України.

Частина 3 коментованої статті визначає види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Та­кими актами є укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов’язкові для виконання на всій території України. Більш детальна характеристика актів глави Української держави дана в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом від 15 листопада 2006 р. № 970/2006 (з наступними змінами і до­повненнями). Згідно з п. З цього Положення указами Президен­та України оформлюються рішення, видані на основі та на ви­конання Конституції і законів України, якщо хоча б одне з по­ложень рішення розраховане на постійну або багаторазову дію (має нормативний характер) або належить до таких, що оформ­ляються указами Президента України, а також рішення, прийнят­тя яких у формі указу передбачене законами України та указами Президента України. Зокрема, указами оформлюються рішення Президента про призначення всеукраїнського референдуму щодо змін у Конституції України, проголошення всеукраїнського ре­ферендуму за народною ініціативою; призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; призначення позачергових виборів до Верховної Ради України; загальну або часткову мобілізацію, введення воєн­ного стану в Україні або в окремих її місцевостях; введення в Укра­їні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; введення в дію рішень Ради національної безпеки та обо­рони України; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів міс­цевих державних адміністрацій; нагородження державними на­городами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагоро­дження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку; помилування; тлума­чення прийнятих Президентом актів тощо.

Розпорядженнями Президента оформлюються надання до­ручень, рекомендацій щодо здійснення заходів, розгляду, вирі­шення питань про підтримку Президентом України культурно- мистецьких та інших заходів (крім рішень, які оформляються указами); проведення переговорів, підписання міжнародних до­говорів України, надання повноважень на ведення переговорів, на підписання міжнародних договорів України, відповідних ди­ректив делегації чи представникові України; оперативні, органі­заційні й кадрові питання (крім рішень, які оформляються указа­ми); призначення на посади та звільнення з посад помічників, референтів Президента України; внесення змін до розпоряджень Президента України, визнання їх такими, що втратили чинність; винесення на обговорення громадськості проектів законів, які передбачаються для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України, проектів актів Президента України. Роз­порядженнями Президента України оформляються також інші рішення, прийняття яких у формі розпорядження передбачено законами України, актами Президента України.

При цьому слід мати на увазі, що ч. З ст. 106 Конституції міс­тить вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж види актів, які Пре­зидент уповноважений видавати як Верховний Головнокоманду­вач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України. Так, згідно з положенням ч. З ст. 6 Закону «Про оборону України» для здійснення повноважень у сфері оборони, визна­чених Конституцією та законами України, Президент України видає укази і розпорядження. Як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Президент України видає накази й дирек­тиви з питань оборони. Про директиви Верховного Головноко­мандувача Збройних Сил України йдеться і в ч. З и. 1 ст. 4 Закону від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Правові акти Верховного Головнокомандувача Зброй­них Сил України досить часто мають секретний характер і офіцій­но не публікуються.

Частина 4 коментованої статті передбачає необхідність скріп­лення деяких актів Президента України підписами Прем’єр- міністра України і міністра, відповідального за акт та його вико­нання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і є характерною для парламентарних і напівпре- зидентських республік, а також парламентарних монархій.

Обов’язковій контрасигнації піддягають акти Президента, ви­дані ним з таких питань: щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави; про визнання іноземних держав; про призна­чення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; про призна­чення та звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади; про призначен­ня на посади та звільнення з посад за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіо­мовлення України; щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; щодо керівництва у сферах націо­нальної безпеки і оборони; з питань діяльності Ради національної безпеки і оборони України; про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; про оголошення окремих міс­цевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; про призначення суддів Конституційного Суду України; про утворення судів; про присвоєння вищих військових звань, вищих диплома­тичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.

Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Прези­дента Кабінет Міністрів України та особисто Прем’єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спря­мованість, адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Пре­зидента, які підлягають контрасигнації, відповідальними мініст­рами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем’єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відповідальності за його конституційність, обґрун­тованість і результативність.