Правовий статус парламентарів держав-членів ЄС

Членами парламентів держав-членів ЄС є депутати і сена­тори, які, відповідно до конституцій, мають не тотожний право­вий статус. Депутати - це обрані народом професійні парла­ментарі, які з моменту отримання депутатського мандата наділяються спеціальними правами та привілеями, найважли­вішим з яких є невідповідальність і недоторканість (імунітет) депутата.

Надалі для обох категорій будемо, поруч з іншими, засто­совувати й консолідований термін - парламентар.

Більшість держав-членів ЄС запроваджують запобіжні меха­нізми щодо недопущення обрання осіб, які обіймають посади, несумісні з депутатським мандатом. Так, особи, які перебувають на державній або військовій службі, не можуть балотуватися на виборах до вищих органів законодавчої влади у Бельгії, Ірландії, Іспанії, Литві, Румунії, Словаччині, Франції, Хорватії. Конс­титуція Польщі (ст. 102) установлює традиційне для європей­ської парламентської традиції положення про несумісність мандатів депутата і сенатора.

У Данії кандидатом на парламентських виборах не може бути зареєстрована особа, яка вчинила діяння, несумісне зі статусом парламентаря.

У Конституції Іспанії також перелічено коло суб'єктів, що не можуть балотуватися до парламенту: особи, які належить до королівської родини, обіймають посади Голови Конституційно­го або Верховного Суду, директора компанії суспільного мов­лення, голови дипломатичного або консульського представ­ництва за кордоном.

У Греції та Італії заборонено суміщати депутатський мандат з посадою члена правління, голови правління або генерального директора підприємства, яке отримує субсидії з державного бюджету або має спеціальні пільги^[203]. У всіх державах-членах ЄС на рівні Основного Закону або спеціальних актів містяться вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими ви­дами діяльності. За загальним правилом зафіксовано, що депу­татський мандат є несумісним з перебуванням на публічній службі, наявністю іншого представницького мандату та здійс­ненням підприємницької або іншої оплачуваної діяльності. Окрім того, більшість країн установила низку додаткових вимог, а саме: наявність бездоганної репутації (Ірландія, Данія); відсут­ність судимості (Італія); неналежність до королівської родини (Австрія, Іспанія); заборона балотуватися особам, що працювали в розвідувальних органах інших держав (Латвія) тощо.

Конституція Німеччини забезпечує рівність кандидатів ще на етапі їхнього балотування. Відповідно до ч. І ст. 48 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини впродовж двох місяців до виборів у Бундестаг будь-яка особа, яка є кандидатом на отримання мандату, може скористатися неоплачуваною від­пусткою з метою підготовки до своєї передвиборчої кампанії.

Кандидат, будучи обраним до парламенту, отримує не лише широкі права, а й чималі обов'язки. Парламентар реалізує їх не лише в стінах найвищого представницького органу, а й поза ними.

Конституції багатьох країн-членів ЄС на членів парламенту накладають обов'язки дотримання регламенту його діяльності, виконання доручень керівних органів парламенту, роботи з виборцями. Обраний депутат зобов'язаний брати участь у засіданні парламенту (у своїй палаті або на загальних засіданнях). В окремих країнах ЄС діє сувора парламентська дисципліна, і за неявку депутата на засідання палати до нього застосовуються заходи впливу. Так, згідно зі ст. 14 Федераль­ного Закону Німеччини «Про статус членів німецького Бун­дестагу» від 18 лютого 1977 року, встановлена матеріальна відповідальність за невідвідування засідань парламенту. Рада старійшин веде реєстр, до якого мають записуватися депутати, що з'явилися. Якщо парламентар не бере участі в роботі

Бундестагу, з його платні віднімається певна сума, яка за загальним правилом становить 50 євро на день. Однак її розмір може бути зменшений у разі хвороби, тимчасової непраце­здатності, відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами тощо.

Відповідно до Конституції Республіки Польща у разі, коли депутат своїми діями перешкоджає роботі палати або її органів (наприклад, депутат ігнорує заклики Маршала до порядку), Президія Сейму може ухвалити рішення про зменшення розміру депутатського окладу або парламентських добових терміном до 3-х місяців. Щодо аналогічних порушень з боку сенаторів справи розглядає Маршал (спікер) Сенату. Якщо парламентаря після неодноразового ігнорування закликів Маршала до порядку не допущено до засідання палати, Президія палати може ухва­лити постанову про зменшення розміру платні депутата або позбавити його добових на строк до 6-ти місяців.

З метою сприяння максимально ефективному здійсненню повноважень парламентарям у Німеччині, Іспанії, Італії та бага­тьох інших європейських державах на час депутатської чи сенаторської каденції надаються певні юридичні і матеріальні гарантії. У Франції, відповідно до внесених змін до Конституції у 1995 році, імунітет діє лише на період сесії і не поширюється на кримінально карані діяння^[206]. Чи не найважливішим серед них є депутатський імунітет, що захищає обранця від затри­мання, арешту та притягнення до юридичної відповідальності. Це означає, що депутат не може бути затриманий або арештований, проти нього не може бути порушено кримінальне провадження без згоди палати, членом якої він є.

Конституції держав-членів ЄС визначають межі парламент­ського імунітету. В Угорщині, Німеччині, Латвії, Литві існує заборона на переслідування парламентаря за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Член Національних зборів Болгарії не може бути заарештований або підданий кри­мінальному переслідуванню без згоди парламенту, крім випадку затримання на місці вчинення тяжкого злочину. У Фінляндії члени парламенту не можуть бути заарештовані або іншим чи­ном обмежені у свободі пересування без згоди парламенту. У Бельгії притягнення до кримінальної відповідальності можливе впродовж парламентської сесії лише з дозволу палати в разі затримання підозрюваного з речовими доказами на місці вчи­нення злочину (ст. 59 Конституції). Ідентична процедура перед­бачена й за вчинення правопорушень цивільно-правового харак­теру, зокрема за заборгованості. Обшук житла члена парламенту здійснюється в присутності очільника (спікера) парламенту.

У Німеччині депутати мають право не давати свідчення щодо осіб, які довірили їм як депутатам певні факти, або навпаки - парламентарі довірили певну інформацію своїм виборцям.

Польське конституційне законодавство також надає кожному з членів парламенту імунітет від кримінального переслідування. Парламентар не може бути арештований без згоди палати пар­ламенту, за винятком випадків, коли він затриманий на місці вчинення злочину або з метою забезпечення належного проце­суального порядку. Про затримання має бути повідомлений глава палати, за вказівкою якого затриманого можуть негайно 213 звільнити.

В окремих державах-членах ЄС депутатський імунітет поши­рюється на дорогу парламентара на сесію і назад. Так, ч. 13 ст. 15 Конституції Ірландії передбачено, що парламентарі «мають привілей свободи», за винятком зради, тяжкого злочину ^[207] та злочину проти миру, під час слідування до палати, повернення з неї і в період перебування в її межах.

Конституція Іспанії не містить норм, що регулюють інститут депутатського імунітету, однак розгляд кримінальних справ про злочин, вчинений членом парламенту, має здійснюватись Верховним Судом. У Нідерландах імунітет для депутатського корпусу також відсутній.

У Польщі 1998 року Сейм ухвалив постанову, якою затвер­джено принципи депутатської етики, у ст. 8 якого вказано: «Депутат за порушення Правил депутатської етики відповідає згідно з положеннями Регламенту Сейму»^[208]. Аналогічний акт для Сенату не ухвалювався. У цій постанові визначено прин­ципи, на основі яких члени нижньої палати мають здійснювати свою діяльність. На її підставі Комісія з депутатської етики роз­глядає справи депутатів, поведінка яких «не відповідає високо­му званню депутата» (ст. 145 Регламенту Сейму). Комісія прий­має для розгляду справи, віднесені до її компетенції, за власною ініціативою. За результатами розгляду Комісія може застосувати такі заходи відповідальності стосовно порушника: зробити депу­тату зауваження, оголосити попередження чи догану. Постанови в справах про порушення депутатської етики підлягають обов’язковому опублікуванню.

За загальним правилом депутатський імунітет припиняє свою дію в день завершення чинності мандата.

У Німеччині встановлюються особливі гарантії і для окремих категорій депутатів, як-от державні службовці та викладачі. Якщо депутатом обрано чиновника, його посадові права та обов’язки, включаючи виплату заробітної плати, призупиняються на період чинності мандату і ще на шість місяців, за винятком обов’язку зберігати службову таємницю та заборони приймати винагороди та подарунки, а також прав, що виникають у разі нещасних випадків. Щодо правового статусу університетських професорів і доцентів, які обираються до Бундестагу, то вони можуть продовжувати займатися науковою та педагогічною діяльністю, проте їхня винагорода не повинна перевищувати 25 % від попереднього заробітку. Після припинення статусу депутата викладачі мають бути поновлені в колишньому статусі того університету, з якого обиралися (ст. 8-9 Закону «Про статус членів німецького Бундестагу»).

Конституційно-правовий статус членів Бундесрату відрізня­ється від статусу депутатів Бундестагу. Постійні члени Бун­десрату та його заступники підпорядковані своєму земельному уряду і під час голосування мають відображати його позицію. Вона напрацьовується на нарадах відповідних кабінетів і пода­ється одним із членів Бундесрату, який від імені своєї землі підняттям руки бере участь у голосуванні. Члени Бундесрату не мають парламентської недоторканності і позбавлені значної частини пільг, що надаються депутатам Бундестагу^[209].

Депутатський мандат має ще один компонент гарантій, що отримав назву індемнітет. Це означає, з одного боку, що депутат не відповідає за свої рішення і висловлювання в парламенті, а з другого - отримує грошову винагороду за свою діяльність, ураховуючи покриття видатків на резиденцію, листування, службові поїздки, оплату праці помічників, користування державними транспортними засобами.

Інститут індемнітету в окремих державах-членах ЄС не має абсолютного характеру. Часто обмеження індемнітету визнача­ються місцем виголошення висловлювань. В Австрії, Німеччині, Кіпрі, Естонії, Фінляндії парламентар не відповідає за слова, сказані в стінах парламенту або його органах. В окремих країнах відсутня відповідальність за висловлювання, виголошені з парламентської трибуни, однак депутати можуть бути притяг­нені до відповідальності за ті самі слова, висловлені на прес- конференціях чи в інтерв'ю для засобів масової інформації (Бельгія, Німеччина, Словенія, Іспанія, Франція, Фінляндія, Естонія, Польща). За перелічених умов імдемнітет залишається чинним фактором у Греції, Угорщині, Італії (якщо інтерв'ю стосується парламентської діяльності депутата), Румунії^[210]. За жодних умов імдемнітет не може бути скасований за конститу­ціями Нідерландів, Португалії, Румунії, Словенії, Іспанії.

У всіх державах-членах ЄС депутати та сенатори мають так званий вільний мандат. Вільний мандат - це певне правило, відповідно до якого окремий депутат представницького органу не відповідає за свою діяльність перед виборцями, він не пов'я­заний із ними наказами та зобов'язаннями, а отже, не може бути достроково відкликаний ними.

Принцип вільного мандата застосовується зазвичай у демократичних державах. Його повною протилежністю є форма імперативного мандата, який містить сукупність трьох елемен­тів: обов'язковість наказів виборців для депутата; обов'язковість звітності депутата; право відкликання депутата виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує накази. Імперативний мандат знайшов своє відображення в конституціях колишніх країн соціалістичного табору в Європі, які нині є членами Європейського Союзу.

За загальним правилом, припинення терміну дії мандата де­путата відбувається із завершенням терміну повноважень парламенту; унаслідок смерті депутата; унаслідок позбавлення мандата; унаслідок визнання виборів недійсними. У Законі про вибори в Польщі відображені й інші, окрім перелічених, підстави для припинення чинності депутатського мандата, а саме: відмова впродовж трьох місяців від складання присяги; втрата пасивного виборчого права; відмова від мандата; позбав­лення мандата на підставі рішення Державного Трибуналу; у разі, коли депутат на момент обрання обіймає або призначається після обрання на посади, що несумісні з депутатським мандатом; подання неправдивих відомостей у процесі люстра- ції; у разі обрання депутатом Європейського Парламенту^[211]. У ст. 63 Конституції Литви містяться ще дві підстави для позбавлення парламентаря депутатського статусу: утрата гро­мадянства і позбавлення Сеймом мандата в процесі імпічменту.

У всіх державах-членах ЄС члени парламенту є професій­ними парламентарями, тому вони отримують за свою депутат­ську діяльність солідну винагороду з державного бюджету. У Бельгії рівень отриманої нагороди зафіксовано у ст. 66 Консти­туції. Вона становить на сьогодні понад 86 тис. євро на рік. Найвища заробітна плата в депутатів італійського парламенту, яка становить понад 167 тис. євро на рік. Найнижчу винагороду серед держав-членів ЄС отримують депутати болгарського парламенту (16 тис. євро на рік). У депутатів Австрії заробітна плата становить близько 120 тис., у Німеччині - майже 110 тис., у Франції - 85 тис., в Естонії - 41 тис., у Фінляндії - 77 тис. У деяких країнах (Франція) розмір винагороди ділиться на дві частини; другу частину депутат може отримувати залежно від відвідування ним засідань парламенту, постійних комісій, зрештою, від активності в роботі^[212].

Отже, за умов стабільної і повноцінної діяльності парламенту кожної з держав-членів ЄС правовий статус його членів неминуче узгоджується формулюваннями, якими окреслюється характерна для західної традиції провідна і суттєва роль цього органу в утвердженні цінностей конституційної демократії. Парламентарі держав-членів ЄС, зокрема для участі в діяльності парламентської опозиції, забезпечуються певним обсягом депутатської недоторканності у вигляді індемнітету, що передбачає відсутність відповідальності за голосування та публічні висловлювання в парламенті, а також імунітету, що убезпечує від кримінального переслідування, арешту чи затри­мання без згоди парламенту або тієї його палати, членом якої вони є. По суті, парламентарі держав-членів ЄС у процесі виконання депутатських обов’язків, яке включає й опозиційну діяльність, захищені нормами європейських конституцій від затримання та притягнення до юридичної відповідальності.